Читати книгу - "В моїх думках, Ясміна Лав"

Якесь погане передчуття, але я проганяю його і роблю крок до чоловіка.

Давид відчиняє для мене двері автомобіля, і я швидко застрибую всередину. Чоловік сідає на своє місце і з усмішкою заводить двигун.

Від'їжджаємо трохи далі, і я заспокоююся. Навіть насолоджуюся поїздкою вечірнім містом.

— Не заважає такий контроль батька? — спокійно питає Давид.

— Як сказати... Іноді дуже заважає. А ще втомлюєшся від його постійних перевірок. Де я, з ким і так далі.

— У чому ж ти так провинилася?

 — У тому й справа, що ні в чому… — видихаю з сумом.

— Скоро все зміниться.

Його рука лягає на моє коліно, і я розумію що вірю йому. А ще мені приємно. 

Більше, ніж просто приємно…

***

Їдемо ми швидко. Машина маневрує між рядами автомобілів, у салоні пахне його парфумами, а з динаміків лунає легка, весела мелодія. Почуваюся, наче у романтичному фільмі.

Рука чоловіка лежить на моїх колінах, викликаючи в мене усмішку. Багатоповерхівки, вітрини магазинів і вивіски мерехтять яскравим світлом. Краєвид за вікном заворожує.

Зазвичай ввечері місто стоїть у заторах, але сьогодні, наче на замовлення, вулиці майже порожні.

Давид звертає з дороги на в'їзд до аеропорту, і я впираюсь у нього поглядом.

Сьогодні точно не збиралася нікуди летіти. Та й взагалі, на мені піжама, телефон у моїй спальні, про всяк випадок залишила. А Марія чекає, коли я повернуся з прогулянки.

Чоловік наче чує мої думки, повертається до мене, і на його губах з'являється усмішка.

— Не хвилюйся. Твою сексуальну піжамку побачу тільки я.

І що це означає? Що ми нікуди не летимо? Тоді навіщо їдемо до злітної смуги?

Через кілька хвилин автомобіль зупиняється. За метрів п'ятдесят від нас стоїть невеликий білий літачок, а біля нього двоє чоловіків.

— Я швидко повернуся. Посидь всередині, щоб не мерзнути, — звертається до мене Давид і виходить з автомобіля.

Спостерігаю, як він підходить до чоловіків біля літака, вони тиснуть  руки та жваво щось обговорюють. Потім Давид сідає в кабіну літака з одним із чоловіків і буквально через хвилину йде до мене.

Відчиняє двері з мого боку, усміхається.

— Політаємо, Принцесо?

Дивлюся на нього з невпевненістю.

Літати? Зараз?

Чоловік простягає руку, і, подумавши  кілька секунд, вкладаю у неї свою.

Коли він підводить мене до літака, там вже нікого немає. Кабіна також порожня. Стоп. А де ж пілот?

Давид допомагає мені сісти всередину, пристебнути ремені безпеки та влаштовується на місце пілота.

— Керувати літаком будеш ти? Питаю, хоча відповідь очевидна.

— Боїшся?

Чоловік дивиться мені в очі, і я розумію, що ні. З ним мені нічого не страшно.

— Ні, — відповідаю пошепки.

Він нахиляється ближче, одягає мені великі навушники з мікрофоном і застигає поглядом на моїх губах. Наші обличчя так близько, губи за якихось кілька сантиметрів один від одного, і я дуже хочу, щоб він мене поцілував. Але Давид повільно відхиляється, і я облизую губи, які пересохли.

— Тобі сподобається, — усміхається він і натискає кнопки на панелі управління, від чого літак під нами починає вібрувати.

Повільно рухається вперед, а потім пришвидшується і плавно підіймається над землею.

Кабіна літака оснащена великими вікнами, крізь які відкривається панорамний краєвид на нічне місто.

Давид впевнено тримає штурвал, і літак слухняно рухається у просторі. Зробивши велике коло над скляними висотками, ми спускаємося нижче і пролітаємо над річкою. Вода мерехтить від світла ліхтарів на набережній.

Я дивлюся навколо, наче зачарована, як раптом літак нахиляється праворуч, а потім ліворуч і різко підіймається вгору. Моєму зору відкривається дивовижно чисте небо, всіяне мільйоном яскравих зірок, і я відчуваю захват.

— Це прекрасно, — навіть не думаючи, вимовляю.

— Ти прекрасна, — чується у моїх навушниках. 

І щоки запалали.

Не впевнена, скільки точно ми ще знаходимось у небі, але я розумію, що захочу ще. Це дивовижні відчуття.

Легко посадивши нас на землю, Давид відстібує свій ремінь і виходить з кабіни. Обходить ніс літака і відчиняє мої двері. 

Допомагає з ременями та знімає з мене апаратуру. Він робить усе мовчки. Повільно, впевнено і ніжно. А коли я подаюсь вперед, підхоплює на руки й зазирає у мої очі.

Навколо наче все завмирає. Стукіт мого серця відбивається у скронях. Тіло все ще поколює від адреналіну, а у вухах чується гуркіт двигуна.