Читати книгу - "Ректор, Таміла Калас"

Поки нас ніхто не помітив, беру Ігоря за руку та затягую до палати де батько.
Тато вже не спить і з вигляду йому краще.

- Привіт, як ти? - Наближаюся ближче до тата.
Позаду мене стоїть Ігор.

- Дякую вже набагато краще, мене ще раз оглянули, сказали з тиждень ще буду тут, хоч мені треба на роботу сама знаєш - Татові ще важко говорити, він з підозрою виглядає із за моєї спини та розглядає Ігоря.

- Не переживай, тобі не варто зараз думати про роботу, головне аби ти швидко одужав, а далі щось придумаємо.

Розумію, батько хвилюється у Готелі проблеми, за тиждень потрібно виплатити працівникам зарплату, як би він тільки знав що у нашій сім'ї це не єдині клопоти, і грошей треба набагато більше, Карина вагітна, а новоспечений татусь на стороні завівся ще однією дитиною, якась маячня, напевно самій ростити дитину не просто, і чому я про це подумала, мені ще дуже зарано заводити дітей, хоч я за любки буду бавитися зі своїми племінниками, і хоч Карина ще не знає навіть стать дитини я вже вигадую імена, взагалі її потрібно вибрати хороший пологовий будинок, записатися на жіночу консультацію і стати на облік, так щоб бути мамою треба добре підготуватися.

- До речі - повертаю голову на Ігоря та прошу підійти ближче - познайомся це Ігор, мій... - на пару секунд замовкаю, бо й сама не знаю як приставляти його.

- Ігор, хлопець Таміли, ми навчаємося разом тільки я на різних факультетах - Ігор швидко доказує речення та посміхається, протягує до батька руку.

Я роблю вражене лице, бо не чекала такого від нього, Ігор не розгубився, і не побоявся визнати себе моїм хлопцем.

- Михайло Іванович - Бачу тато трохи здивований, але також протягує до Ігоря руку.

Це вперше коли я знайомлю батька з кимось хто претендує на його дочку, хоч до цього моменту я не вважала нас з Ігорем парою, та схоже він давно вже так думав.

Чоловіки тиснуть між собою руки, я навіть видихнула з полегшенням, бо гадала що у батька буде суворіша реакція, та з огляду вони ніби порозумілися.

- То ви зустрічаєтеся, бо мені Таміла нічого не розказувала? - З підозрою тато косить на мене погляд сіро-зелених очей.

Я лише мовчу та зніяковіло кривлю обличчя намагаюся посміхатися.
Нашу розмову раптово перериває, прихід Павлака, він зупиняється у дверному проході тримаючись за ручку дверей, кидає погляд у мій бік та на Ігоря, поки намагаюся хоч щось збагнути Ігор Семенович мовчки зачиняє двері.

Виходить я його таки бачила коли він зайшов до кабінету Інни, тільки зараз на ньому вже не було халата.

Розгублено дивлюся на батька та Ігоря.

- Почекайте, я зараз повернуся - Лишаю їх у двох, та швидко виходжу до коридору.

- Ігор Семенович! - Встигаю зупинити його майже у кінці коридору, підбігаю до нього.

Бачу як він чимось не задоволений.

- А ви, що тут робити?

- Яка різниця, а у вас бачу вся сім'я у зборі.

- Ви так все надто гостро сприймаєте, Ігор сам приїхав я його не просила.

- Гостро сприймаю? Мене зараз замінюють в Університеті, хоч видно що замінюють не лише там, але й тут.Ти думаєш я повірю що він сам приїхав сюди?

- Але це правда.

- Таміла! - До нас підійшов Ігор, рукою обійнявши мене за талію - Там тато хотів ще дещо з тобою поговорити.

- Я казала що зараз прийду.

Павлак спрямував всю свою увагу на пояс де рукою обійняв мене Ігор.

- А ви тут когось навідуєте? Бо ми з Тамілою прийшли до її батька - Самовпевнено промовив Ковалюк.

Думаю Ігор навмисне так сказав, проте Павлака це розізлило, видно як на його вилицях гуляють нерви.

- Ігор Семенович мені вас треба - До нас підійшов молодий хлопець одягнутий у медичну форму синю сорочку та штани.
Він поводив себе з Павлаком ніби добре знав його, звичайно це міг бути його випускник, та якось все дивно, коли я лежала тут з температурою до Ігоря Семеновича також підійшла жінка медик, тоді він так і сказав що то його випускниця, і я без сумнівів повірила.

- За декілька хвилин буду Діма, почекай мене в Ординаторській.

Поки нічого не розумію, він що тут справді працює, чи можливо якось допомагає сестрі, невже його Інна знає про мене, бо інакше звідки він дізнався про батька.

- Мушу йти, батькові вітання хай видужує - Павлак трохи усміхнувся.

- Дякуємо перекажемо - Вирішив на все відповісти Ігор - Ну що пішли сонечко?

Ігор Семенович провів по нас різкий погляд та пішов. Я нічого не змогла зробити чи відповісти, ми з Павлаком по суті чужі люди, а з Ігорем як сьогодні виявилося, він тепер офіційно мій хлопець, навіть не звично, бо це вперше настільки все по дорослому, а всі хлопці які були скоріше це щось зовсім інше більш підліткове та цнотливе.Тато ще звичайно попросив мене поїхати до нашого Готелю та перевірити документи чи все в порядку, не скажу що добре, в тому розбираюся, але таке як перевірити накладні, чи підбити підсумкові витрати можу, ну і ще деякі питання у змозі вирішити.

Тому разом з Ігорем їдемо до Готелю, в дорозі він щось розказує, але я майже не слухаю, його долоня час від часу торкається моєї ноги, не скажу що це не приємно хоч трохи напружує, взагалі до чоловічих доторків (крім батькових обіймів) ставлюся з насторогою, можливо через надмірні татові застереження, поводжу себе трохи по дикому.Ігоря прошу почекати в машині, а сама заходжу до Готелю, зараз це хороше престижне місце, пригадую як тут було на початку, стара занедбана будівля, коли тато тільки купив її, навіть ніхто не вірив що тут може вийти такий розкішний готель, ми самі придумали назву " Оріон" Насправді так називався наш ненажерливий кіт, одного разу котяра так об'ївся що забив шлунок, тому і здох, ми з сестрою дуже плакали за ним, того тепер я вирішила не заводити домашніх тварин.

В готелі ніби все нормально, вільних номерів майже нема, йду на рецепцію та перевіряю рахунки, суто на інвентар готелю потрібно декілька тисяч доларів не кажучи вже про інші потреби. Напевно нам доведеться таки продати наш будинок що за містом, сумніваюся що хтось дасть у боргу таку суму.