Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення 📚 - Українською

Читати книгу - "Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення" автора Борис Черкас. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 31 32 33 ... 72
Перейти на сторінку:
цьому районі. Так, у 1540–1541 рр. у новозбудоване місто-фортецю Бар з Волині було переселено дві родини Черемисів, які поклали початок так званому Черемисову Бару. На Волині ж ці «люди татарського народу», як їх названо у люстрації Барського староства, мешкали у володіннях князя Корецького. Причому, за словами господині Бара, королеви Бони, було переселено тільки дві татарські родини, а дві залишилися у князя. Знаменно, що у 1574–1575 рр. згадуються надвірні татарські хоругви Корецьких і Острозьких. Хоча джерела й не виділяють українських татар у боях на прикордонні, вони мали брати участь у більшості походів, які проводили їхні сюзерени.

Збройні сили на українських землях ВКЛ, як, утім, і по всій державі, можна розділити на постійні й непостійні. До першої категорії належать слуги урядників (воєвод, старост, намісників-державців), сторожа і (з початку XVI ст.) жовнірські роти. Воєнна система Литовської держави передбачала, що кожен, хто ставав на чолі будь-якої адміністративно-територіальної одиниці, обов’язково повинен був утримувати за рахунок місцевих прибутків відповідний військовий контингент, так званих служебників або слуг. Чисельність цього загону спеціально не визначалася, але повинна була відповідати вимогам місцевої оборони. Наприклад, у 1507 р. при черговому призначенні воєводи до Києва було вказано, що «він має, на тому замку нашому украінному мешкаючи, не малую суму слуг ховати к службі нашій…». Тому король на утримання виділив воєводі плату з київських корчем, київське мито (крім аргіша) і «половину плати нашої з корчми Черкаської…».

Бажання збільшити кількість служебників призводило до посилення експлуатації місцевого населення. Красномовним прикладом можуть служити дії Остафія Дашковича, який задля збільшення своєї воєнної сили привернув до себе частину населення Черкаського повіту, ввів нові податки й відібрав у міщан частину їхніх прибутків. Слуги користувалися суттєвими пільгами, що ставало причиною нарікання інших категорій населення. Наприклад, у тих же Черкасах, «якщо чоловік прихожий, або слуга старости, у якогось міщанина доньку візьме за себе, тоді мав різних повинностей міських з ними (міщанами) вживати і в різних службах і виплатах рівною частиною їм допомагати». Але за часів правління О. Дашковича ці слуги, хоча й користувалися місцевими «пожитками», ніяких служб «міських» не виконували.

У 1522 р. київські міщани скаржилися, що їхній воєвода Андрій Немирович під час походів у поле відбирає у міщан коней на користь своїх слуг. Крім того, його «воротні» і слуги б’ють «кликунів», яких міщани наймають на замок, покладають на них силою ключі й змушують їх прибирати під узводом. Треба сказати, що воєнне навантаження на служебників теж було значним. Будучи фактично особистою гвардією воєводи, старости чи намісника-державця, вони мали супроводжувати його в усіх воєнних і дипломатичних місіях. Загони служебників були тим ядром, навколо якого збиралося земське ополчення і вільнонаймане вояцтво. Окрім супроводження свого господаря, служебники мали виступати проти татар і без нього, патрулювати в полі по кілька разів за літо, здійснювати розвідувальні рейди під ворожі території, не кажучи вже про звичайну щоденну охорону замку.

Сторожа (замкова, острогова і польова (під час польових робіт)), хоча і поступалася служебникам кількістю, проте значення її було не меншим, оскільки саме від сторожі багато в чому залежала безпека населення. Наявність сторожі у місті була таким самим необхідним атрибутом, як і наявність вищезгаданих служебників, з тією тільки різницею, що її організація була обов’язком не тільки керівника області, а й місцевих мешканців. У досліджуваний період на українських землях ВКЛ прогресує тенденція переведення сторожі на наймання. Під 1522 р. у Києві згадуються кликуни, яких міщани наймають на замок. У середині XVI ст. в описі міста зазначено, що кияни наймають двох сторожів на замок за шість коп грошей на рік. У Черкасах під 1539 р. така сторожа згадується під назвою «башники». Їх найм покладався не тільки на міщан, а й на «все населення і вдови міста Черкаського, і люди князівські і панські, і духівництво». Вони повинні були «давати з хліба, скільки буде в кожному окремому дворі людей, а кожен свій хліб буде їсти, по два грами старості, а староста має за ті пенязі сторожу наймати». Дещо пізніше продуктовий податок було замінено на грошову виплату — по два гроши на рік з кожного дому.

Острогову сторожу наймали по всіх прикордонних містах України, хоча й з деякими відмінностями. Якщо у Каневі, Мозирі й Овручі за це теж відповідали міщани (а в двох останніх ще й волость), то вже у Вінниці цей обов’язок лежав на зем’янських людях, вдовах і неосілих козаках. Різнилися і суми, за які наймали сторожу. У Каневі міщани давали по два гроши і віз сіна, а князівські, зем’янські й церковні піддані — по три гроша. Остерські міщани й волость на двох сторожів давали на рік по дев’ять коп грошей. У Вінниці зем’янські піддані платили на рік по три гроши з хати, інші ж дві категорії населення — по півтора гроша відповідно. У Чорнобилі найм замкового сторожа лежав тільки на місцевому наміснику. Найм острогової й польової сторожі (у Мозирі — сторожа на Турі) був подібний до найму замкової, але оплата була нижчою. Наприклад, у Каневі на острогову сторожу міщани і бояри та їх піддані давали з дому по грошу й чверті жита.

Система повинностей щодо найму й утримання сторожі не була стала і могла коригуватися урядом залежно від місцевих умов. Так, в Овручі під час намісництва пана Семена Полозовича корчми, з доходів від яких місцеві бояри і міщани зобов’язані були утримувати сторожу «на полі від поганства татар», були переведені на замок. Сигізмунд I пояснював це тим, що бояри і міщани не виконували своїх обов’язків і не тримали в полі «жодної сторожі». Полозович же, отримавши корчми «до його живота… зобов’язався з тих корчем сторожу в полі від поганства татар завжди тримати…». Після перемоги під Черкасами у 1532 р. місцеві мешканці отримали від уряду на сторожу 50 кіп тканинами і 31 копу грошима. Потім Сигізмунд I додатково постановив «до волі государської» щороку видавати черкасцям на сторожу 20 кіп грошей. Якщо порівняти суми вищезазначених виплат з оплатою найманих жовнірів, то побачимо, що вони подібні.

Щодо озброєння сторожі, то в документах зазначено, що вартові «у ворот лежат з бронями», польова сторожа була ще й на конях. У 1538 р. Сигізмунд I дорікав Панам-Ради на те, що деякі вояки виїжджають у похід «на клячах», придатних тільки для сільського господарства «з рогатинками». І далі продовжував: «Може, ваша милість сам то добре бачить: якщо такі почти могут згодити на сторожу або на бій?» З цього можна зробити висновок про рівнозначність сторожової служби і воєнного походу. Складне прикордонне становище українських міст наклало відбиток і на бойовий стан сторожі. Яскравим прикладом може слугувати бій канівців із загоном київських жовнірів і старостинських служебників. Коли останні зненацька увірвалися до острогу, «декілька мужів… які були в місті», вибили нападників.

Проте ті війни, які велися з кінця XV ст.,

1 ... 31 32 33 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення"