Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Спомини 📚 - Українською

Читати книгу - "Спомини"

1 002
0
29.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Спомини" автора Йосип Сліпий. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💛 Езотерика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 300 301 302 ... 334
Перейти на сторінку:

Рос. “обыск” — обшук.

(обратно) 600

Інтинський виправно-трудовий табір (Інталаг) — табір в системі ГУЛАГу, розташований біля селища Інта в Комі АРСР. Виділений із складу Воркутинського табору з метою розробки та експлуатації Інтинського вугільного родовища, будівництва Інтинської електростанції та організації допоміжних сільськогосподарських робіт. В’язні працювали в копальні вугілля, а також будували залізничну лінію Котлас — Воркута. Кількість в’язнів у 1943 р. становила 6,5 тисяч, у 1945 — 9,2 тисяч, а в 1948 — 18,6 тисяч чоловік. У 1948 р. табір був розформований і всі табірні підрозділи перейшли у відання Мінерального табору (Мінлаг). Збудоване в’язнями ГУЛАГу шахтарське поселення Інта з часом розрослося і в 1954 р. отримало статус міста. Докладніше див.: Н. А. Морозов, М. Б. Рогачев. ГУЛАГ в Коми АССР (20-50-е годы) // Отечественная история 2 (1995) 182–187.

(обратно) 601

Тут Сліпий має на увазі визначного релігійного і громадського діяча Мстислава (Скрипника), небожа Симона Петлюри. Мстислав (уроджений Степан Скрипник, 1898–1993) — родом з Полтави, закінчив Полтавську гімназію, в роки Першої світової війни навчався в козацькій офіцерській школі в Оренбурзі. У 1917–1921 pp. брав участь в українських визвольних змаганнях, а пізніше перебував у таборі для інтернованих у Каліші (Польща). У міжвоєнний період працював у кооперативних установах Галичини та Волині, був послом до польського сейму (з 1930), заступником бургомістра Рівного. У 1940 р. обраний заступником голови Холмської єпархіяльної ради. У травні 1942 р. в Андріївській церкві висвячений на єпископа Переяславського. Після хіротонії виїхав на Лівобережжя, відвідав українські парафії в Полтаві, брав участь у масових хрещеннях народу, висвятах священиків, виданні богослужбової літератури, допоміг у організації Полтавського єпархіяльного управління УАПЦ. У жовтні 1942 р. брав участь у підготовці об’єднавчого собору Автономної й Автокефальної Православних Церков, але був заарештований німецькими властями, вивезений до Житомира, потім до Чернігова, перед Різдвом — до Прилук і врешті до Києва. В березні 1943 р. звільнений під умовою, що не правитиме богослужень і не братиме участи в політичних акціях. У 1944 р. виїхав з України: спочатку жив у Варшаві, згодом — у Словаччині, пізніше — в Німеччині, де очолював єпархії в Гессені та Вюртемберзі. У 1947 р. виїхав до Канади і був обраний головою Української Греко-Православної Церкви як єпископ Вінніпезький і всієї Канади. У 1949 р. переїхав до США, приєднався до УПЦ в Америці єп. Богдана (Шпильки) (юрисдикція Константинопольського патріярхату). Став працювати задля об’єднання УПЦ в Америці з канонічно невизнаною УПЦ у США архиєпископа Івана (Теодоровича) (висвячений в УАПЦ, тобто т. зв. липківцями, Теодорович у 1949 р. прийняв повторне, канонічне єпископське свячення). Після об’єднавчого собору в жовтні 1950 р. став заступником Івана (Теодоровича) як митрополита УПЦ в США, а по його смерті в 1971 р. — митрополитом УПЦ у США. В серпні 1968 р. Йосиф Сліпий відвідав його в Баунд-Бруку. Наприкінці 1980-х років підтримав рух за відновлення УАПЦ в Україні, у 1990 р. відвідав Україну і був обраний першим патріярхом УАПЦ. У 1992 р. на об’єднавчому соборі УПЦ митрополита Філарета і УАПЦ був обраний патріярхом УПЦ КП, але відхилив цей вибір. Помер 11 червня 1993 р. в Канаді у м. Грімзбі. Про нього див.: А. Смирнов. Мстислав (Скрипник): громадсько-політичний і церковний діяч. 1930–1944. Київ 2008.

(обратно) 602

Василь Липківський (1864–1937) — український церковний діяч, проповідник, педагог, публіцист, письменник і перекладач богослужбової та релігійної літератури, митрополит Київський та всієї України УАПЦ (1921–1937), один з провідників руху за автокефалію УПЦ. У 1921 р. на Всеукраїнському церковному соборі, на якому була створена УАПЦ, обраний її першим митрополитом. У 1927 р. Другий Всеукраїнський церковний собор під тиском ДПУ усунув Липківського з митрополичого престолу. 22 жовтня 1937 р. він був заарештований, 20 листопада засуджений до страти трійкою при Київському управлінні НКВС і 27 листопада розстріляний. УАПЦ вшановує митрополита як святого. Про нього див.: В. Пащенко, М. Рибачук. Першоієрарх нової української церкви митрополит Василь Липківський // Український історичний журнал 2–3 (1993) 48–57; Арсен Зінченко. Визволитися вірою: Життя і діяння митрополита Василя Липківського. Київ 1997.

(обратно) 603

Кип’ятилка (або кубова кімната) — приміщення, в якому встановлено куб для окропу. Кип’ятилка була в кожній житловій зоні табору. У середньому табірне відділення використовувало на добу кілька тисяч літрів окропу, по який днювальні бараків приходили кілька разів на день. Кип’ятилка працювала цілодобово й часом служила свого роду клубом для в’язнів.

(обратно) 604

Дубравлаг (Дубравне табірне управління) — комплекс таборів у Зубово-Полянському і Теньгушевському районах Мордовської АРСР, створений наказом 28 лютого 1948 р. на основі Темниковського виправно-трудового табору (Темлаг існував в системі ГУЛАГу з 25 травня 1931 р.) та дитячої колонії. У березні 1953 р. тут утримувалося 14 225 в’язнів. Після смерти Сталіна Дубравлаг, що тепер називався “Заклад ЖХ-385”, став одним з небагатьох місць у СРСР (а в 1961–1972 — єдиним), де відбували покарання політв’язні, засуджені за “особливо небезпечні державні злочини” (за статтями 64–72 КК РРФСР, аналогами яких у КК УРСР були статті 56–64: зрада Батьківщини, антирадянська агітація і пропаганда, участь в антирадянській організації тощо). За даними Прокуратури РРФСР у 1965 р. серед приблизно 10 тисяч ув’язнених у Дубравлагу було 3816 “особливо небезпечних”; у середині 1970-х — близько 500. Українців у Дубравлагу була майже половина контингенту. Більшість в’язнів становили “антирадянщики” — ті, хто на словах чи на письмі критикували радянський режим. Серед політичних в’язнів, засуджених за зраду Батьківщини, були українські повстанці ОУН-УПА та “лісові брати” з Прибалтики (арештовані ще в 1944–1945 pp., вони досиджували в Дубравлагу свої 25- і 15-літні терміни), радянські громадяни, які намагалися виїхати чи втекти з СРСР, особи, засуджені за “військові злочини” (переважно за співпрацю з нацистами під час війни), колишні чекісти, засуджені у 1953–1956 pp. за “справою Бери”, та особи, засуджені за шпигунство на користь іноземних держав. У 1960-1980-х більшість в’язнів “ЖХ-385” становили дисиденти, “самвидавники”, учасники підпільних політичних груп і гуртків, активісти національних рухів, лідери заборонених релігійних громад та інші “інакомислячі” різного спрямування. Цей комплекс таборів діє дотепер. Про Дубравлаг та умови утримання у ньому написано багато споминів політв’язнів. Див., наприклад: Анатолий Марченко. Мои показания. Самиздат 1967; Валентин Мороз.

1 ... 300 301 302 ... 334
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спомини», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спомини"