Читати книгу - "Моя не маленька слабкість, Талі Верне"

        - Лялечко, для мене закон не має значення. Я сам собі закон! - Він вихвалявся своїми вміннями і тим, що може залишатися без покарання.

        - Я вам не заважаю? - Виразно, наче грім прозвучала фраза Данила.

        - Вибач, просто захопилась.

        - Так само, як і Данило тобою, аж роботу почав пропускати.

        - Та ти захлопнешся? Думаєш найрозумніший, спішу запевнити - ні! - Я не розуміла, чому цей хлопець викликає в мені таке бажання протистояти йому.

        - А у рисеняти є зуби, тоді Данило це цілком твоя партія. - Мені хотілося запитати звідки від знає про рисеня, але потім збагнула, що в них немає секретів один від одного.

        - Знаєте, а ви обоє можете піти пішки, бачу вам є про що поговорити. Коли досваритесь - можемо зустрітись. - Вийшов з себе Данило і мені стало трішки соромно. Лано, доросла жінка, а повелась на прирікання з якимось незнайомим чуваком.

        - Можемо їхати, я більше і слова не скажу, - я потупила очі і почала водити носком кросівки по дорозі.

        - Ти таке вмієш? - З подивом запитав цей нахаба і мені чесно захотілося його вдарити.

        - Артеме, якщо ти не припиниш, будеш йти пішки. Ти мене знаєш, - попередив його Данило.

        - Пропоную мир на час поїздки, піде? - Мені стало смішно, дорослий привабливий чоловік, який мабуть одним поглядом може затягнути жінку до ліжка, пропонує мені мир, наче малій дитині.

        - Ти б ще в мовчанку запропонував пограти, - все ж не витримала я і розсміялась.

        - Ти красива, коли смієшся. Менше схожа на піранію, - додав цей мудак.

        - Ну, все, - Данило нарешті хапнув мене за руку і посадив в своє авто. - Дістали, обоє. - Двері закрились і я тільки приглушено почула з іншого боку, як він сказав: - Ти в офіс, я передумав щодо твоєї участі в цьому проекті.

        - Це ж були жарти, - намагався виправдатись Артем, але коли почув наступну фразу Данила замовк.

        - Щодо Анжеліни… - Чоловік зблід, це був якийсь їхній нюанс, який розуміли тільки вони, але це подіяло моментально.

        Данило обійшов авто і сів за кермо. Ми їхали мовчки, я мала шанс роздивитися його, сьогодні він одягнув чорні джинси і чорну сорочку. Дивно, на вулиці спекотно, для чого одягатися у все чорне? З-за пояса було видно кобуру в якій, мабуть, був пістолет. Я знала, що мій батько теж входить в світ мафії, але ніколи не бачила його зі зброєю. Як не дивно, Данилові цей небезпечний образ був дуже до лиця, зараз за кермом їхав серйозний чоловік. Його брови були насуплені, я не могла збагнути чи він злиться на мене, чи на Артема. А може на нас обох? Проте запитати в мене не вистачило сміливості. Зовсім скоро чоловік сам порушив тишу.

        - Ти сьогодні дуже втомилась? - Він хвилювався за мене, я відчувала це по його тону, навіть попри те, що нещодавно злився.

        - Трошки, - я не брехала, нічні зміни забирали багато сил, - але після того, як відпочину хочу поїхати до дітей.

        - Скучила? - Він так просто говорив на всі теми, що я відчувала себе якоюсь злодійкою, наче краду в світу всі його приємні емоції тільки для себе.

        - Дуже, вже бачу, як Олеся біжить до мене з криком «Ланааа», - тихо засміялась я, бо дуже любила цю маленьку дівчинку. - Вона прекрасна.

        - Так, вона чудова, навіть чимось схожа на тебе.

        - Чим? - Я чула таке вперше і молилась подумки, щоб він не сказав про батьків.

        - Бажанням жити заради дітей і власної справи. - Мені навернулись сльози, і він в цей момент, ніби навмисно, глянув на мене. - Пробач за Артема, він інколи буває цілковитим мудаком.

        - Інколи? Мені здалося, що це його стиль життя, - сказала я з сарказмом, який Данило відчув.

        - Точно як і у тебе, - я обурилась і він моментально додав, - тобто твоє бажання виводити мене на емоції своїми колючими фразочками.

        - Вибач, ти ніколи не говорив, що тебе це зачіпає.

        - Я і зараз цього не говорив, мені подобається це в тобі.

        Раптом я помітила щось дивне. Машину, яка їхала позаду, я вже бачила. Сьогодні вдруге: вона їхала за мною до моєї вулиці, а потім звернула, а зараз ця сама автівка прямувала прямо за нами. Дивно…