Читати книгу - "Розлучення. Він кохає іншу, Альбіна Яблонська"

Але мама любила повторювати, що нічого б цього не сталося, якби не я.

Бо мужик успішний тільки тоді, коли того хоче дружина.

— Вибач, що так довго не казала. Не хотіла, щоб ти засмутилася. 

— Звісно, я засмутилася. — Мама розчаровано кивала і дивилася в порожнечу. — Я підозрювала, що цим усе може закінчитися. Давидка неабияк змінився останнім часом. Я це помітила. І навіть спитала прямо, чи немає в нього баби на стороні.

— Серйозно? Ти таке питала? Коли?

— На день народження Аврори.

Я почала прокручувати спогади про той жахливий день народження. Коли він не витримав і зізнався мені у зраді.

— Тобто... Хочеш сказати, що вимагала від Давида зізнатися, якщо в нього є інша?

Мама кліпнула і відсьорбнула терпкої кави.

Тепер стало зрозуміло, що змусило його сказати мені правду в день народження доньки.

Він не збирався говорити.

Але бесіда з тещею зірвала стоп-кран.

— Що збираєшся робити далі? — запитала мама. Вона гладила мою руку. А в очах читалося розуміння. Адже вона вже пройшла через таке. У них із батьком сталося те саме. — Може, відпочинеш із тиждень? Поживи в мене. А ще краще — візьми путівку на море. Поки я за дітьми наглядатиму.

— Дякую, мамо. Та я вирішила вийти на роботу.

— Поважаю. Це мудре рішення. Я б теж так вчинила... Тільки відвикла ти, напевно, від офісного життя.

— Те, що я здичавіла — не головна проблема. Поспілкуюся. Звикну. Спілкування піде на користь.

— А в чому тоді проблема?

— У тому, що місця вже немає. Я відмовилася від нього. Тому що Давид був проти. Не хотів, щоб я виходила. І я з дуру сказала, щоб віддавали вакансію комусь іншому.

— Ну і що тоді? Підеш на біржу?

— Попросилася на зустріч до директора. Кажуть, там новий бос. Молодий, але суворий. Звати Романом Миколайовичем... Я спробую дізнатися, чи немає для мене іншої роботи.