Читати книгу - "Одного разу я прокинулась і перетворилась на..., Ліна Діксон"

Я сумно всміхнулась, запитавши:

-Прямо ось так просто?

-Прямо ось так. Нікого не попередимо і поїдемо за кордон. В Єгипет, чи Таїланд, чи взагалі на Мальдівські острови. Куди забажаєш. Хочу забрати тебе із цього сірого Лондону та подарувати трохи щастя.

Я посміхнулася. Він говорив це так впевнено та рішуче, що я на мить навіть уявила нас двох на березі якогось океану чи моря. Я підійняла голову та, глянувши йому в очі, відповіла:

-Я і так щаслива. Адже у мене є ти.

Він також посміхнувся, подарувавши мені короткий, проте солодкий та люблячий поцілунок.

Ми так і сиділи, пригорнувшись одне до одного. Та у якусь мить почулося, як двері біля водійського місця відчинилися. Я сіла рівно, трохи відсторонившись від хлопця. До автомобіля сів Даніель із якимись офіційними папірцями та заключеннями в руках. Ми з Олівером із цікавістю глянули на нього. Детектив, не тягнучи інтриг, промовив:

-Адамсон її вбив.

-Адамсон? – перепитав Олівер.

-Угу. Той, що водій.

Я нервово видихнула. Все знову зійшлося.

-Далі справа за малим. Його арешт, допит та суд, - говорив Даніель.

«Якби ж усе було так просто, як ти вважаєш(», - подумала я.

-…Також там Елейн уже завершила, потрібно забрати у неї заключення. Тейлор, це за тобою.

Почувши це, я вкотре заціпеніла. Я згадала, що мене мали викрасти саме по дорозі до моргу. Я різко, проте доволі вперто промовила:

-Ні!

Даніель спантеличено й одночасно незадоволено зиркнув на мене, не очікуючи почути таке різке та впевнене заперечення у свій бік. Олівер також подивився на мене, проте більш зніяковіло.

-Це ще чому? – суворо мовив Бейкер.

-Я не піду до моргу, - вперто відповіла я.

-А що ж, мені пропонуєш йти? – невдоволено нахмурившись, мовив він на посилених тонах.

-Мені байдуже.

-Тейлор, досить, ти не в дитячому садку, йди забери заключення, у мене інших важливіших справ по горло.

-Я нікуди не піду, - твердо відповіла я.

-Все гаразд? – раптом втрутився Олівер, пильно дивлячись на мене.

Я зустрілася із його уважним, зосередженим поглядом, що був направлений прямо на мене. Олівер починав підозрювати, що щось таки зі мною не так.

-Так, - відповіла я, трохи знітившись.

Олівер так ж дивився на мене. Ця коротка репліка не переконала його, проте він зітхнув, промовивши:

-Я піду за заключенням.

Хлопець впевнено потягнувся до ручки дверей, аби вийти назовні, проте Даніель, незадоволено переписуючись з кимось, промовив:

-Та я вже піду. Там нюанс один з’явився, мене потрібно. А ви тим часом їдьте по Домініка і у поліцейський відділок. До того часу я вже теж буду там. Далі працюймо разом.

Він взяв телефон, залишивши документи, що приніс з лабораторії в машині, та вийшов назовні, швидко попрямувавши вулицею. «Сподіваюся, його там ніхто не зачіпатиме», - подумала я.

Олівер пересів за кермо, і ми поїхали у агентство. Я зателефонувала Домініку, розповівши усе йому. Через кілька хвилин після того, як я поклала слухавку, тишу, що панувала у салоні, раптом порушив Олівер:

-І все ж, чому ти так категорично відмовилася йти за заключенням патологоанатома?

Я витримала мовчазну паузу, швидко думаючи, що відповісти йому:

-Втомилася дуже. Не маю сил іти туди.

«Що я несу?..» - промайнуло у моїй голові.

-Таки точно? Мені здається, що ти чогось злякалась?

-Ні, тобі здалось, - впевненіше відповіла я.

-То може ти тоді вдома зараз залишишся, якщо так втомилася? Як працювати далі будеш?

-Ні, усе гаразд, - відповіла я, - я зараз по дорозі трохи відпочину, і все буде добре. Правда.

Олівер промовчав. Я відчувала, що мої відповіді його не задовільнили, і він не вірив мені. Проте це було єдине, що я могла відповісти йому. Не скажу ж я, що усім цим подіям винна я, адже написала цю маячню, а ми усі живемо в книзі.

Ми забрали Домініка із агентства, після чого знову поїхали в місто.

Приїхавши до поліцейського відділку, ми виявили, що Даніеля там ще не було. Що було дивно, адже він там мав би бути ще задовго до нашого приїзду… Нас усіх, а особливо мене, це насторожило. Невже?.. О, ні… Тільки не це!..

Олівер намагався зателефонувати йому, проте той був поза зоною досяжності. Всередині мене ж все більше і більше росла тривога. Ми також телефонували Елейн, чи був у неї Даніель. Як виявилось, детектив не забрав заключення, і у моргу його навіть не було…