Читати книгу - "По сусідству з дияволом, Наталія Савінова (SiN eVa)"

Розділ сімнадцятий. Справжній Диявол.

Тесс дивилася на сусіда одним оком і нічого не могла зрозуміти. Його слова були дивними і мали присмак гіркоти. Але вона на рівні інстинктів знала, що Елліас покарає її кривдників і це буде щось серйозне, не проста розмова зі шкідливими дітьми і не залякування підлітків поліцією чи побиттям. По її шкірі пробіглись мурахи, а в горлі пересохло, коли в спогадах промайнув задоволений сміх Оскара. Вона готова була забути про те що з нею сталося та чимшвидше позбутися почуття провини, та не могла.
Бувають одиничні випадки, коли жертва насилля повертається до свого розмірного життя, забуваючи про те що з нею сталося. Бувають і ті, хто знаходять в собі сили мститися та йти до кінця у протистоянні з системою задля покарання винних. Та більшість з жертв ніколи не говорять про свої страхи, не мають довіри до чоловіків та людей вцілому. І Тесс не бажала бути однією з останніх.
Елліас ще раз пробігся очима по понівеченому обличчю та видимих частинах тіла сусідки. Він усвідомлював, що вона стала причиною його повернення до старих методів ведення тінньового бізнесу, методів від яких він намагався відмовитися. Він усвідомив, наскільки була необхідність у його коронації і наскільки шатким стане його положення після того, як він знайде і покарає тих виродків, які так познущались з його...
Його.  
Тесс вже не була для нього просто сусідкою з якою йому було приємно проводити свій вільний час. Вона вже не була випадковою рятівницею, яка стала свідком його слабкості і врятувала йому життя. Ця дівчинка вже була Його. Його сусідкою. Його рятівницею. Його Тесс. І він більше ніколи не дозволить собі допустити чогось подібного. Він більше ніколи не допустить її страждань.

Знайти кривдників Тесс було досить легко. Ті паскуди навіть не намагалися ховатися і вели своє вільне життя, прикриваючись крилами за їхніми спинами. Вони настільки були впевнені у своїй безкарності, що вже розважалися з черговими жертвами, коли хлопці Елліаса знайшли їх в одному з клубів для малолітніх. Спроби чинити опір або вирватися і кликати на допомогу не мали успіху.  
Зараз Елліас мав право зробити помилку. Він не мав права самостійно приймати рішення про те, кому давати можливість розправлятися по-старому, а кому забороняти. Та законність його дій уже не була такою важливою, і якщо  в результаті він буде знятий з корони, нічого в його житті не зміниться, друзі будуть поряд, а ворогів не стане більше ніж було.
Заплановане покарання було цілком адекватним: роздробити руки і пальці, якими вони наносили побої його Тесс, щоб жоден костоправ не змів скласти їх до купи. Якість каліцтв була професійно виконаною Мясником. Чоловік середнього зросту та худорлявої тілобудови, якого називали Мясником, насправді був колишнім працівником мясокомбінату і мав за плечима багаторічний досвід. Він був одним з вірних людей Елліаса і ніколи не задавав запитань, чітко виконуючи поставлені задачі. 
– Ці виродки не зможуть навіть ложку взяти в руки, не кажучи вже про щось інше. – витираючи спітніле обличчя, Мясник посміхнувся пожовклими зубами. – Тепер нижні кінцівки? – він дивився на Елліаса, насолоджуючись криками і завиваннями своїх «паціентів».
– Продовжуй. – спокійно відказав Елліас, стискаючи кулаки сильніше, адже він ледве стримував себе, щоб не придушити цих виродків своїми руками. Та все ж він прислухався до порад своїх наближених, які нагадали йому про його статус. Йому не можна було робити того, чого він хотів зробити самостійно.
Процедура покарання чи катування тривала ще сорок хвилин. Мясник робив усе повільно, пересвідчуючись в досконалості своєї роботи та перевіряючи кожен зруйнований суглоб та кістку. Двічі йому доводилось приводити до тями одного з «пацієнтів», який втрачав свідомість від болю. Інший був значно витриваліший, та лише тому що знаходився під дією важких наркотичних речовин. 
– Готово. – відзвітував Мясник, кивнувши до Елліаса головою і чекаючи інших наказів. – Продовжувати?
– Зачекай. – відказав Елліас, і повільно вийшов з тіні. Він підійшов ближче до кривдників Тесс і цинічним поглядом оглянув кожного з них.
– Це ти, – плюючись слиною, вигукнув Оскар і почав гигикати. Його очі були каламутними, а зіниці нагадували дві знерухомлені цятки. – Ти її довбаний брат!
– Хм, – лівий кут губ Елліаса здригнувся у посмішці.
– Вона ніколи мене не забуде. – продовжував нести ехінею Оскар, скидаючи голову та інколи стогнучи. – Я буду нагадувати їй про себе. І ти нічого не зможеш зробити.
– Забагато слів. – відказав Елліас, перевівши погляд на другого молодика, який продовжував заливатись сльозами та ссявся під себе. 
– Мій батько засадить усіх вас! Він буде мене розшукувати, а коли знайде, ви всі пожалкуєте! – хрипко погрожував він.
– Продовжуй. – кивнув Елліас до Мясника і чоловік взяв до рук невеличкий молот.
– Ні! Зупиніться! – благав син прокурора, спостерігаючи з якою легкістю ламаються кістки передпліччя його друга. Та коли черга дійшла до нього він верещав як різана свиня, і на роздробленні його правої руки відключився.
«Пацієнтів» тримали у свідомості, приводили до тями і не давали можливості відключатися надовго. Вони повинні були відчути весь біль всесвіту та власну безпорадність перед Законом за скоєнний злочин. Елліас не збирався зупинятися і був рішуче налаштований на те, щоб забезпечити кривдників Тесс життям схожим на кошмар з якого неможливо прокинутись.
– Ел, – звернувся Абрам – молодий чоловік з великими карими очима та рудим курчавим волоссям. Він був одним з небагатьох новоприбулих у близькому колі Елліаса і мав достатню довіру після кількох сумнівних ситуацій, довівши свою вірність та принциповість. – Прокурор на зв'язку. Просить поговорити з тобою. – Він простяг мобільний телефон і подивився на хлопця, який ледве почувши про кого йде мова заволав хриплим голосом: 
– Тато! Татечку, врятуй мене!
– Як він дізнався? – сухо запитав Елліас, не відриваючи погляду від Оскара та його заслиненого підборіддя.
– Він дзвонить з номеру Радника. – відповів Абрам. – Йому доповіли про викрадення його сина.
Елліас повільно взяв телефон і піднісши слухавку до вуха, зітхнув.
– Кажіть. – шанобливо запропонував він.
– Слухай ти, – хамовитий голос, як і передбачалося, розпорошувався погрозами. – Якщо з моїм сином щось трапиться, я засаджу тебе за ґрати і зроблю все для того, щоб ти згнив у найжахливішій в'язниці на самоті! Ти мене чуєш?!
– Чую. – спокійно відповів Елліас, перевівши погляд на сина прокурора.
– Хто ти такий, що дозволяєш собі викрадати дітей? І де мій син? Що ти зробив з ним? Відповідай мені!!! – вимагав оскаженілий голос прокурора.
– Вам слід було раніше думати про безпеку вашого сина. – монотонно відповів Елліас і кивнув Мяснику, дозволяючи продовжити дробити плечові та стегнові кістки. – Вам слід було навчити вашого сина поважати жінок.
– Що?! Та хто ти такий? Чорт облізлий! Де мій син? – заревів прокурор і вже за мить отримав відповідь. Його син заволав несамовитим голосом, заглушаючи голос, який лунав у слухавці. Коли він замовк, вкотре відключаючись від реальності, Елліас відповів прокурору:
– Кожен злочин повинен нести покарання. Не мані вам про це нагадувати. Ваш син порушив закон. Представники вашого легального закону від вашого імені відмовились виконувати свої обовязки, тому все доводиться робити мені. Якщо ви дзвоните з номера Радника, то повинні усвідомлювати з ким говорите і кому погрожуєте. – не дозволивши прокурору сказати жодного слова, Елліас відбив дзвінок і простягнув телефон Абраму. – Дайте їм знеболюючі.
Білий сумнозвісний порошок жменями засипався в роти скалічених «пацієнтів», не дозволяючи їм ухилитись від передозування. За кілька хвилин хімічна реакція проявилась в конвульсії і рясному піновиділенні з рота. Наркотична речовина була низької якості, а її передозування було не лише загрозливим для життя, а несло повільну і болісну летальність. 
Переконавшись у тому, що кривдники Тесс зазнали заслуженого покарання, Елліас дав останні розпорядження. Він не збирався позбавлятись тіл, і не мав наміру виправдовуватись чи уникати зустрічі зі старійшинами та самим прокурором, сина якого він безжально стратив. Тому зі спокійною совістю поїхав на зустріч з останніми.
Як і очікувалося, Елліаса не відразу визнали за його новим статусом. Спроби прокурора та його людей спершу заарештувати його, а потім пристрелити не мали успіху з кількох причин. По-перше, «король та його оточення» були готові до всього і передбачили такий хід подій, а по-друге, на зустріч приїхали й інші представники вищих верст правління, забезпечивши Елліасу захист та повне виправдання його дій.
Прокурор на очах посивів і змарнів, коли внесли тіла його сина та приятеля його сина. Він не хотів вірити в те, що сталося, але зовсім ніяк не міг повернути час назад або змінити перебіг подій. Він так само не міг нічого зробити Елліасу і тим, хто виконував вирок. Йому пояснили ситуацію, в яку потрапив його син з дружком і так само конструктивно виправдали міру покарання.
– Ти міг би поговорити зі мною, – видихнув прокурор, опустившись на коліна перед тілом свого сина та спідлоба подивився на Елліаса. – Її навіть не зґвалтували. – обурювався він, погладжуючи волосся свого мертвого дитя. – За що ти забрав життя мого сина? За дівку, яку навіть не згвалтували?
Елліас мовчав. 
Він не збирався відповідати на поставлене запитання, але в якийсь момент передумав:
– Навіть не зґвалтували. – повторив він у тій самій інтонації що й прокурор. – Дівчина, яку вони побили і навіть не зґвалтували, моя, – зробивши паузу, він усміхнувся. – Сестра!