Читати книгу - "Біблія"

27 Чи дав я увестись серцю мойму тайкома, та й чи ж цїлували уста мої (на їх шану) руку мою?

28 Та ж се був би проступок, підпадаючий під суд, бо тодї відрікся б я Бога Всевишнього.

29 Чи радїв я з погибелї ворога мого, або веселився, коли постигло його нещастє?

30 Нї! я нїколи не дав устам моїм волї, грішити, проклинаючи душу його.

31 Чи не говорила ж челядь шатра мого: хто ж не наситився б мясом його?

32 Приходень нїколи не ночував на улицї; двері мої отвирав я всякому, хто мимо проходив.

33 Коли б я робом людським таїв проступки мої, й скривав у грудях хиби мої,

34 То менї страшно було б перед громадою, й погорда краян лякала б мене, й я мовчав би та й не виходив за двері.

35 О, коли б то хтось переслухав мене! Се моє бажаннє, щоб Вседержитель дав відповідь менї, а оборонник мій все те списав!

36 Я носив би той запис на плечах моїх, і вкладав собі, як вінець;

37 Я б виявив йому кожний ступінь мій, а наближався б до його*, мов до князя.

38 Коли поле моє проти мене кричало, і загони його на мене нарікали;

39 Коли їв я вроджай його та й не віддячив за його, й томив життє робітників,

40 То нехай замість пшеницї росте в мене осетий, а замість ячменю - кукіль! І скінчились слова Йовові.

Йов 32

1 Як же ті три мужі вже не відказували Йовові, тим що він себе мав за праведного,

2 Тодї запалав гнївом Еліуй Барахиїленко, з Бузу, з роду Рамового; а запалав гнїв його на Йова за те, що виправдував себе більш, анїж Бога;

3 А на трьох другів його досадував за те, що не знайшли влучної відповідї, а тільки винуватили Йова.

4 Еліуй же ждав, покіль Йов говорив, бо ті були старші його віком.

5 Як же побачив Еліуй, що уста тих трьох мужів не вміли більш відказувати, то й запалав гнївом.

6 От і озвавсь Еліуй Барахиїленко з Бузу так: Я молодий, а ви вже старцї: я боявсь висказувати мою думку.

7 Я собі думав: Нехай говорять днї, і многі лїта навчають мудростї.

8 Але дух у чоловіцї та вдохновеннє від Вседержителя дають йому розум.

9 Не самі ж тільки многолїтні розумні, та й не самі старцї знають правду.

10 От чому я говорю. Тим то вислухайте мене, виповім і я те, що знаю.

11 Ось, я вижидав, що ви казати мете, - вслуховавсь у ваші розсуджування, докіль ви придумували, що б сказати.

12 Пильно дивився на вас, та ось нї один із вас не спромігся доказати провину Йову, ба вже й перестали відповідати на слова його.

13 Не говоріте: ми знайшли мудрість у йому, й хиба Бог опрокине його, а не чоловік.

14 От же, коли б він обертав слова свої до мене, я б не по вашому вмів на його річ відказати.

15 Полякались, мовчять, перестали говорити.

16 А коли я жду, а вони не говорять, з'упинились і вже не відказують,

17 То я відкажу й виявлю мою думку.

18 Повен я слова, й дух мій в менї розпирає мене.

19 Справдї, нутро моє, як молоде вино в зачиненій посудинї: воно готове розпукнутись, неначе міх новий.

20 Виговорюсь; стане менї легче; відчиню уста мої й відкажу.

21 Не дивити мусь на лице чоловіка й нїякому чоловікові лестити не буду,

22 Лестити бо я не вмію, нехай би й зараз убив мене Творець мій!

Йов 33

1 Ітак, слухай, Йове, мови моєї і вважай на кожне слово моє!

2 Ось, я одверзаю уста мої, язик мій промовляє з гортанї моєї.

3 Слова мої з щирого серця, а уста мої возглаголють чисті думки.

4 Дух Божий создав мене, й Вседержитель надихав життєм.

5 Коли маєш снагу, - відказуй менї й стань проти мене.

6 Ось я, по твому бажанню, стаю замість Бога. Та й я утворений з глини;

7 Тим ти не маєш чого зворушуватись через мене, та й рука моя не буде важка про тебе.

8 Ти говорив в уші мої, й я чув голос слів:

9 Чист я, не маю гріха, провини в мене немає, анї неправди.

10 Він же найшов вину на мене й має мене за ворога свого;

11 Ноги мої в кайдани закував і всї стежки мої назирає.

12 От і неправ єси в тому, відказую я тобі, бо Бог висше людини.

13 Що тобі спорити з ним? та ж він не здає справи з нїякого дїла свого.

14 Бог скаже раз, а коли на те не вважають, ще й другий раз.

15 У снї, в нічному видиві, коли сон находить на людей, коли дрімаємо на ложі,

16 Тодї він відтулює в чоловіка ухо й втискає йому свою науку,

17 Щоб впинити чоловіка від якого наміру й від гординї заховати;

18 Щоб одвести душу його від пропастї, й життє його від убиття мечем.

19 Або наводиться він на розум хоробою на постелї своїй та тяжким болем у всїх костях своїх,

20 Так, що він одвертається від хлїба й душа його від улюбленої страви.

21 Тїло спадає на нім, так що його не видко, самі костї виставляються, що їх перш не було видно.

22 А душа його наближуєсь ід могилї, а життє його 'д смертї.

23 Добре, коли в кого є ангел-хранитель, один із тисячей, що вказують праву дорогу чоловікові, -

24 То Бог змилується над ним і скаже: Спаси його од могили; я знайшов, за що маю бути милосерним йому.

25 Тодї зробиться тїло його сьвіжійше, анїж у дитини, й вернеться він до молодощів.

26 Буде молитись він до Бога, й покаже йому ласку; засьвітить ясним лицем над ним, і верне йому його праведність.

27 І