Читати книгу - "Моя гуцулія, Артур Сіренко"

Княже могутній, володарю Ґреготу, 
Володарю усіх Карпат, 
Пре велике благо тобі повідаю, 
Принесеш ти Карпатам волю і перемогу 
Над ворогами всіма. 

- Іди тепер до своїх братів, - сказала дівчина, і візьми з собою воду. Віднині буде в тебе влада над Карпатами і в нащадків твоїх. І будуть твої нащадки князями уличів та дулібів, древлян та тиверців. Якою ти побачив мене раніше, жахливою та потворною, дикою та звірячою, така от влада і є, бо часто дістається вона війною та битвами, але для князів праведних стає вона прекрасною та доброю. Не дай води братам своїм, доки не піднесуть вони тобі дари – не визнають тебе старшим серед них і не визнають твоє право піднімати зброю на лікоть вище за них. 
- Так і зроблю, - відповів Надан. 
Потім попрощався він з дівчиною, приніс води братам, але не дав їм води напитись, доки не пообіцяли вони йому все, що він просив. Звелів присягнутись, що вовіки не стануть вони оружно проти нього і нащадків його. 

Потім пішли вони в князівський замок на гору Ґрегіт. Біля замку підняли вони зброю свою, але вище від іншої була на цілий лікоть героя зброя Недана. Сів Недан на ложе серед братів своїх, і почав князь розпитувати їх. Розповів йому Недан, як ходили вони по воду, знайшли джерело та жінку і яке було пророцтво її. 
- Чому не розповідає про це Боромир, старший з вас? – запитала Милорада. 
- В обмін за воду віддали ми Недану старшість і владу над собою, - відповіли брати. 
- Навіки віддали це, бо віднині він і нащадки його будуть володіти Карпатами, - сказав Дарибог. 
Так воно і сталося, бо ніхто не володів Карпатами і короною білих хорватів довше, аніж нащадки Недана. Двадцять шість нащадків Недана були князями Карпат».  
   
Ось такі дві легенди збереглися про князів білих хорватів з роду Вервег. У якихось інших історичних джерелах підтвердження цього немає. Більше того, багато гуцульських родів приписують належність того чи іншого князя білих хорватів IV – X століть саме до їх роду, а не до роду Вервега. Прояснити це питання неможливо, хоча б тому що гуцульські роди родичалися, і родовідні древа заплутані і суперечливі. Крім того, відомо, що починаючи з 568 року ватажки роду Вервега сиділи в замку Ведмежий кіготь на горі Кліфи, мали власну династію ватажків роду, що не співпадала з династією князів білих хорватів, і якими були взаємини цих князів з ватажками роду Вервега – незрозуміло. Про князів білих хорватів Всевида І Великий Камінь (372 - 399), Боєслава ІІ Кметя (399 - 410), Добромисла ІІ Бескида (410 - 431) та його сина Всевида ІІ Мовчазного (431 - 449), належність яких до роду Вервега всіма гуцулами вважається незаперечною, відомо з римських та візантійських джерел, що вони успішно воювали з готами і завдяки їх блискучим перемогам влада готів не поширилась на землі білих хорватів, дулібів та тиверців. Зокрема, в «Хроніці» («Chronicon») Марцелліна Коміта в розділі, що описує правління римських імператорів Флавія Феодосія та Флавія Гонорія Августа згадується про одного з «ватажків варварів»: «…dux barbarorum, qui dictus est Magnus Lapis, qui Omnia Uidet, pugnauit cum Gothis et eiecit eos de montibus Sarmaticis…» («…ватажок варварів, якого називали Великий Камінь, що Все Бачить, воював з готами і прогнав їх з гір сарматських…»). Щодо гунів – тут про карпатських князів мовчать як гуцульські легенди так і римсько-візантійські хроніки. Можливо, просто гуни оминули Карпати і не вважали за потрібне завойовувати той важкодоступний край, коли ласою метою були для них багаті землі Римських імперій – Західної та Східної. 

В епоху аварських війн найбільш відомим ватажком роду Вервег був Радован Велике Поле – полководець князя білих хорватів Любомира Х Синьоокого (786 - 819). Судячи по всьому він був не просто правою рукою князя, а ще й видатним дипломатом свого часу. Він уклав спілку білих хорватів з каганом болгар Крумом Страшним (802 – 814 роки правління). Сумісно вони почали війну з Аварським каганатом у 805 році – болгари з півдня, а білі хорвати з півночі і повністю каганат знищили – авари (обри) зникли з історичної арени.  

Замок ватажків Вервег на горі Кліфи, що звався Ведмежий Кіготь вистояв і під час нескінченних сутичок різних родів горян, і під час нападів печенігів на Карпати. Оборона замку під час набігу печенігів на Карпати в 951 році стала легендою, а загони печенігів, що взяли замок в облогу були оточені і розбиті в Карпатах в місцині, що і досі зветься Печеніги. Оборону замку тоді тримав ватажок роду Вервега Зборислав Затятий, що був найбільш відданим боярином князю білих хорватів  Мирославу ІІ Золотий Меч (948 - 967). 

Прийняття християнства родом Вервег у 999 році мало вирішальне значення для християнізації Карпат – ватажки роду Вервег були довгий час суддями Суду Ведмедя і користувались серед різних родів гуцулів авторитетом. Можливо тому в наступні віки серед людей роду Вервега було багато церковних діячів. Так, при дворі галицького князя Ярослава Осмомисла (1130 – 1187) був священик і проповідник Теодор (в миру Роман Вервега) (пом. у 1186 році), а серед берладників знаний отець Прокопій (в миру Іван Вервега), що збудував в Берладі церкву святого Петра 1178 році. 

У грамотах князя Юрія II Болеслава Тройденовича (1298 – 1340) згадується якийсь Вишеслав Вервега, якому князь доручив «…боронити кордон в Карпатах та князівську дорогу від розбійників та лиходіїв» і який мав осідок десь на березі Черемошу, можливо десь біля нинішніх Кут. У 1436 році отець Мефодій (в миру Данило Вервега) вершив службу божу в церкві Святого Михаїла в Косові, яка потім згоріла під час великої пожежі Косова 1498 року. Його власноручні записи збереглися в церковній книзі, яка зберігалась в архіві Перемишля і пропала під час Першої світової війни. Автором «Повісті про Манявський скит» (історичної хроніки цього монастиря 1398 – 1479 років) був монах Ієрофант Схимник (в миру Теодозій Вервега). Ця книга не зберегляся, але про неї згадує в своїх записах Ян Радзивіл Бородатий (1474 - 1522) - син Миколая Старого, великий маршалок литовський.