Читати книгу - "Дим і попіл, Абір Мукерджі"

Я очікував, що армія негайно втрутиться. По лавах гуркхів ніби пробігла нервова кінетична напруга. Вони були готові зірватися з місця, як ті хорти на перегонах. Натовп також це відчував, але Дас вирахував акцію з військовою точністю. До шостої лишалося ще кілька хвилин, війська зоставалися на своїх місцях, підкоряючись правилам комендантської години. На той факт, що сама демонстрація є незаконною, усі зацікавлені закривали очі. Як завжди, все це нагадувало гру, де обидві сторони домовилися, яких правил дотримуватися, а які можна ігнорувати. Зрештою, правила дуже важливі. Без них не зіграєш, і, на щастя, індійці полюбляли правила не менше за нас. Як іще можна пояснити пристрасть обох національностей до крикету, гри з такими заплутаними правилами, що потрібно було цілих п’ять днів, щоб зіграти в неї правильно, і навіть тоді частіше за все вона закінчувалася внічию? Часом здавалося, що вся ця ненасильницька боротьба була лише тривалим пробним матчем, де ми вперто пританцьовували біля своїх воріт, а індійці котили в наш бік усе, що траплялося під руку.

Щойно пробила шоста, Дас у супроводі двох волонтерів знову піднявся на сцену. Він звернувся до натовпу бенгальською, але це були вже інструкції, а не промова. Волонтери Конгресу серед народу підвелися й пішли до того місця, де дорога переходить у міст. Там вони сіли й узялися за руки, до них приєдналося ще кілька чоловіків у білому. Якщо війська збираються щось робити, то зараз для цього саме час, і у мене склалося враження, що Дас цього й очікує, на це і сподівається. Юрма напружено замовкла, очікування прокотилося по ній електричною хвилею. Кілька секунд проминуло ніби в агонії, але гуркхи наче приросли до свого місця, їхні обличчя нічого не виражали. Байдужі, як скелі. Я ще не побачив командира, але хоч би хто це був, варто віддати належне його здоровому глузду. Дасів протест має сенс, тільки якщо ми заковтнемо наживку і зробимо його таким. Якщо ми ігноруватимемо провокації, натовп урешті-решт сам собою розійдеться. Коли сонце сховається, температура впаде, як камінь у річку, а холод гарантовано знищить рішучість бенгальців швидше, ніж винний льох — запал французів. Нам лишається тільки сидіти смирно й чекати.

Авжеж, Дасові це було так само добре відомо, як і мені. Я озирнувся на нього, шукаючи в очах хоча б спалах сумніву. Та він увесь випромінював упевненість, як генерал, що спостерігає за подіями на полі битви, що розгортаються абсолютно за планом, і я вперше, відколи зустрів цю людину, усвідомив, що недооцінював його. Його інтонації рвучко змінилися, і він кинув кілька слів бенгальською. Люди перед ним підвелися. А тоді Дас заспівав, повільно, і за кілька секунд до нього приєдналися сотні голосів.

— Чорт,— вирвалося у Не Здавайся. Лаятися не в його звичках.— «Ванде Матарам»,— пояснив він,— «Слава матері».

Я знав цю пісню — всі ми знали, хоча не розбирали слів. Неофіційний гімн незалежної Індії, звісно, заборонений. Співання карається ув’язненням — цілком справедливо, як на мене, хоча б із тієї причини, що звучав він жахливо. Така скорботна журба, від якої волосся на голові дибки стає.

Я пригадав слова, які сказав мені Дас уранці.

«Провокувати владу — наша робота...»

І «Ванде Матарам» була до біса гарною провокацією.

Ще від 1905 року, коли лорд Керзон спробував розділити Бенгалію на дві частини і зазнав невдачі, ця пісня набула гучного резонансу серед бенгальців і такого політичного значення, що військовим важко було ігнорувати цей факт. Іронія полягала в тому, що єдиним місцем, де її співали, не лякаючись покарання, були лави військових, особливо на полях битв Західного фронту. Там влада охоче затуляла вуха, коли її співали бенгальці, обстрілюючи траншеї німців. Але то було в іншому місці, в інший час. Тут реакція була іншою.

Дас знав те, що я тільки почав усвідомлювати. Ігнорувати провокацію можна лише до певної межі. Після неї відсутність дій перетворюється на демонстрацію слабкості.

Розуміли Дас і Ґанді ще дещо. Вони знали фундаментальну крихкість нашого становища — те, що наш контроль над Індією залежить від сили зброї, а коли насильство є твоїм єдиним козирем, тобі рано чи пізно доведеться ходити з нього.

Чи то пісня, чи спалення одягу, чи відверта неповага до комендантської години, а може, й комбінація усіх трьох чинників, але військові більше не змогли терпіти. Пролунав різкий свист, і гуркхи кинулися на юрму, викликавши шквал криків, коли удари їхніх палиць посипалися на спини та плечі цивільних.

З одного боку заблимали спалахи фотоапаратів, видаючи місцерозташування репортерів, і до них негайно кинулися вояки. То, певно, іноземна преса. Місцеві англомовні газети навряд чи опублікували б такі світлини, з тієї простої причини, що глядачі не схотіли б на них дивитися. Що ж до газет, які друкувалися місцевою мовою, більшість із них уже закрили або ж їхні активи були заарештовані за порушення Закону про пресу, а ті, що лишилися, навряд чи стали б ризикувати, вдаючись до таких необдуманих дій.

За лічені хвилини солдати досягли підніжжя сцени, де Бос гарячково наказував своїм волонтерам зчепити руки. Гуркхи прорвалися через них, ніби то був паперовий ланцюжок, і подерлися сходами до Даса і двох його помічників. Мікрофон полетів на землю, у динаміках загуло так, що вуха позакладало. У натовпі закричали. Навколо мене солдати гнали демонстрантів до арештантських автомобілів, Босу й Дасу на сцені вже скрутили руки за спиною, тож незабаром вони приєднаються до своїх прихильників.

Гуркхи почали штовхати Даса сходами. Не Здавайся кинувся було на допомогу, але я перехопив його. Важко дихаючи, він обернувся і зиркнув на мене з такою люттю, якої я іще за ним не помічав.

— Ми мусимо щось зробити,— спробував він перекричати галас.

Я зупинив його, поклавши руку на плече.

— Ми нічого не можемо зробити,— завважив я.— Спробуєш їх зупинити, і тебе теж заарештують. А це покладе край твоїй кар’єрі — гуркхи запросто зламають тобі щелепу.

Кілька солдатів зривали зі сцени червоні й зелені прапори, інші тягли Даса з Босом до військового фургона. Триколор Конгресу упав зі сцени, і його втоптали в пил чоботи солдатів і босі ноги юрми, що кинулася врозтіч.

— Повертайтеся на Лал-базар, сержанте. Це наказ,— сказав я.

— Що там робити?

— Не знаю. Дізнайтеся, як там із розтином Рут Фернандес.— Я повернувся і пішов геть від сцени.

— А ви? — крикнув він.— Ви не