Читати книгу - "Слово темряви, Наталія Савінова (SiN eVa) "

Розділ пятнадцятий. Чи то Світло, чи то Темрява.

Відступники полювали на жриць Світла бо були ознайомлені з їхньою силою та здатністю лікувати одурманених. В більшості своїй армія Відступників мала отруєних магією простих смертних чи воїнів без магічних зачатків, вони були рушійною силою та інструментами в стратегічних іграх більш досвідчених і розумних старійшин, що керували усім і були істинними вірянами.
Були серед Відступників і маги, які виготовляли отруту і допомагали основному війську на полях бою. Вербування вірян завжди мало кілька варіантів: сліпа віра і підкорення, отруєння та оскаженіння, чи смерть. Отрута вприскувалась усіма можливими методами від пораннення до розпилення магічного пилу та магічного контролю жертви.
На важливі завдання завжди відправляли кілька груп вірян, адже одурманені воїни воювали на бойових полях під контролем магів. Ті ж, хто відправлявся на спеціальні завдання, мали лише одного мага при собі та були вправні у фехтуванні, могли користуватися усіма видами зброї і не боялися віддати своє життя за справу.
Як би не намагався Червоний сліпець впоратись з нападниками, а їх кількість переважала над його спритністью та майстерністью. Атакований з усіх боків він впав на одне коліно і відчув біль у правому підреберї. Гостре лезо одного з нападників пройшло крізь нього, розсікаючи мязи та впиваючись у внутрішні органи. Чоловік загарчав, зрозумівши, що в нього залишилось зовсім не багато часу. Він зібрався з останніми силами і різким випадом вліво, перерізав ахілове сухожилля одному з ворогів.
Луна і Альта не встигли відбігти далеко, тому почули гарчання мисливця на монстрів і зупинились за два кроки від можливого спасіння. Вони знаходились біля кімнати з потаємним переходом, крізь який можна було потрапити до гостьової зали, де повинна була стояти охорона.
– Рятуйтесь, мосьпані. – відказала Альта, відпускаючи руку світлої принцеси. – Я відволічу їх! – дівчина рішуче побігла назад до того місця на якому залишився мужній чоловік, що попри свою незрячість зміг заполонити її думки. 
– Аааа! – голосила Альта, привертаючи до себе увагу Відступників, що готувались обірвати життя Червоного сліпця. Вона бігла вперед, тримаючи в правій руці кинжал, а лівою не дозволяла собі заплутатись в спідницях сукні.
Це подіяло. Відступники дійсно відволіклись на крики служниці, що виглядала оскаженілою без одурманення їхньою отрутою. Та було запізно для того, щоб дозволити відомому мисливцю на монстрів продовжувати дихати. Три гострі леза з холодної сталі увійшли в піддатливе тіло чоловіка, спираючи його дихання та звільняючи його від вантажу незрячості.
Альта не встигла врятувати Червоного сліпця, тіло якого каменем впало на сіру камяну підлогу, заливаючи її кровю. Вона вже була засліплена сльозами і відчаєм, а тому не мала шансів уникнути смерті. Остання зустріла її беззвучним помахом меча і різким болем в животі. Дівчина застигла на місці, і випустивши кинжал з рук, притисла долоні до сукні, що вже змокла від крові.
– Ні! – закричала світла принцеса, спостерігаючи як за одну хвилину втратила двох темних, які були її друзями і допомагали пройти крізь усі випробування на теренах темної імперії. 
Луна похитнулась від аромату свіжої крові, що розносився по коридору і викликав спазми в її тілі. Смерть стояла поряд з вбитими і давала можливість закликати до життєдайного Світла. Часу було занадто мало щоб припускатися помилок. Жриця Місячної долини чула заклик до її Світла і не могла стояти в бездіяльності. 
– Дозвольте врятувати їх, – закликала вона, звертаючись до чоловіка, що стояв осторонь від своїх приятелів. – я піду з вами за власним бажанням, якщо дозволите мені врятувати їх. 
– Ви підете з нами незалежно від вашого бажання. – відказав басовитий голос, протягуючи свою руку. – У вас нема вибору, жрице!
– Я повинна врятувати їх. – видихнула Луна і виставивши обидві руки перед собою, сконцентрувалась на тому, щоб її Світло накопичилось в долонях.
Жриця Місячної долини була навчена тому, як використовувати Світло для гіпнозу. Ця практика давалась важко світлій принцесі, тому що вона ще не пройшла ініціацію і не була верховною жрицею, тому не володіла усіма знаннями необхідного для такого контролю. Та опинившись в ситуації, яка потребувала дій за для порятунку життя людей, які так чи інакше знайшли місце у серці жриці, вона згадала все чому була навчена.
– Світлом зітканого життя я закликаю вас до покори! – голосно промовила Луна, відчуваючи як сильні хвилі Світла наповнили її вени, та засліплюючими спалахами зажевріли в долонях.
Якщо перші двоє чоловіків, що виступили до світлої принцеси, завмерли на місці, то їх головний, який стояв осторонь, переступив тіло Альти і спокіно підійшов до світлої принцеси. Він був на голову вищим за Луну і мав блакитні очі, за якими можна було запідозрити його світлу кров. Та й здатність не підкорятись Світлу та чинити опір говорили, що цей чоловік був одним зі світлих представників як людей так і ельфів.
– Ви зробили все, що могли. – сказав він, схопивши світлу принцесу за лікоть правої руки. Та тієї ж миті відсахнув свою руку від неї, не стримуючи крику від болю, що кислотою розїдав його долоню.
Запах паленої шкіри та плоті швидко розбавляв аромати крові і смерті. Приступ тошноти підкотив до горла світлої принцеси, спазмами лунаючи у її шлунку. Вона не була підготовлена до такого, тому вже не мала сил на протистояння. Вона відчувала запаморочення і слабкість в тілі, та все ж не стала чекати на втрату свідомості. Шкульгаючи від перенапруги та зорової туманності, Луна дійшла до тіла Альти і опустилась перед нею навколішки.
Служниця все ще робила слабкі спроби дихати, хоча її очі вже були скляними. Підповзаючи до тіла Червоного сліпця, Луна визначилась з першочерговістю і поклала обидві долоні на груди чоловіка, який вже відійшов у обійми Смерті. Вона була занадто виснажена концентрацією на магії підкорення і не знала чи зможе врятувати когось зі своїх тимчасово-підданих темних. Але не спробувати повернути їх до життя ні як жриця Місячної долини, ні як світла принцеса, ні як істинна Блакитного Світла Життя, не могла собі дозволити.
– Світлом зіткане життя я дарую тобі! – прошепотіла Луна, не стримуючи своїх сліз. Світло легким туманом оповило тіло Червоного сліпця, проникаючи у кожну щілину, стягуючи рани і реанімуючи його серце.
– Хапайте її! – наказав головний своїм поплічникам, що вже вийшли з-під гіпнозу і кинулись до світлої жриці. Сам же він пішов слідом за ними, готуючись помститися світлій.
Луну підхопили під руки і відтягли від тіла Червоного сліпця, що все ще знаходився під впливом Світла та зцілювався ним. Вона не могла супротивитись Відступникам, бо використала забагато свого Світла. Їй потрібен був перепочинок. Та часу на відновлення та перезарядження не було, адже вона мала врятувати Альту.
– Помилуйте! – ледь чутно благала вона, розуміючи що збирається зробити чоловік з розїденою до запястя рукою. Відступник заніс меч над головою і прокрутивши його, виставляючи у позицію перпендикулярну до підлоги, опустив в тіло Червоного сліпця. – Ні!!!
Це була мить, яка зупинила серце світлої принцеси. Її очі були застелені чорним туманом, а все тіло оповите щупальцями Темряви. Тіні огортали Луну собою, завертаючи її у кокон своєї тиші, заглушали усі звуки, спотворюючи усі запахи, та відокремлюючі її від реальності. За мить біловолоса німфа вже не відчувала зовсім нічого окрім спокою.
Темніан знаходився в імператорській бібліотеці, коли відчув занепокоєння Тіней і згущення Темряви. Він дозволив собі зняти напруження, зайнявшись пристрастним сексом зі звабливою леді Лессін, що була неперевершеною в любовних іграх. Коли коханка молодшого кронпринца залишила його наодинці з книжковими полицями та старими сувіями, якими Темніан міг зачитуватись годинами, не було жодних проявів напруження.
Магія злиття стала другим важливим показником того, що щось сталось. Запястя його лівої руки занило від болю, а Темрява зриваючись з нашийника, потягла за собою Тіні і вирушила на допомогу єдиній живій душі, яка мала для них цінність. Темніан зрозумів, що світла принцеса втрапила в неприємності, що можуть коштувати їй життя.
Він вийшов з бібліотеки і залишаючі відлуння від важких кроків, прослідкував за своїми Тінями, що вели його до світлої. Коли молодший кронпринц прибув на місце подій, Луна була в руках Відступників, а один з відданих воїнів темної армії під смертельним ударом. Лезо меча вже опускалось до його нерухомого і бездиханного тіла, в якому відчувалось Світло. Темніан бачив таке, коли вперше зіштовхнувся з життєдайною магією жриці Світла у саду чорних троянд. Він памятав те відчуття та аромати Життя, що протистояли первинній Темряві Смерті, коли світла принцеса рятувала Хантеші.
Від його рішення залежали кілька життів. Життя Червоного сліпця, що знаходився на шляху свого сцілення та життя самої світлої, яка попри небезпеку не намагалась врятувати саму себе, а залишилась поряд з темними. Він був вражений сміливістью юною дівчини, яка не могла витримати запаху крові та Смерті, і ніколи в своєму житті не була на справжньому полі бою. 
Темніану не довелося наказувати ні Тіням, ні Темряві, щоб звільни та захистити світлу принцесу. Луна була відокремлена від нападників, і знаходилась у вимірі спокою та безтурботності. Двоє Відступників, що лиш мить тому утримували її у своїх руках, впали по обидва боки від світлої зі скрученими шиями. Той, що наважився на вбивство Червоного сліпця був наступним.
    Темніан відмахнув рукою, обволікши Темрявою гостре лезо, що торкнулося закривавленої сорочки на тілі мисливця за монстрами. Як би не напружувався Відступник і як би не намагався встромити свого меча у тіло Червоного сліпця, а не міг здолати магічну перешкоду. Він був злим від свого бессилля і оскаженілим поглядом подивився на маршала темної армії. Це було останнє, що він побачив, перед тим як його голова луснула від всебічного стискання Тіней.
    Кров та шматки плоті з кістками розлетілись свебіч, забруднюючи собою стіни, підлогу і одяг живих та бездиханних. Упевнившись в тому, що жоден з Відступників не матиме змогу відкрити очі, Темрява розчавила кожне з їх сердець і повернулась до вен свого володаря. Світлій принцесі більше нічого не загрожувало, окрім її виснаження і слабкості.
    Темніан утримував біловолосу німфу за талію, оглядаючи її зблідніле обличчя. Вона дивилась у відповідь крізь напівприкриті повіки, і щось ледве чутно шепотіла, звертаючись до маршала. Йому довелось схилиту голову, щоб почути слова, які він зовсім не очікував почути. Світла не благала його про спасіння чи надання їй допомоги, не просила віднести до кімнати, чи відпустити. Стоячи на порозі Потойбіччя, вона благала його про спасіння темних.
– Я повинна врятувати Альту. – шепотіли її синюшні вуста. – Я повинна врятувати Альту. – продовжувала повторювати Луна.
– Ви занадто знесилена. – наголосив Темніан, на що отримав незадовільну відповідь. 
– Я повинна врятувати Альту. – Луна повторювала ці слова, концентруючись на тому, що повинна зробити, перш ніж втратить себе. Світло жевріло в ній і мало згаснути будь-якої миті, та допоки вона дихає, зробить усе від неї залежне, щоб врятувати живу душу темної.
Вона поклала свої долоні на груди молодшого кронпринца, і спробувала відштовхнути його. Та для Темніана цей рух виглядав більше як покірливе виказування жіночої згоди, але ніяк не спроба визволитись з його обійм. Він посміхнувся і сильніше притис слабку світлу до себе.
– Я повинна врятувати Альту. – видихнула Луна у самісіньке серце маршала темної армії, що гучним бубном зреагувало на її голос.
– Ви не можете врятувати всіх. – відказав Темніан, і притримуючи світлу принцесу за талію, підвів її до тіла служниці, що вже встигла померти. – Вона вже втратила можливість на порятунок. – допомагаючи Луні опуститись навколішки, він і сам присів навпочіпки поряд. – Ви можете вмерти, Луна.
Темніан спостерігав, як світла принцеса ледве тримаючи себе від падіння, торкнулася холодної руки своєї служниці. Її тіло коливалось, а очі майже сховались за закритими повіками, та вона вимовила слова, які повинні були випустити її власне Світло та вдихнути життя у Альту.
– Світлом зіткане життя я дарую тобі! – видихнула Луна і тієїж миті втратила свідомість. 
Темніан встиг зреагувати і вхопив світлу принцесу, не дозволяючи їй торкнутись підлоги та рятуючи від можливої смерті. Він відчув печіння на лівому запясті, що електричним струмом пробігло по венах, викликаючи судоми мязів та тягнучий біль по лінії ліктя. Здавалось, що його рука починає відмовляти йому в онімінні. Поріз засвітився чорними спалахами, в той час як поріз на запясті світлої палав яскравим білим сяйвом.
– То ось як воно працює. – відказав Темніан, згадуючи магію злиття. 
Маршал темної армії перемагаючи біль та оніміння лівої руки, притягнув тіло світлої принцеси до себе, усівшись на підлогу та випроставши ноги. Він умостив її на себе і подивився на Червоного сліпця, тіло якого почало виказувати ознаки життя. Мисливець на монстрів зробив глибокий вдих, здіймаючи грудну клітину та сіпнувся головою, прокидаючись від смертельного сну.
– Не поспішай прокидатись, мій друже. – Темніан звернувся до чоловіка, що почав ворушити руками в пошуках свого меча. – Ми маємо достатньо часу для відпочинку.
– Маршале? – захрипло спитав Червоний сліпець, вхопившись за рукоять знайденого меча та стиснувши його. – Світла принцеса, вона,
– Поки що дихає. – відповів молодший кронпринц, перевівши погляд на нерухоме тіло світлої. Йому не потрібно було бачити рух її грудної клітини, чи перевіряти пульс для того щоб зрозуміти, що вона жива. Він відчував її Світло.
– Маршале, як я зміг вижити? – запитав Червоний сліпець, відчуваючи поступове відновлення власних сил. – Я памятаю, як мене проштрикнули мечі.
– Я так розумію, що світла вирішила залишитись. – відказав Темніан, розглядаючи тендітну німфу, що майже не виказувала ознак життя. – Я не думав, що колись зустрінусь з такою незрозумілою істотою.
– Вона ладна допомагати усім, навіть найтемнішим душам. – підкреслив Червоний сліпець і повернув голову до тіла дівчини, яка викликала в ньому інтерес. 
– Світла встигла подарувати їй свою магію. – молодший кронпринц перевів погляд на руку мислився за монстрами, що простяг свою руку до тіла Альти і торкнувся її шкіри. – Вона неодмінно прокинеться. – прояв такої емпатії був неприпустимим для Темніана, але він не міг нічого з цим зробити. Він відчував те, що не повинен був відчувати, адже у ніч Спустошення поховав свої почуття та симпатії.
– Маршале? – з-за рогу зявився невисокий вартовий, що прийшов з перевіркою поверху. Він застиг на місці, а за мить підбіг до Темніана. – Що сталося? Що я можу для вас зробити? Де всі? Куди вони поділись?
– Хто перевіряв поверх? – холодно запитав маршал темної армії, подивившись на здивованого вартовога, руки якого почали трястись від страху перед Темрявою, яка оточувала його з усіх боків.
– Я, маршале. – голос чоловіка осип. – Я перевіряю поверх кожні пятнадцять хвилин. – пояснив він. – Нічого підозрілого не було помічено.
– Як довго ти на службі? – продовжував допит маршал темної армії, дозволяючи своїй Темряві зондувати тембр голосу та серцебиття вартового на визначення правдивості.
– Вісім років, мій маршале!
– Ти знаєш кожного, хто був виставлений на цьому поверсі?
– Звісно, мій маршале! Кожного. Поіменно! – правдиво відповідав вартовий, не відводячи своїх очей від очей Темніана.
– Щур, це ти? – обізвався Червоний сліпець, підводячись на ліктях.
– Я!
– Маршале, він не вміє брехати. – пояснив Червоний сліпець, спираючись на свого меча, і підводячись на ноги. – Вміє дізнаватись необхідну інформацію, а брехати так і не навчився!
– Слухай мене уважно, Щур! – звернувся Темніан, відкликаючи Темряву та звільняючи вартового від смертельного натиску. – Ти підеш до тронної зали,
– Так! – кивнув чоловік, і продовжував це робити на кожне розпорядження свого маршала.
– Скажеш імператору, що я чекаю на нього та імператрицю. Те ж саме перекажеш генералу Дарріо та генералісімусу Астану! І щоб жодна інша душа не була допущена на цей поверх! Зрозуміло?
– Так, мій маршале!
– Виконуй! – наказав Темніан, і поворушив своєю лівою рукою, що повертала свою чуттєвість.
Пройшло не більше десяти хвилин, як у коридорі зявилися викликані маршалом темної армії. Спочатку прибулі розмовляли про те, що вони почали на балу, та побачивши, що сталось і яка причина виклику, замовкли. Мовчання було перерване імператрицею Фіррою, що зірвалась з місця і підбігла до тіла світлої принцеси. Вона метушливими рухами, просканувала Луну і подивилась в очі свого молодшого сина.
– Що ви накоїли, мій темний князе? – прошепотіла імператриця, зчитавши стародавню магію, що була непоборною.
– Що тут сталося? – запитав імператор Шаур, уважно оглядаючи тіла вбитих. – Як могли Відступники проникнути до Чорного замку?
– Вони мають свою людину. – видихнув генерал Дарріо, переглянувшись з похмурим генералісімусом.
– Чорний замок більше не найнеприступніше місце імперії. – зітхнув імператор. – Ми стільки часу покращували методи перевірок і посилювали охорону, а вони все одно мають своїх людей.
– Моя бідолашна дитина. – імператриця Фірра поклала долоню на чоло Луни і направила свою цілющщу магію у голову світлої принцеси. – Скільки ще вона зможе витримати?
– Стільки скільки потрібно. – відказав Темніан, і звернувся до генерала Дарріо. – Перекрийте всі входи і виходи! Я хочу знати імена усіх, хто прибув і вибув з території Чорного замку за останню добу. – генерал стримано слухав наказ маршала. – Червоний сліпець візьме на себе перевірку охорони, що зникла з поверху. – маршал подивився на генералісімуса. – Накажіть вашим людям провести обшуки у кімнатах гостей та їх супроводу.
– Вже роблю, маршале! – кивнув генералісімус і схиливши голову, пішов виконувати прохання.
– Імператоре, ви повинні повернутись на бал разом з імператрицею. – озвучене викликало обурення на лиці імператриці Фірри, що звела брови і з запитанням в очах подивилась на свого молодшого сина. – Ви повинні завірити гостей, що нічого не відбувається, допоки проводяться обшуки. Але перш ніж ви відбудете, перевірте Альту. – він кивнув на тіло служниці, що ледве почала дихати. – Впевніться, що вона виживе.
– Темніан, – звернувся імператор, пропускаючи свою дружину до тіла дівчини, біля якої продовжував стояти Червоний сліпець. – ти ж не думаєш, що хтось з нас міг,
– Ті, хто прибув на мій виклик мають мою повну довіру. – відказав маршал, – та я маю багато запитань до інших.
– Сину, – більш неофіційно продовжив імператор, – попри все, Марселіан твій брат і не,
– Він вже зраджував нас. – цинічно відрізав Темніан, не дозволяючи своєму батьку захищати первістка. – Я не збираюсь пояснювати вам, чому не маю віри до зрадників!
– Темніан, – озвалася імператриця, невзмозі слухати такої правди. – рано чи пізно, та Марселіан може стати вашим імператором! Ви повинні віднайти довіру до нього.
– Навіть, якщо він стане імператором, йому доведеться все своє правління доводити, що він вартий довіри темної армії!
– Добре. – кивнув імператор Шаур, не маючи бажання вислуховувати непорушні переконання молодшого кронпринца. – Ми повинні думати про те, що будемо робити далі. Імперія довіряє своєму маршалу! – він простягнув руку своїй дружині. – Ми повинні переконати гостей, що нічого не відбувається. 
– Віднесіть її до моїх покоїв, – імператриця звернулась до Червоного сліпця, – я відправлю до неї цілителів. Вона дуже виснажена і потребує наповнення Темрявою. 
– Дякую, найтемніша! – видихнув чоловік, і підійнявши тіло Альти з підлоги, поніс її у вказаному напрямку.
– Що ти накоїв, мій сину? – залишившись з Темніаном і імператором наодинці, Фірра незадоволено похитала головою. – Ця магія забута недаремно! Ця магія може звести вас з розуму, а гірше за все, що вона може скривдити світлу.
– Я не мав вибору, тому і скористався магією злиття. – пояснив Темніан, – завдяки цьому, я зміг врятувати світлу принцесу від викрадення. – і упіймавши в погляді матері теплі ноти, прохрипів, – я й сам не в захваті від цього!
– Я повинна, – пробурмотіла світла принцеса, розплющуючі очі. Вона здригнулася всім тілом, прокидаючись від кошмару, який виявився реальністю. – Альта? Я повинна врятувати її! – переляканим поглядом Луна дивилась на Темніана, що спокійно дивився на неї у відповідь.
 – Ви врятували її, моя ясносвітла дитино. – заспокоювала світлу принцесу імператриця Фірра, погладжуючи її волосся. 
– Врятували і врятовані, – прохолодно зауважив Темніан, прибираючи від світлої свої руки. – тому вільні злізти з мене!
– Пробачте мені! – прошепотіла Луна, спалахуючи від сорому. 
Вона спробувала підвестись, щоб як умога скоріше звільнити маршала темної армії від навантаження. Та перша спроба виявилась невдалою, і світла принцеса не встигнувши відірватись від теплих стегон молодшого кронпринца, знов всілась на них. Вона знов пискнула свої вибачення, і цього разу вхопилась за руку імператриці Фірри, що загадково посміхалась, вбачивши в цьому падінні романтику та дивні зміни в молодшому синові.
– Як довго ми були відсутні на балу? – запитала Луна у імператриці.
– Достатньо для того щоб викликати підозри. – відповів маршал темної армії. – Вам треба перевдягтись і повернутись до танців. 
– А як ми пояснимо, – світла принцеса хотіла запитати, як вони пояснять цю відсутність і зникнення Альти, та Темніан передбачив її запитання, і надав необхідні розяснення.
– Імператор Шаур пояснить гостям, що наша світла гостя була занепокоєна станом своєї служниці і вимагала побути з нею деякий час. А в процесі перебування з хворою, їй довелось змінити своє вбрання. – Темніан подивився на свою матір. – Найтемніша, краще щоб ви пояснили гостям всі ці жіночі повсякденності.
– Згоден! – підтримав імператор Шаур.