Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

нова гіпотеза Анни була цілком вірогідною, аж поки його доводи не стали звучати як докази на її підтримку. Ще раніше Берлінґейм зізнавався, що його метою було наструнчити Куда і Ендроса проти Ніколсона на пожиток Балтимору — так би мовити, «зіштовхнути супротивників лобами» на користь третьої сторони. Але чи не Ніколсон насправді був третьою стороною, а Балтимор лобатим супротивником? Якщо виходити з того, що йому довелося чути про його нетерпимість до всіляких мрійників і бунтівників, про його впертість і практичність, його відвагу, завзятість, запальну вдачу і працездатність, вдача Ніколсона, здавалося, мала привабити Берлінґейма радше, аніж характер Чарлза Калверта. Ба більше, хоч Ніколсон і не був ідеалістом, втім (коли Ебенезер поміркував над цим), він був либонь єдиною впливовою людиною, яка насправді щось робила, аби підтримати освіту й культуру, наприклад, на плантаціях: він відкрив Коледж Вільяма і Мері, поки обіймав посаду заступника губернатора у Віргінії, і пообіцяв відкрити подібний заклад у Енн-Арундел-Тауні за громадські кошти. І навіть найменш привабливі риси цього чоловіка — те, що він, наприклад, байстрюк, чи якісь неясні еротичні вподобання, що залишали його байдужим до жіночого товариства і породжували всілякі чутки, що він ґвалтівник і що має протиприродні нахили — це все, як Ебенезер міг легко собі уявити, було цілком привабливим в очах Берлінґейма. Одним словом, те, що почалося як спростування, закінчилося як скарга.

— Чому Генрі не міг розповісти це мені від самого початку, як розповів тобі?

— Це питання не до мене, — лагідно мовила Анна. — Але він не довіряв тобі, Ебене, бо ти був у такому захваті й від своєї цноти, і від патенту лорда Балтимора. Ти ж знаєш, як він мав звичку вдавати із себе адвоката диявола у Сент-Джайлзі; коли маєш справу із Генрі, то ні в чому не можна бути впевненим.

Це пояснення було слабою втіхою поету, але він мовчки слухав, поки Анна розповідала далі свою історію подорожі до Сент-Мері-Сіті й того, як вона натрапила на Бертрана, котрий видавав себе за Лауреата Меріленду, — оповідку, яку Ебенезер уже чув раніше від самого Бертрана.

— Я була змушена зійти на берег біля Черч-Кріка, — сказала вона, — і винайняти візника, щоб доїхати до Кембриджа, звідкіля збиралася дістатися Молдена; але неподалік пришибу в Кембриджі я побачила якогось жалюгідного старого жебрака, що розмовляв із жінкою, якоюсь нечупарою, і хоч я не мала жодного уявлення, хто вони такі, я випадково вгледіла цей перстень на руці цієї жінки…

— О Боже!

Вона показувала його жебракові, і, коли він, побачивши його, розреготався, вона страшенно розлютилася й вигукнула:

— А йди ти до біса, Бене Спердансе! Він усе одно мій чоловік, і звідки нам знати, може, той негідник викрав його, щоб десь прикінчити!

Упізнавши той перстень, що колись належав їй, пояснила Анна, вона здогадалася з того, що їй розповів Бертран, що ця жахливого вигляду жінка мусила бути її невісткою, а згадка про те, що Ебенезера могли викрасти якісь злодії, дуже її стривожила. Вона підійшла до цих двох і назвала себе, після чого ця жінка, попри те що вона тільки-но захищала Ебенезера, заходилася тепер усіляко клясти його, називаючи боягузом, брехуном і бандуром, потім кинула персня просто Анні під ноги й оголосила, що має повернутися до Молдену, перш ніж новий хазяїн цього бурдею, Ендрю Кук, почне її шукати. Почувши новину, що Ебенезер кинув свою наречену і, зі слів містера Сперданса, повернувся з якимось іншим джентльменом до Англії, Анна знепритомніла. Містер Сперданс привів її до тями і розповів, що зараз робиться в Молдені: що бондар Вільям Сміт перетворив його на кубло всіляких гріхів; що хазяїн Ендрю прибув туди з гуртом якихось незнайомців днем раніше, дуже стурбований тим, що йому нічого не відомо про те, де перебуває його донька, і геть знавіснів, почувши новину, що Ебенезер втратив маєток, а побачивши, що ж там насправді відбувається, так розлютився, що його, схоже, грець ударив. Прикутий тепер тимчасово до ліжка, він проводить свій час, проклинаючи все людство, але не дуже було зрозуміло, чи ж то він насправді вже не може повернути собі назад маєток, чи той його гнів спричинений лише кепським станом речей; так само було незрозуміло, чи причетний він до справ капітана Вільяма Мітчелла чи ні, і коли так, то якою мірою.

Ебенезер похитав головою.

— Гай-гай, і що з цього вийде? — І він змалював обставини, за яких під час судового засідання в Кембриджі несамохіть відписав мис Кука, і пояснив, що той інший чоловік, який разом із ним зійшов на борт «Пілігрима», був сам Берлінґейм. — Але моя оповідка має зачекати, поки ти не скінчиш свою, оскільки це нас поверне назад до Біллі Ромлі й до причин, чому я тут. І що ти зробила потім? Повернулася до Черч-Кріка?

— Авжеж, — мовила Анна. — Я не сміла показатися в Молдені, допоки не довідалася б дещо більше про стан батька, і не сміла залишатися в Кембриджі, бо він напевно почув би про це. Я благала містера Сперданса нікому не казати, що він бачив мене, і він пообіцяв дати мені знати, тільки-но про щось дізнається, позаяк він і сам немало був зацікавлений у тому, що відбувається на мисі Кука. Потім я винайняла помешкання в Черч-Кріку під ім'ям Меґ Бромлі, сподіваючись, що дочекаюся того часу, коли можна буде безпечно приїхати до батька, перш ніж у мене вийдуть усі гроші, або ж у якийсь інший спосіб відшукаю ту провідну нитку, що приведе мене до Генрі. — Кінець цієї історії змусив її розплакатися. — Ну, а решту ти вже знаєш…

Ебенезер докладав усіх зусиль, щоб втішити її, хоч і його стан був далекий від спокійного. Од відкриття, що Ебенезер і Берлінґейм не були для неї втрачені назавжди, Анні стало дуже соромно за свій теперішній вигляд, який міг виправдати хіба тільки крайній розпач. Втім, вона не бажала зрікатися Біллі Ромлі.

— Ти не повинна забувати, — сказав Ебенезер, — що перед Богом і в очах закону Меріленду він не твій чоловік, ба він не є ним навіть за звичаями агатчвупсів, бо цей союз так і не мав шлюбних зв'язків.

— Я тепер вийду за нього заміж як належить, — відказала Анна. — А щодо шлюбних зв'язків, то в нашому випадку це річ надто вишукана.

Ебенезер вирік,