Читати книгу - "Його святість Кафі, Містер Фас"

 Мені подобаються такі ліжка. Більший затишок.

        У ночі я прокинувся, навіть не знаю через що. Рідко встаю по серед ночі. Прибіднявся. Христя спала. Кафі не було під ковдрою.

        Трішки почекав, можливо в туалеті. Його не було. На душі стало неспокійно, погане відчуття. Вдягнув черевики. Рукою розбудив Христю.

- Христю ти не бачила Кафі?

- Н… ні. – беззвучно зівнула.

- Ясно. – Я вийшов на вулицю. В один трусах і черевиках було холодно, та можливо він десь неподалік.

        Поблизу не побачив, вийшов на головну дорогу за дві хати від нашого будинку. Нічого.

Трохи пройшов далі. Почувся глухий удар. Підійшов ближче, це було за якимось будинку, не міг  збагнути за яким. За будинком чи збоку. Ще один удар, звук ніби об дерево.

        Врозумів з якого будинку,  почув шепіт. Висунув голову на задній двір облізлого, низького будинку.

        Побачив спини двох чоловіків, по переду них стояв ще один. Почув конячий сміх, більше підходив на іржання. Далі голос.

- Телепень, вирядився наче баба.

- Та він на неї і схожий, подивись на його волосся. – голос хрипкий, низький. Голос викликав огиду.

- Ще і сережки носить наче пан!  Він що не знає що тут наче не прийнятне? – Тоді я зрозумів навколо кого вони заюрбились. Мене пройняло жахом, м’язи усього тіла напружились.

- Гей. – Чоловіки обернулись. Їм років по сорок, усі зарослі, лиця брудні. Відчуваю себе дитиною перед дорослими дятьками… страшними, треба захищатись не маючи сили.

        Утворився простір між ними. Я побачив Кафі. Мене полонив холод. Бажання вирвати цим дебілам горлянку, виколоти очі виделко.

        На землі спершись об стіну сидів Кафі. Кафі глянув на мене з жахом в очах. Без слів сказав « що ти тут робиш?».

        Коло мого друга лежав великий шмат його волосся, з голови над лівим оком замість волосся була кров, червона рідина просочилась майже на все волосся. З губи текла кров, руки в почервоніннях. Багато слідів палиці. Очі червоні, калиті кров’ю.  Наче слозя з лівого ока тонка лінія крові, яка майже торкалась щоки.

        Завмер дивлячись  на нього, я не знав що робити. Моя увага зосереджена на скривавленому другу.

- Ей, що ти хочеш? – вискалив зуби, - Теж хочеш?

- Точно хоче. – зареготав інший в руках тримав гострий камінь. Ним вони вирізали волосся…

        Що мені сказати? Я-я не знав що сказати. Всі слова надто ніжні щоб описати це.

- Сучі сини… - майже прогарчав.

- О хлопці, схоже тут знайшовся розумник. – Сказав голова цієї банди. волосся подекуди сиве.

        Позаду цих сучих синів  побачив Христю. Вона встала в нерозмінні. Я швидко кивнув їй негайно іти геть.

- Що там? – Зарипів третій.  Обернувшись він нікого не побачив. Слава богам і пророкам яких я знаю чи ні.

- відійдіть від нього. Ідіть геть! –  голос став більшим схожим на ричання.  Хотів запхати руку в кишеню щоб дістати ніж. Згадав...  немає штанів.

- Що? – зморщив носа.

- Голосніше кажи хлопче.

- О дивіться татко цієї дівки знайшовся, знаєш татку здається їй не хватає чоловічої уваги. – Глянув на Кафі. – Та нажаль мені бридкі такі речі.

        Швидким кроком я підійшов до них. Зараз нападуть…  став перед Кафі, перекрив шлях до нього.

- Іди геть. – ледве сказав Кафі. – Вони мене не вб’ють. – закинув голову на інший бік. Капля крові капнула із його кучерявого волосся.

- Ти зовсім дурень?!? Потім поговорим.

- Ей татусю ти теж хочеш зламаного носа? – за мить вдарив мене  по обличчю. Дальше кинулись ще ті двоє. Я упав на землю. У бійках  мало що можу, бився лише у дитинстві і то програвав…

- Не треба! – Кинувся до мене Кафі. Я лежав. Терпів брудні черевики цих людей. Вони відкинули Кафі назад до стіни. Видався удар. Тихий писк.

        Недавно ми вечерями. Усміхались. Були щасливими. Невже це все насправді? Ці черевики.

- Дурень… не. –  закричав від болю. – Не лізь!

        Кафі відкрив рота, очі стали мокрими. Дальше він ледве як встав. Відштовхнув одного. Цей чоловік впав на іншого.

        Кафі… іди. Прошу послухай хоч раз.

        Ці чоловіки наче чоловіки з дитинства. Я виріс та все ще беззахисний проти них. Чому невиходить захистити його?

- Ти що дівча? Нариваєшся? – Сплюнув. Відірвавшись від лупцювання мене.

        Двоє знову кинулись на Кафі, це тривало хвилино він майже не видавав звуків лише зрідка стогнав. Не можу це слухати.

 З рогу почувся шум ходьби. Ці дві хвилини у які бачив лупцювання Кафі, його стогін, здавалось час іде вічність. Я розумію тепер точно. Не можу  захистити. Чому? – з очей покотились сльози. - Навіть тут без захисний.

- Гей, ви що робите? – Почувся голос Вольта. Дихання Христі.

ледве обернув голову, хочу побачити їх, Христя стояла позаду Вольта.

Вольт під біг до одного. Вдарив так що той мало не впав.  Інші дядьки завершили лупцювання. Кинулись тікати. Третій пошкандибав.

        Вони бачать мене в сльозах? Побитого… наче дитину. Чому я назвав їх дядьками?

- Пан охоронець. Тху. – Плюнув під ноги на останок худий покидьок.

Христя підбігла до Кафі. Вольт до мене. Білий одяг Кафі  закривавлений,.

- Зі мною все гаразд, допоможіть Кафі. – Відкинув руку Вольта. Мені було холодно, дуже. Живіт та спина дуже болять. Витер сльози.

- Гаразд. – Поглянув мені в вічі, він не став сперечатись. Не від моїх слів а від мого погляду, голосу.

Ледве як підвівся захопившись за живіт.

На обличчі Христі був жах. Побачивши мене ще більше зблідла. Взяла кафі під руки із Вольтом. Кафі знову застогнав. Руки  подекуди напухли. Йому важко тримати голову.

Він хотів щось сказати та не зміг. Христя з Вольтом повели до будинку, Христя постійно оберталась, дивилась на мене.

        Підняв пучок його волосся у крові. Із шматками шкіри. Зжав волосся долонею. Пошкандибав  за ними.