Книги Українською Мовою » 💛 Короткий любовний роман » Мала, Ліана Меко 📚 - Українською

Читати книгу - "Мала, Ліана Меко"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мала" автора Ліана Меко. Жанр книги: 💛 Короткий любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 53
Перейти на сторінку:
13

В очах дівчини відбився біль вселенських масштабів, вона зігнулася так, ніби на плечі впало саме небо, і нагородивши мене останнім хворим поглядом, поспіхом одяглася і рвонула на вихід. 

- Соломіє. - Навіщось прохрипів я їй навздогін, і сам не впізнав свого голосу - він став раптом зовсім невиразним, майже механічним, неживим. Тіло зробилося ватяним, нечутливим, і стало так холодно, наче на потилиці цілком виразно відчувся подих чогось страшного і смертоносного.

Я навіщось, піддавшись якомусь відчайдушному пориву, зробив крок до дверей. Потім зупинив себе.

Ні, все правильно. Нехай іде. Так буде краще. Нехай вважає мене мудаком, козлом, бабієм, зрадником. Нехай краще так.

Злість і ненависть випалять закоханість, відріжуть нас одне від одного. Більш щадного способу я не знайшов, та й цей виник раптово. Я не встиг усе належним чином обміркувати, і зараз всією душею сподівався, що вчинив правильно.

Бачить Бог, я не хотів робити їй боляче. Та що там, я й сам від болю загинався. За нею зачинилися двері, і я з величезними труднощами втримав себе від того, щоб не побігти слідом, не впасти в ноги, не благати повернутися. Я насилу дихав, насилу тримався на ногах. Хотілося кричати, вити і розривати на собі шкіру, під якою вже копошилися, немов величезні жуки, ці мерзенні шматки жалю.

Вона не заслуговувала на таке ставлення, але так буде краще. Для нас обох. Я не хочу псувати їй життя своїм убозтвом, вона гідна кращого.

Нічого, перегорить, перебіситься і забуде. Зустріне когось іншого, полюбить і житиме щасливо. А я гнитиму далі. Повільно вмиратиму, вкриваючись струпами. Її не повинно бути поруч, я не хочу заразити її цим. Не хочу занурювати її в цю яму з лайном. Зі мною їй щастя не знайти...

- Навіщо ти сказав їй, що я твоя дівчина? - Раптом почувся голос біля дверей.

Треба ж, а я вже й забув, що вона тут. Звідки взялася? Як увійшла? Навіщо?

Це доля, напевно - її поява. Така своєчасна. 

Порятунок. Огидний за своєю суттю, але вірний у результаті.

Якби Віта нам не завадила, нічого вже було не зупинити. Тому що це - те, що відбувалося між мною і Соломією, - одне з двох: або ніколи не варто було починати, або ніколи не слід було припиняти.

 Якби межа була перейдена, я б не зміг відпустити її. Я б її погубив. Утопив би у своєму розпачі, божевіллі й небажанні жити. Я б її зламав.

- Я хотів, щоб вона пішла. - Запізно прохрипів я, знесилено вмощуючись на ліжко.

Віта продовжувала стояти біля дверей і спостерігати за мною з поблажливою ліністю. Почувши мою відповідь, хмикнула і, закотивши очі, протягнула:

- Так-а, я вже й забула, яким ти можеш бути мерзотником...

Я поморщився, ковтаючи клубок, що встав поперек горла. Мені й так здохнути хочеться, не вистачало ще її моралей.

- Якого біса ти приперлася, Віта? Вам тут медом намазано, чи що? - Виплюнув, скривившись.

Віта підняла брову, притулившись плечем до одвірка.

- Думаєш, спостерігати твою нещасну пику - таке вже задоволення? - Хмикнула дівчина, наморщивши носик, потім пояснила. - Мене Тамара Сергіївна просила навідуватися періодично. Боїться, як би ти руки на себе не наклав. Але ти, я бачу, зовсім про це й не думаєш. - Багатозначно хмикнувши, дівчина пройшла кімнатою і сіла на диван навпроти. Окинула мене оцінювальним поглядом із якоюсь неприродною принизливою жалістю, зітхнула, та так трагічно, ніби я тут на очах розкладався.

- Ключі сюди давай. - Виплюнув я, піднімаючись із ліжка і крокуючи до дівчини, в очікуванні простягнув руку. Мені хотілося, щоб вона зникла і більше ніколи не з'являлася. Мені хотілося побути на самоті. Втопитися у своєму горі, залити його спиртним, напитися до такого стану, щоб нічого не відчувати, а в ідеалі - впасти в алкогольну кому і ніколи більше з неї не вийти.

Віта забарилася, із сумнівом пожувавши губу.

- А може все-таки нехай у мене побудуть? - Насупила витончені бровки. - Так спокійніше. Адже я приходила вже, кілька місяців тому, тільки ти не пам'ятаєш, напевно. Ти п'яний у дрова біля унітазу валявся...

- Давай. - Наполегливо повторив я. - Я звільняю тебе від цього обов'язку. Не здохну. Та й тебе це вже давно не стосується. У тебе своє життя...

- Це вірно. - Відгукнулася Віта, кивнувши, і, наче піддавшись якомусь неусвідомленому пориву, поклала руку на живіт, легенько посміхнулася своїм думкам.

Живіт її був пласким, але я без зусиль зрозумів її рух.

- Ти вагітна. - Це було не запитання.

І я не був здивований - Віта хотіла дітей. Але що дивно, мене анітрохи не зворушило, що ці діти не будуть моїми. Ні її життя, ні її стан, мене більше не хвилювали. Я змусив себе розлюбити її півроку тому, але ж прихильність так просто не розірвеш зусиллям волі. Я був переконаний, що ця дівчина буде важлива для мене завжди, незважаючи ні на що, а зараз зі здивуванням відзначив, що мені все одно.

Віта кивнула, але виглядала при цьому якось не радісно.

- А батько дитини? - Спробував я озвучити поки що незрозуміле припущення щодо її нерадісного вигляду, і дівчина так сумно зітхнула, що повітря завібрувало.

- Його призвали... два місяці тому. - Гірко хмикнула Віта, а потім, нарочито бадьоро посміхнулася, піднявши на мене погляд. - Ну, можна зловтішатися. - Дозволила дівчина.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 30 31 32 ... 53
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мала, Ліана Меко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мала, Ліана Меко"