Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

Вона спустилася вниз, де зіткнулася з ним самим на порозі.

Олексій, Фелікс і Стелла гомоніли в їдальні.

— Привіт, — усміхнулася Жанна. — Як з'їздили?

— Привіт. Наче нормально. А де Злата? — він з надією поглянув на сходи позаду дівчини.

— Вона спить, — Жанна вийшла на вулицю, Артур за нею.

— Спить? — трохи розчаровано перепитав він.

— Так. Нервовий видався день. Та і втомилася: вона сама пофарбувала сьогодні всі сходи.

— Як сама?

— Ну, так. Я шила, а вона фарбувала. Я теж хотіла з нею поговорити, але… — Жанна підкурила цигарку. — Не склалося.

— Що ж… Тоді… — він хотів попрощатися й піти, але Жанна його перебила.

— Знаєш, дивно якось, що такий хлопець, як ти, цікавиться такою дівчиною, як Злата.

— Такий, як я? А що зі мною не так?

— Ну… — руденька оцінююче оглянула його згори донизу і назад, — ти занадто класний… дуже шикарний екземпляр.

— Що? — Артур засміявся. Так, він знав, що виглядає добре, він ніколи не економив на собі: спортзал, басейн, якісні продукти харчування, косметичні засоби, парфуми... Але "шикарним екземпляром" його ще ніколи не називали. — Якими критеріями ти користуєшся для визначення "шикарності"?

Жанна мовчки видихнула струмінь диму, видно було, що вона підбирає слова.

— Я думаю, ти просто хочеш збити Златі целку, а потім втратиш до неї будь-який інтерес…

— Чому так думаєш?

— Тому. Я бачила як ти на МЕНЕ дивився, поки не побачив Злату. Ти не схожий на того, кому потрібні стосунки. Особливо з такою, як Злата. Вона звичайна, нічим не виділялася і раніше, а після того, що сталося, нею може зацікавитися хіба що пластичний хірург. Або маніяк.

— Дивний висновок… І Злата ніколи не була звичайною.

— Можливо. Але вона тобі не потрібна.

— Он як… Цікаво, що ж мені потрібно, на твою думку?

— Насправді, тобі потрібна яскрава гарна дівчина, під стать такому, як ти. На яку б усі озиралися, і яка б притягувала заздрісні погляди, але таку ти ще собі не знайшов, і тобі нудно. Але, будь ласка, не займай Злату. Їй і так по життю х*йово…

— Ти бачила мене від сили годину і думаєш, що знаєш?

— Ви всі однакові. Всі передбачувані, і хочете одного й того ж.

— Всі чоловіки — козли, схиблені на сексі?

— Приблизно так.

— Чудово. За цією логікою всі жінки теж однакові.

— Не всі, — Жанна поклала бичок у банку біля порога.

— Чому ж ні?

— Бо одні ведуться на козлів, а інші вміють їх відвадити.

— І ти, безперечно, належиш до другого типу.

— Перекочувала з першого в другий. Я сподіваюся, що ми порозумілися? Ти облишиш Злату?

— Жанно… — він наблизився до неї впритул і почав говорити на вухо, навмисне іноді торкаючись губами її вушної раковини. — Я спробую витерти цю розмову зі своєї пам'яті і завтра зроблю вигляд, що її взагалі не було. Я не знаю, яким є коло твого спілкування, і мені, в принципі, це абсолютно не цікаво, але не треба приміряти на мене звичні тобі шаблони. Якщо тобі не щастило з чоловіками і траплялися "козли", то це питання лише до тебе: чому ти допускала їхню появу в своєму житті?

— Та як ти… — Жанна відсахнулася від нього, перелякано поглянувши в карі очі. Він хмикнув, самовдоволено посміхнувся і відійшов на крок назад, спостерігаючи за її сум'яттям. Корчить із себе досвідчену мудру жінку, а насправді ще зовсім зелена. Він би неодмінно звернув на неї увагу і, певно, це була б цікава пригода, якби не Злата. Поява Злати — подарунок долі, він не може втратити її знову. За всяк кошт Злата буде його, що б її подруга не робила і не говорила.

— Добраніч, Жанно, — сказав Артур прохолодно і пішов до спального корпусу, де їм з батьком виділили кімнату на першому поверсі. Завтра знову рано в дорогу, треба відпочити.

— Ти думаєш, що якщо в тебе крутий батько, то ти тут пуп землі? — зібравшись з думками, викрикнула вона йому в спину.

— Крутий батько? Ти про що? — він зупинився і обернувся до неї.

— Приїхав тут такий весь блатний, на шикарній тачці, думаєш всі будуть тобі в рота заглядати, бо тато все фінансує?

— Крутий?.. — він пішов назад до дівчини. Жанна стислася, коли він навис над нею. — Мій батько працює виконробом на будівництві з ранку до вечора і в будь-яку погоду. Олігарх просто! Фінансується тут все за рахунок пожертв, батько лише слідкує за тим, щоб гроші пішли куди слід, а на машину я чесно заробив САМ. І тобі зараз краще піти спати, поки не сказала ще якоїсь дурниці, — Артур відмахнувся і пішов. Ні, пригода була б не дуже цікавою.

Жанну ніби облили холодною водою. Невже все, що розповідала Зіна, брехня? Що вона там казала? Батько Артура працює в сфері будівництва, круто стоїть. Ага. Виконроб. Не підсобник, значить круто?

Він фінансує… і слідкує за витратами — різні речі.

Вони дуже забезпечені люди, батько там що треба.. М-да… На машину заробив сам. Цікаво як?

Розлючена Жанна пішла в кімнату до сплячої подруги. От блін, наговорила дурниць, повірила тій божевільній… як дурепа. І що це взагалі було з його сторони? Як це розуміти?

Ще й Злата... спить і не уявляє, який хижак хоче її вполювати...