Читати книгу - "Українське письменство"

Франко і галицька інтеліґенція), як спроба поетова підвести підсумки своїй творчості, сказати своє останнє слово, вкоронувати своє життєьове мандрівництво. Отже — ліквідація Азазеля, духа сумніву й зневіри.

«Мойсей», по суті, повторює триступінний розвиток Франкової творчості: від героїзму «Каменярів», через ліричні жалощі й боління («Зів’яле листя», «Із днів журби») до мудрої резолютивної зрівноваженості «Semper tiro». В ньому ми виразно бачимо своєрідні лірично-епічні відслоєння (як бувають відслоєння геологічні) Франкового духу. Початок пророцької служби Мойсея, його молодечий запал показані поемою в дуже далекій перспективі. Ми дізнаємося тільки, що колись старий, нині пророк,

Із неволі в Міцрáїм свій люд Вирвав він, наче буря, І на волю спровадив рабів Із тіснин передмур’я.

Але самі ми бачимо Мойсея в його «Днях журби» — на межі заповіданого краю, в кінці великої мандрівки, на порозі повної втрати впливу і значення серед свого народу. Межи Мойсеєм і новим поколінням, що дозріло уже в пустині, нема взаємного розуміння:

Ті слова про обіцяний край — Це для слуху їх казка: М’ясо стад їх, і масло, і сир — От найвищая ласка.

Мойсей вступає в боротьбу з цією «психологічною реакцією», що поймає вже цілий народ, і, не перемігши її, рушає до заповідного краю сам:

Так бажалось там з вами входúть Серед трубного грому, Та смирив мене Бог, і ввійти Доведеться самому.

Але, лишившися на самоті, серед німої пустині, пророк почуває, як в ньому прокидається сумнів, як йому насуваються ті, сформульовані в «Похороні» питання: «Чи вірна наша чи хибна дорога?» Йому починає здаватись, що в таких мізерних вислідах визвольного змагання народу винен він, провідник. Чи не було в його закликах більш егоїзму владаря, аніж самопосвяти і жертви для інших? Чи не було примарою його «покликання», і чи не горів огонь хоривський тільки в шалених поривах його серця? А коли Дух Сумніву розгортає перед ним завіси простору й часу, коли перед ним розгортається Палестина, тісна і вбога:

Ні шляхів тут широких нема, Ні до моря проходу, — Де ж тут жить, розвиватись, рости І множитись народу? —

коли перед ним розкривається майбутнє його племені, знов позбавленого свого краю й держави, Мойсей падає в зневір’ї: «Одурив нас Єгова»!

І почувся тут демонський сміх, Як луна його слова.

І тоді гримить грім, насувається розривана блискавицями тьма, виють вітри, спадають зливи, — і в «теплім леготі», що в одсвіжене нагірне повітря