Читати книгу - "Хазяїн Чортового млина, Кулик Степан"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Провівши Нестора, молодиця повернулася до хати і заходилася біля печі. Сьогодні вона нарешті вирішила зварити борщ. Адже одна річ, коли ти собі готуєш, і зовсім інша — коли є можливість похвалитися вміннями господині перед чоловіком. Дорогому серцю... Лише кілька днів, як у її житті з'явився цей сіроокий козак, а молодій жінці здавалося, що вони знаються вже цілу вічність. Навіть покійний чоловік майже не згадується… Не помітила навіть, що вперше подумала про Андрія — «покійний»… і знову ж таки, вперше серце не защеміло, не стиснулося від безпросвітної туги. Тепер їй було заради кого жити та цвісти… І готувати борщі.
Марічка підкинула в грубку дров і поставила на плиту горщик із замоченою з вечора квасолею. Поруч другий, з великим шматком жирної шинки. Краще, звичайно, свіже м'ясо, але де його зараз взяти. Взагалі-то, одну зі свиней уже можна різати, але Марічка думала притримати її до Різдва. Тим паче, лише тиждень залишився. Ось тоді вона вже зварить справжній борщ. Але з шинкою теж непогано. Адже головне правильно овочі приготувати, та й пінку з ароматами диму з відвару вчасно зняти. А ще краще — першу воду змінити, як тільки закипить. І моркви не шкодувати — вона втягне всю гіркоту. Зайву потім можна свиням віддати.
Горщик із буряком поставила ближче до краю, де вогонь не такий сильний. Мати вчила, що для гарного борщу буряк не повинен варитися швидко, краще дати трохи потомитися — тоді він зм’якне.
Тепер цибуля… Тут важливо вгадати. Мало — не буде потрібного смаку. Багато — заб'є присмак інших продуктів. А ще її треба правильно обсмажити, перш ніж змішувати з буряком. Щоб не вийшла сирувата, але й не згоріла до чорноти при подальшому обсмажуванні.
Давно помічено, що будь-яка робота краще йде з піснею… Особливо коли на душі світло і радісно. Марічка й сама не помітила, як спочатку почала щось мугикати, а там і вголос заспівала.
— Чому ти не прийшов, як місяць зійшов?
Я тебе чекала…
Через це і як відчинилися ворота не чула. Тільки коли Бровко насторожився і тихо загарчав, замовкла й почула порипування снігу під важкими кроками.
«Щось швидко повернувся?» — радісно бухнуло серце, і Марічка метнулася до вікна.
Вкрите памороззю скло і сльози, що тріпотіли на віях, не давали можливості чітко роздивитися, що там зовні, але одне було зрозуміло — це не Нестор. На подвір'ї зайшло щонайменше двоє незнайомих чоловіків.
Підкоряючись раптовому страху, молодиця швидко підскочила до дверей і різко засунула засув.
Вчасно. Буквально наступної миті двері струсонув сильний поштовх.
— Замкнулась, хвойда! — перекриваючи гарчання пса, долинув зовні хрипкий, на чийсь знайомий голос.
— От і добре, — відповів другий. — Тепер нікуди не дінеться. Підпалюй…
— Ми ж хотіли спочатку потішитися, — не погодився перший.
— А хто проти? — засміявся другий. — Як хата запалає, то сама до нас вискочить.
— А якщо ні?
— Ну, то й чорт з нею... За ті гроші, що пан пообіцяв, ми собі дівок і кращих знайдемо.
— Це так... — не погодився перший. — Але тільки я на цю кралю давно задивляюся. Пару разів у гості напрошувався... А вона ніяк. Святу з себе корчила. А сама… із заїжджим козаком... У-у, всі вони однакові, шльондри...
— Облиш, Тихоне… — примирливо промовив другий. — Сам же кажеш: усі однакові. То пощо голову морочити? Підпалюй швидше. Поки не наднесло когось.
І тільки-но почувши ім'я, Марічка згадала, кому належав перший голос. У купця Терентія Мухи служив обозним охоронцем Тиміш Луць. Здоровий і задерикуватий парубок, про якого по Смілі йшла погана слава. Подейкували навіть, що він когось убив. Але спійманий не був. І Тиміш справді кілька разів пропонував Марічці допомогу по господарству. Але від його, побитого віспою обличчя і злих, колючих очей віяло такою небезпекою, що молодицю аж тіпало від однієї лише думки: щоб залишитися з ним наодинці. І, як виявилося, не дарма.
— Виходь, хвойдо! Згориш же! — гримнули ще раз у двері. — А ми, якщо будеш слухняною, приголубимо та й відпустимо...
Марічка мимоволі позадкувала, розгублено оглядаючись, не знаючи, що робити... Але, як тільки в хаті потягнуло димом, молодиця схаменулась і швидко заспокоїлася, згадуючи добрим словом покійного свекра.
Перший господар хутора — Тарас Оробець козакував більшу частину життя. Ходив у походи і на бусурманів, і до Валахії. І панів бив разом із повстанцями. Загалом, багато чого пережив і побачив. Отже, коли осів на землі, хату збудував так, щоб убезпечити сім'ю від будь-якої напасті. У тому числі підпалу. І ось, через багато років, передбачливість старого козака знадобилася.
Марічка відсунула від стіни ліжко, взяла кочергу і почала дряпати нею глиняну долівку в узголів'ї. Глина, що злежалася до кам'яної твердості, піддавалася неохоче, але завзятість перемогла. Спершу відвалився один шматок, а за ним і другий, оголюючи край дошки. Молодиця просунула кінець кочерги під нього, навалилася усією вагою, і дошка пішла вгору, захоплюючи з собою і дві сусідні — відкриваючи лаз.
З темного отвору пахнуло холодом і вогкістю, як із могили, але Марічці було не до порівнянь — вогонь, пожираючи суху тростину, вже радісно гудів на стрісі. Дим, на щастя, піднімався, і в хаті ще можна було дихати.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хазяїн Чортового млина, Кулик Степан», після закриття браузера.