Читати книгу - "Ми — це наш мозок"

При всіх можливих способах терапії нам слід враховувати, що, по суті, депресія походить від раннього порушення розвитку та її причину — порушений розвиток мозку — не може усунути жодна терапія. Тому депресія часто повертається.

VI.4 Синдром Прадера-Віллі

«Я — працівник соціального закладу в Західній Айові.

Там мені довелося познайомитися з одним чоловіком,

якому діагностували синдром Прадера-Віллі.

Йому 42 роки, і останнім часом ми спостерігаємо,

як він деградує і фізично, і душевно. Тож мені хочеться

запитати, чи не знаєте Ви якогось лікаря або психіатра

неподалік Омахи в Небрасці, який би міг йому допомогти,

щоб ми зв’язалися з ним. Той чоловік — дуже мила людина,

і нам важко бачити, які душевні труднощі він переживає.

Дуже дякую Вам за допомогу».

В одного багатого японського підприємця, власника фірми з виробництва автомобільних запчастин, та в його дружини, біолога за фахом, народилися дві гарненькі доньки. Та оскільки тоді в Японії донька не могла успадкувати від батька керівництво фірмою, вони вирішили народити третю дитину. Під час вагітності жінка майже не відчувала ознак життя плоду: пологи почалися на три тижні раніше, були затяжними і важчими, ніж двоє попередніх. Але народився хлопчик! Та дитя було настільки слабке, що не могло навіть смоктати, тому його годували через зонд. Хлопчик почав самостійно їсти аж через півтора року, зате скільки! Здавалося, він ніколи не насичується, він постійно вимагав ще і швидко розповнів. У віці чотирьох років йому поставили діагноз «синдром Прадера-Віллі». Батькам пояснили, що їхня дитина завжди буде розумово відсталою і до кінця життя їм доведеться боротися, щоб син не ожирів і не дістав цукровий діабет зі всіма небезпеками, які його супроводжують. На кожній шафі, в якій було щось їстівне, мати поставила електронний замок, цілими днями вона займалася тим, що навчала його і стимулювала до нових вражень, тільки б відволікти від думок про їжу. Тож як на хворого синдромом Прадера-Віллі він мав на диво гарну фігуру. Але, незважаючи на всі зусилля, матері не вдавалося запобігти його частим нападам люті. Вона вступила до японської спілки Прадера-Віллі й відвідала разом з сином один із міжнародних конгресів, що проводяться кожні два роки, де зустрічаються дослідники і батьки, щоб повчитися одні в одних. Часто батьки приїздять зі своєю хворою на синдром Прадера-Віллі дитиною, і тоді в літаку можна зустріти цих товстих, як мішленівський чоловічок, хлопців і дівчат з Європи, Індії, Північної Африки. З надто короткими ручками і ніжками вони набрякло стирчать зі своїх крісел, всі з однотипними мигдалеподібними очима. Щоб знайти дорогу на конгрес, досить лише рухатися за їх натовпом. Тут мама японського хлопчика дізналася про нову терапію гормонами росту, яка знову нормалізує обмін речовин у хворих на синдром Прадера-Віллі дітей, так що навіть найогрядніші знову стають нормальними і можуть припинити безперервну боротьбу з голодом. На щастя, вони могли собі дозволити таке лікування, хоча японська страховка його не покривала.

Синдром Прадера-Віллі в США відомий під назвою синдрому Н3О (гіпоменція: розумова відсталість, гіпотонія, гіпогонадизм і огрядність). Симптоми передусім базуються на порушеннях функцій гіпоталамуса. Важкі пологи можна розглядати як перший симптом поганого функціонування дитячого гіпоталамуса. Адже гіпоталамус відіграє дуже активну роль у визначенні строку початку пологів і темпу процесу народження (див. розділ ІІ.1, 2).

У більшості пацієнтів із синдромом Прадера-Віллі відсутня маленька частинка хромосоми 15, яку успадковують по батьківській лінії, а в інших ця її частина не функціонує. Протилежна частина хромосоми, яку успадковують від матері, була хімічно паралізована на ранньому етапі розвитку, тому не може компенсувати функції відсутньої чи непрацюючої батьківської частини. Феномен, який дозволяє виявити по хромосомі, що успадковується по батьківській, а що по материнській лінії, називається «імпринтинг». При синдромі Прадера-Віллі ми відкрили, що паравентрикулярне ядро в гіпоталамусі, в центрі автономного і гормонального управління, на третину менше, ніж зазвичай, і містить лише половину звичайно присутніх окситоцинових нейронів. Окситоцинові нейрони передають своє повідомлення в мозок і є нейронами нашого насичення. Їх відключення у піддослідних тварин призводить до зростання апетиту й ожиріння. Зменшена кількість окситоцинових нейронів у пацієнтів із синдромом Прадера-Віллі є імовірною причиною відсутності почуття насичення, незалежно від того, скільки вони з’їли. Ми все ще шукаємо взаємозв’язок між геном Прадера-Віллі у хромосомі 15 і порушенням функцій гіпоталамуса.

Через мережу батьків і дослідників синдрому Прадера-Віллі ми отримали запитання від однієї матері, яка працює медсестрою в новозеландському інтернаті. Її 39-річний син має симптоми, які вона спостерігала в літніх людей з деменцією. Чи немає у пацієнтів Прадера-Віллі загрози передчасного старіння і хвороби Альцгеймера? Це було цілковито нове запитання, бо донедавна пацієнти Прадера-Віллі не доживали до старості. І справді, у тих нечисленних взірцях мозку пацієнтів з синдромом Прадера-Віллі, які прожили за 40 років, ми виявили зміни, типові для хвороби Альцгеймера (див. розділ ХІХ.1). Відтоді ми почали отримувати через мережу зі всього світу відомості про ранню деменцію у пацієнтів із синдромом Прадера-Віллі (див. цитату вгорі). Дехто вважає, що деменція починається ще до тридцяти років, інші розповідають про драматичне погіршення після 40-го року життя. Тим часом почалися систематичні дослідження цього явища. Чи належить ранній початок хвороби Альцгеймера до синдрому Прадера-Віллі та чи проявляється він при кожному випадку крайнього ожиріння? Адже ожиріння супроводжують такі симптоми, як цукровий діабет, захворювання судин, високий кров’яний тиск і підвищений рівень холестерину, що відомі як фактори ризику виникнення хвороби Альцгеймера. При останньому нам слід очікувати вибухоподібного зростання раннього старіння мозку через неймовірне ожиріння, яке охопило весь світ.

VI.5 Ожиріння

Не те, що до уст входить, осквернює людину,

а те, що з уст виходить, те осквернює людину.

Євангеліє від Матвія 15:11

Гіпоталамус регулює нашу вагу в дуже вузьких межах. Та проте щодня ми стаємо в середньому на один грам важчими. Здається, це неймовірно мало. Але ожиріння, огрядність, повнота чи повнотілість шаленими темпами перетворюється на глобальну проблему зі здоров’ям: у світі налічується 300 мільйонів людей з ожирінням та один мільярд з надмірною вагою. Це суттєво збільшує ризик серцево-судинних захворювань, діабету, гіпертонії, деяких форм раку чи деменції. У західному світі надмірну вагу мають понад 60 відсотків дорослих, а 30 відсотків страждають від ожиріння. Отже, на стадіоні футбольного клубу «Аякс» в Амстердамі за грою спостерігають понад 21 000 людей з надмірною вагою. Останнім часом особливе занепокоєння викликає зростання кількості випадків ожиріння у дітей. У США 30 відсотків дітей мають надмірну вагу або ожиріння. Уже не перший рік я зі зди­вуванням спостерігаю за гігантськими розмірами людей у джинсах, які сунуть повз мене. Сьогодні ми бачимо, що де не глянь — всюди ожиріння збирає свій урожай. Навіть у Китаї, Японії та Мексиці.

Велика еволюційна перевага була в тому, що ми сприймаємо їжу як задоволення. Протягом мільйонів років наш розвиток відбувався в умовах скупої савани, де