Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Вертиголов та інші політичні тварини. Антологія німецької літератури 90-х років XX ст. 📚 - Українською

Читати книгу - "Вертиголов та інші політичні тварини. Антологія німецької літератури 90-х років XX ст."

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вертиголов та інші політичні тварини. Антологія німецької літератури 90-х років XX ст." автора Неля Ваховська. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 57
Перейти на сторінку:
фонтаном: вода хлюпнула мені в обличчя. Довелося діставати хустинку…

— Тепер ви просто зобов’язані підписати, Штрювер! — почувся з глибини залу тихий голос Болдінґера. — Якщо у вас не кам’яне серце, ви просто зобов’язані підписати.

Я сидів наче оглушений ніжним громом.

І справді — Штрювер слухняно взяв ручку і поставив закарлючку на аркуші.

— Це було… Чудово — не те слово!

Я скептично подивився на Болдінґера, який вийшов уперед швидкими кроками і з незвично розпростертими руками, весь час мені киваючи. (Я тільки похитав головою, заплющив очі й з приємним жахом думав про «Хуґельмана енд Ко»!)

Що дослівно казав Болдінґер, я вже не пам’ятаю. Одне слово: я змусив «говорити факти», в майже безвихідній ситуації я геніальним чином продемонстрував на собі терапевтичну дію «Домашньої магії». Нам не потрібні чемпіони у швидкому говорінні, інакше з’являється нерівновага. Клієнт теж опинитися на мить без слів. І саме цю можливість я йому й дав…

Болдінґер дивився на мене із захопленням, як дивляться на екзотичну квітку:

— Панове, я називаю це східним спокоєм і медитативною силою! Так, і нам на Заході є чому у вас повчитися. Цілком!

Колеги висловлювали захоплення, стукаючи ручками по столах. Мені було ніяково. А що я не знав, куди мені дивитися, то, повертаючись на своє місце, дивився в підлогу.

(…)

Переді мною стояла зламана модель «Йона». Просто собі стояти й дивитись на неї я більше не міг, тому вдягнув свій синій робочий халат, відкрив шафу з інструментами і взявся до справи. Коли не знаєш, що робити, треба щось робити.

Пізніше мене часто запитували, як мені спала на гадку ця ідея, чи не надихнула мене, скажімо, «Та, що повстала з руїн[32]»? Я не знаю. Я ніколи не міг цього точно сказати.

Майстер працює руками! Голова як пасивний спостерігач із висоти своєї сторожової вежі може хіба зацікавлено спостерігати за діяльністю рук. Форма сама прагне до певного вигляду. І тільки-но зроблено перший крок у певному напрямку, наступне відбувається саме собою. Ти потрапляєш у благотворний потік неминучості.

І ось через те, що шланг для подачі води був надто короткий, мені довелося трохи вкоротити телевізійну вежу, розташовану в центрі. Я відпиляв від неї цілий шматок під куполом, а потім склеїв водонепроникним клеєм. Через це телевежа стала схожою на зрізаний конус, що навело на думку створити навколо вулканічний ландшафт.

І так далі. — Я розповідаю про це лише для того, щоб показати, що у творчий процес іноді втручалася випадковість.

Це стосувалося й вибору назви. Коли я пізно вночі (П’ятниця, грішник, уже давно спав) проводив першу обкатку, я вже знав: ця модель називатиметься «Атлантидою».

Тоді я ще вважав, що все зупиниться на цій моделі, на цьому унікальному екземплярі — я ще хотів узяти цього бракованого «Йону» собі, бажано зі знижкою. Тому я заховав коробку з телевежами назад у шафу. То були сувеніри, близько 250 ручок у формі телевізійної вежі — символу НДР, які залишилися ще з тих часів, коли я працював у комунальному житловому управлінні. (Колись вони презентувались як «маленька подяка» громадянам, які своїм перебуванням прикрасили нашу столицю).

Найцікавішим був ось який мій винахід: якщо ручку розкрутити і вийняти стрижень та перо, виходила ідеальна порожнина, до якої чудово допасовувався шланг від «Йони»!

Золотий напис «Берлін — столиця нашої Республіки» я для свого першого експерименту стер; потім, коли почалося серійне виробництво «Атлантиди», я його просто залишав.

З німецької переклала Юлія Запорожченко

Неля Ваховська

Фантазми про тіло і владу

До роману Каті Ланґе-Мюлер «Надто рання любов до тварин»

Подібно до більшості східнонімецьких авторів 90-х, Катя Ланґе-Мюлер (нар. 1951) у своїх романах використовує власний біографічний досвід життя по обидва боки Муру, подекуди перетворюючи його на основний сюжетотворчий компонент. І звісно, біографія дочки функціонерки СПЄН, яка в 16 років була виключена зі школи за «несоціалістичну поведінку», перебрала купу професій (набірниця, відповідальна за реквізит, доглядачка в психіатричному відділенні клініки Шаріте тощо), зрештою стала письменницею й у 80-ті роки виїхала до Західного Берліна, дає їй для цього багатий матеріал.

У своїх творах Ланґе-Мюлер аналізує вплив ідеологічного чинника на формування чи радше деформацію особистості в межах соціальної системи, що тяжіє до тоталітаризму. Причому останній може задаватися не лише політичними чинниками однопартійності та віри в Леніна, а й логікою ґендерної нерівності, логоцентризму чи споживацтва. Авторка часто моделює ситуацію двосвіття, двійництва, балансування на межі, що проявляються як розщеплення суб’єкта («Каспер Маузер, або Страх перед другом») або складні неврози, що й приводять її протагоністку на письменницьку стежку. Адже все письмо, як відомо, — це один суцільний невроз. У дискурсі об’єднання Ланґе-Мюлер часто здійснює гумористичне просвітництво своїх читачів про умови життя в НДР і труднощі адаптації до західного світу: наприклад, пояснює, чому ім’я Зоя на Сході вважалося нормальним, а в ФРН викликало кпини — бо громадяни республіки споживання не мали жодного уявлення про Космодем’янську, проте добре знали, що таке соя («Злі вівці»).

Роман «Занадто рання любов до тварин» (1999) уже своїм епіграфом задає мізантропічну перспективу історії: авторка іронічно апелює до відомого афоризму «Відколи я знаю людей, то люблю тварин», що дозволяє інтерпретувати назву роману як «Занадто рання не-любов до людей». Йдеться про дві історії з життя оповідачки-письменниці, що стали ключовими в процесі її не надто успішної соціалізації в НДР. Обидві частини роману — «Жуки» та «Привіт» — у ґротескно-драматичній формі представляють процес болісного прийняття правил гри «дорослого» світу. У першій частині йдеться про невдалу спробу протагоністки через любовний дискурс долучитися до панівного логоцентризму; у другій — про фантазм бунту, виходу за межі ідеології споживання в сферу тілесного, який обертається шоковим переживанням своєї екзистенції як одиничності та смертності.

Дія першої частини відбувається в 1960-ті роки в НДР. На перший погляд, сюжет відповідає логіці бестселера: 14-річну школярку, залюблену в «мух, пацюків і навіть гусінь», запрошує на побачення її вчитель біології Бізальськи. «Рандеву», що має форму «весняного збору матеріалу для природознавчих колекцій», проходить невдало: дівчинка своєю неюннатською поведінкою розчаровує вчителя й осоромлена повертається додому. Проте через два роки вона отримує в спадок його колекцію жуків і виготовляє з них «унікальних» комах, щоб за їх допомогою привернути до себе увагу нового вчителя біології, в чому зазнає невдачі.

Головним топосом цієї частини роману постає школа — храм фетишизованих знань, один із держапаратів, що

1 ... 30 31 32 ... 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вертиголов та інші політичні тварини. Антологія німецької літератури 90-х років XX ст.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вертиголов та інші політичні тварини. Антологія німецької літератури 90-х років XX ст."