Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

У повітря здіймався насичений аромат осіннього листя і деревини, зосередившись сильніше я поглибилася у най глибшу свою підсвідомість що загострила мої відчуття до максимуму. Сплівши майже всі вусики душі дракона з власною магією, в якийсь момент натрапляю на щось слизьке! 

Це щось обплело останні внутрішні вусики зліпивши їх докупи і коли я намагалася до них дотягнутися цей слиз починав палити вусики мого срібла наче кислота! А в ніс мені замість осіннього листя і деревини б’є жахливий сморід гнилі! 

– Знайшла – прошипіла крізь зуби переборюючи бажання прямо зараз затулити носа і забратися звідси якнайдалі! Так і зараз я переконалася у тому, що Грейсон мені збрехав.

Я намагалася прибрати всю цю гниль що вчепилася мертвою хваткою, не бажаючі вилазити! Кожен раз коли я намагалася її хоч якось прибрати, вона палила мою магію вщент, кидаючи заразні міазми які доводилося кожен раз прибирати! 

Прибравши вусики трохи назад, щоб ця смоль не змогла мене заразити я вирішила обійти її, але та поповзла прямо за моєю магією! Дідько! Вона обсмалила мені декілька вусиків залишаючі по собі неприємне печіння через яке я буквально могла відчувати як ця зараза мене жере!

Мене струснуло від різкого холоду що запрошувало мою темряву назовні. І я з радістю відправила її прямісінько до тієї смолі яка не бажала покидати душу дракона засівши там з корінням! А чорта лисого я дозволю тобі там залишитися!

Обгорнувши вціліли вусики темрявою я почала хапати смоль й вирішую кинути вже власної отрути що подіяла не так ефективно, як хотілося. Та все ж користь від неї була, адже гнила кіптява почала відставати від коричневих вусиків драконячої душі! Відірвавши кіптяву повністю, одразу потягла її назовні спалюючі темрявою.

Сплівши останні вусики з душею я заселила її у несформоване скерипі і почала плести по всьому тілу нитки сплетіння душі з власної магії і дракона. На цей раз нитки не були жалюгідною подобою як на початку, а повноцінним складним нервовим сплетінням. Воно вийшло настільки величезним що я ледве сама в ньому не губилася блукаючі по всіх нитках.

Далі сформувала двома видами магії зовнішність Соні, власну магію що сплела в одне ціле з його я планувала залишити в тілі. Тому по завершенні скріпивши серцевину з тілом і нитками, обрубую власні вусики, ховаючі зрізані залишки в собі. Знову повертаюся у звичний стан. 

Дивлюся на непорушного дракона, душа якого була повністю прив’язана до скерипі. Можливо він ще не повністю оговтався?

– Соні? – покликала того, щоб розбудити – Агов!

Його повіки затріпотіли різко розплющилися і на мене поглянули все ті ж світло карі очі. Тільки зараз трохи спантеличені.

– Ти як, рухатися можеш?

Соні не ясно щось спробував вимовити, але все що я почула це нерозбірливе мугикання. І тоді на його обличчі промайнув переляк, коли дракон спробував поворухнутися і ледве не впав заплутавшись у власних ногах. Підперши його під бік я посадила Соні на стілець.

– Я..я не м-а-жу на-а-мально ру-хатися… – вимовляв по складах кожне слово що виходило у молодого дракона з помітною ускладненістю.

– Не хвилюйся це може бути один з побічних ефектів – заспокоїла його – через те що тіло зараз відчувається більш реальніше ніж звичне скерипі, ти можеш трохи погано володіти власною координацією тіла. Спробуй помалу звикнути.

Я мала одне припущення що у цьому новому скерипі душа може на початку мати проблеми у точності рухах і вимові, таке саме було і з Євою коли вона отримала своє перше тіло. Але у її випадку вона навчалася рухати тілом як і розмовляти, а от що до справжніх душ, вони могли з легкістю керувати звичним скерипі одразу як в ньому оселялися. І схоже в оновлених тілах навіть справжнім душам треба невеликий час, щоб пристосуватися до скерипі і навчитися.

Соні вже почав потроху оговтуватися і навіть стояв твердо на ногах не похитуючись.

– Відчуття трохи дивні – мовив дракон проходячись кімнатою.

– Є якийсь дискомфорт?

– Ні – хита головою – просто це тіло дуже відрізняється від того першого… адже в цьому я відчуваю… – він хмикнув іронічним сміхом – я відчуваю себе колишнім живим. Це скерипі повністю відтворює всі відчуття справжнього тіла.

– Але ж це не погано – додала свою думку, бо саме такого результату й намагалася досягти.

– Так – криво посміхнувся – не погано.

– Тоді ходімо нам ще треба підгот… – я не встигаю договорити, бо ми обоє здригаємося від голосного гуркоту що линув від вхідних дверей. Повернувшись у нестерпно сповільненому очікувані до сходів, ми з драконом напружено чекали побачити незнайомця що зайшов сюди. Та за мить побачивши хто саме спустився зі сходів, видихнули з полегшенням. Ну як з полегшенням… можливо з важким полегшенням, бо це прийшов Грейсон і схоже він був дуже розлючений.

Грейсон.

Я мовчки вів Марію до її покоїв, щоб якнайшвидше сховати ще від яких не будь очей Сілко, хтозна скільки цієї гидоти він тут позапускав! Так ще й Марія, ні, щоб остерігатися міазм і тримати дистанцію з заразним тілом полізла в саму його серцевину! В мене ледве вдруге не зупинилося вже давно мертве серце коли я побачив як зараження почало швидко розповсюджуватися! Добре що все обійшлося.

На потилиці я відчував невдоволений погляд Беласа через те що я не витягнув з нього магію Тіні. І напевне ще що я збрехав Марії та, як на мене, це було навіть на краще що вона все ж не побачила сторонньої магії. Якщо чесно, я зараз навіть був трохи вдячний тому ворону що він поцілив саме в дракона, адже завдяки йому я зміг переконати залишитися Марію тут. 

І остаточно прийняти це рішення мені дав лист. Хоч Марія і зараз гнівалася на мене, бо була не згодна з моїм рішенням та й напевне… Я і справді занадто перегнув палку коли почав маніпулювати нею за допомогою Дикого. І зараз через це мені було так паскудно!

Але зробити по іншому я не міг. Я не можу дозволити статися, тому що повинно статися! Особливо коли вона мені розповіла що й сама знає що її там готуються вбити. Я не можу дозволити їм відібрати в мене доньку! Я обіцяв Ліліан що захищу її навіть якщо Марія буде на мене через це гніватися.