Читати книгу - "Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення"

Цікавим прикладом високої бойової підготовки міщан Канева можуть слугувати події 1536 р. Тоді черкасці повстали проти свого старости Василя Тишкевича й витіснили його служебників з міста, на допомогу останньому була послана жовнірська рота з Києва. Не маючи змоги дістатися Черкас, жовніри й старостівські служебники вирішили «відігратися» на канівцях, а саме пограбувати місто, а потім усе представити як придушення бунту. Жовніри вночі проникли до острогу й напали на міщан, що нічого не підозрювали. В умовах нічного ґвалтівного нападу численного і професійного вояцтва канівці не розгубилися, а зібралися з силами «і виперли з острогу тих нападників», причому останні зазнали істотних втрат в живій силі та амуніції. Дещо пізніше, у 1560-х роках, під час старостування у Черкасах князя Михайла Вишневецького, 500 татар раптово вдерлися до міста вночі, але місцеві мешканці не розгубилися й вибили ворога з міста, а через кілька днів дали татарам бій у полі й розгромили. У 1532 р. міщани складали суттєву частину гарнізону Черкас, коли місто витримало двотижневу облогу великого кримсько-турецького війська. Під час відбиття татарських нападів міщани Поділля й Київщини, з огляду на нечисленність місцевої шляхти і часто відсутність найманих військ, мали складати суттєву частину прикордонної оборони.

Походи на Тягінку 1493 р., Іслам 1524 р., Очаків 1529 р. у документах зазначено як такі, що здійснювалися черкасцями, канівцями та місцевими старостами. Зрозуміло, що тут ідеться про всіх мешканців цих міст, але, з огляду на вищезгадану особливість краю, роль міщан була в цьому значна. Це певною мірою підтверджується документами. У скаргах киян 1522 р. чи черкасців 1536 р. у люстрації цих міст багато уваги приділено полоненим татарам і воєнним трофеям. Окрім зазначених воєнних повинностей, існувала ще одна, яка повною мірою лежала на українських містах, — будівництво й обслуговування під час походів військових флотилій. Більшість великих походів, розпочатих проти татар із литовських земель, були річковими. Красномовним же фактом, який свідчить про процедуру підготовки флотилій, є лист Сигізмунда до Іслям Ґерая 1529 р.: «Казали йому (Михайлу Григоревичу) з усіх міст і волостей українних казати зібрати людей човневих (підкреслення наше. — Авт.), і буде з ним чималий загін людей з гаківницями та з ручницями і з іншими бронями, скоро ріки пустять, він з цими людьми там на низ Дніпра прибуде».

Отже, у першій третині ХVІ ст. українське міщанство, в першу чергу Поділля й Київщини, продовжувало відігравати значну роль в обороні краю від агресії перекопців та білгородців.

Служилих татар у ВКЛ джерела фіксують з кінця XIV ст., оселення татар мало початися ще за часів правління Ольгерда Гедиміновича, а Вітовт тільки продовжив і розвинув цей процес. Саме литовські служилі татари у наступні століття й у досліджуваний період складають частину ополчення литовських земель. За описом війська 1528 р., ці татари виставляли 673 коні. Під час збору земського війська, на випадок вторгнення з боку степу, литовські татари прикривали білорусько-литовські землі. Наприклад, у 1533 р., оголошуючи мобілізацію по всій державі у зв’язку з небезпечними рухами чамбулів кримців усього в 13 милях від Черкас, Сигізмунд I наказав «маршалкам, хорунжим усіх стягів татарських і всім теж татарам по всьому панству нашому…», аби вони «були б… усі наготові». Хоча, як зазначив Єжі Охмянський, невідомо, чи брали литовські татари безпосередньо участь у боях з нападниками на українських землях.

Крім участі у військових походах, з числа цих служилих татар формувалися кадри і для дипломатичного корпусу ВКЛ. Достеменно відомо, що саме вони становили більшість толмачів і гінців, яких посилали до Криму. Причому ці професії могли бути й спадковими. Так, у перші дві декади століття до Криму доволі часто з урядовими дорученнями їздив князь Кузулман, який на початок 1530-х рр. уже посідав уряд маршалка і писаря татарського, а у 1520–1530 рр. його місце займав Кузулман-молодий. Подорожі до Перекопської та інших орд були доволі небезпечними. У 1508 р. вищезгадуваного Кузулмана захопили в полон астраханці й «в Азові продали». Інший литовський толмач, Ромодан, у 1518 р. загинув. Що ж до служилих татар на території саме України, це більш складне питання. На Київщині татари, які визнали владу великого князя, відомі з 1380 р., коли Володимир Ольгердович прийняв під свій захист сина Мамая Мансура — засновника роду князів Глинських. Пізніше Вітовт виділив екс-хану Золотої Орди Тохтамишу і його людям землі у Черкасах і Каневі. Також князі Олелько Володимирович і Семен Олелькович селили на Київщині татар. Під 1494 р. частину цих татар згадують як єсачних людей, що мешкають у с. Мошни Черкаського повіту і несуть службу на місцевий замок. Причому ця татарська колонія виявилася доволі живучою в етнічному плані. Її представники Шашко і Бедей (чи Бебей) фігурують у 1536 р. Тоді ж зазначено, що під час старостування Остафія Дашковича вони були звільнені від повинностей на замок і привернуті безпосередньо під старосту. В описі Мозиря зазначено село Міхновичі татарки Кодишевич у 10 димів. Тон опису дає зрозуміти, що село існує вже давно («пам’яті немає»). Можливо, тут ідеться не про чисто татарське поселення, а про населений пункт, який належить татарському роду. Але навіть у такому випадку Міхновичі мали бути хоча б частково заселені татарами.

Хоча Кримський ханат і займав загалом ворожу позицію стосовно ВКЛ, проте це давало і зворотній ефект: кримські політичні дисиденти-втікачі до цих держав у такий спосіб збільшували чисельність литовських татар. Так, один з братів Менглі Ґерая І Ізтемір брав активну участь у знищенні кримської фортеці Тягинки у 1493 р. А під 1519 р. у королівському листі згадано «Аздмірова сина Канівського», з чого можна зробити припущення про існування у Каневі татарської колонії. У 1507 р. до Черкас з Криму втік ханський слуга Шади Чекгімя. Місцеві козаки, взявши його під захист, не тільки відмовилися видавати втікача кримським послам, а й переправили його до Канева.

У 1528–1529 рр. в районі Канева й Черкас мешкав зі своєю ордою царевич Іслям Ґерай, отримуючи від литовського уряду через місцевого старосту харч і одяг. Цікавий випадок стався у 1531 р., коли до ВКЛ прибула численна делегація кримських послів на чолі з Маакул-мурзою. Цих послів на батьківщині було проголошено персонами нон грата, а держава, з урядом якої вони мали вести переговори, автоматично перетворилася на їхній новий дім з місцем проживання у Києві.

Напевно, за аналогією з литовськими київські татари теж несли дипломатичні повинності толмачів. Що ж до Волині, то тут існування служивих татарських громад підтверджується джерелами. Причому мова йде передусім про приватних підданих у