Читати книгу - "Наречений у спадок , Олесь Король"

Від Ірки не сховалося те, як я енергійно почала терти очі і шморгати носом. Вона враз забула про їжу. 

-Ну чого ти? - прошепотіла вона обіймаючи мене за плечі. - Ну ж бо заспокойся. Ми і без нього впораємося. Не плач бо я сама зараз заплачу. 

Та від її слів я розридалася ще дужче. 

-Ну ж бо кицюню. Чоловіки вони всі такі. Як лише отримають від нас те, що їм потрібно і одразу ж зникають. Пам'ятаєш як Діанку Філоненко наречений перед самим весіллям покинув, а через три місяці вона вже Богданчика мала? 

-Ти про, що? - я підняла на подругу заплакані очі. 

Ірка співчутливо посміхнулася мені. 

-Про те, що не варто особливо довіряти чоловікам. Схоже ,що Денис не виключення. 

Накінець до мене дійшло, що вона мала на увазі. Густий рум'янець залив моє обличчя. 

-Та між нами нічого не було. 

Ірка лише весело розсміялася, на мої слова. 

-Так я тобі й повірила. Він же цілу ніч провів в твоїй кімнаті. Не повірю в те, що ви всю ніч цілувалися і зажималися. 

-Нууу не всю ніч...- чомусь соромлячись заперечила я. 

-От бачиш! 

-Ні. Це зовсім не те, що ти подумала. Взагалі то ми спали. Я сама попросила його залишитися на ніч. В якості охоронця 

-Тоді це все пояснює. 

Ірка потягнулася за пирогом. 

-Що саме? - Не зрозуміла я. 

-Чому він поїхав. - жуючи відповіла подруга. 

-І чому?

Якщо бути відвертою я не бачила ніякої причини щоб хлопець з яким в тебе ніби все добре складалося раптом взяв і втік. 

-Він образився , що ти йому не дала.

-Взагалі - то я йому давала,це він не взяв.- дуже тихо заперечила я.

Почувши подібну відповідь, Ірка голосно закашлялася. Я дбайливо постукала її по плечам. 

-Що? Ти йому хотіла дати , а він відмовився? - щиро здивувалася вона , вирячивши на мене очі. 

Я несміливо кивнула, підтверджуючи її слова. 

-Тоді взагалі все зрозуміло. Він злякався, і втік. 

-Чого злякався? Невже я така страшна? 

Ірка весело розсміялася на мої слова. Чим ще більше образила мене. 

-Ну ти кицю й даєш. Одразу видно, що ти нічого в чоловіках не розумієш. Ти запропонувала йому інтим, він перенервував і просто не зміг скористатися нагодою. Бачиш чоловіки вони ж не такі як ми. В них там свої нюанси. Тоді йому стало соромно і він вирішив втекти. Ось і все. 

Я лише похитала головою. Можливо подруга була й права, але на нього це зовсім не схоже. Мені здавалося він ніколи не залишив би мене в біді. Він і свою Зіньку оберігає так наче вона зроблена з цукру і кришталю. І в кав'ярні він за мене захистився, хоча з ним ще був Максим з битою. 

Та можливо Ірка має рацію, бо як інакше пояснити його втечу? 

Стукіт в двері примусив нас замовкнути. 

-Заходьте! - крикнула Ірка раніше чим я встигла відповісти. 

Двері відчинилися і в кімнату увійшов Мирча. Я відчула як моє серце зірвалося і впало десь в самий низ. До останньої миті я надіялася, що то буде Денис. 

-Вийди геть! - розлючено вигукнула я навіть не давши йому змоги привітатися. 

Хлопець здивовано дивився на мене. 

-Софія, що з тобою? - здивувалася Ірка. 

-Нехай він вийде. Я не хочу його бачити. 

Мирча не став сперечатися. Він мовчки вийшов, причинивши за собою двері. 

-Та, що з тобою таке? - обурилася ірка.- Чого ти на нього напустилася? 

Я не хотіла їй цього говорити, та я згадала, що тієї ночі, не отримавши бажаного від мене, він спокусив мою подругу. Я згадала як рипіло ліжко в його кімнаті і солодкий стогін. Напевно ж не з Мариною Аласі він був. Ірка була моєю найкращою подругою і вона мала зробити ати про те ким насправді являється їх коханий. 

-Тієї ночі коли я залишила маєток він був у мене. - неохоче зізналася я. 

І коротко розповіла про конфлікт який виник між нами. Ірка слухала мене дуже уважно. Навіть ні разу не перебила, що для неї було нетипово. 

-Те, що ти розповіла дійсно звучить захопливо...- задумливо проговорила вона, коли я закінчила розповідь. - Але це просто не можливо. 

-Не можливо? - Вигукнула я. - Чому? Чи ти думаєш , що він ідеальний якщо князь і не здатний на погані вчинки? Чому ти захищаєш його? Лише тому, що він тобі подобається?.

Ірка важко зітхнула і рішуче піднялася зі стільця. Той жалісливо зарипів. 

-Послухай.- терпляче почала вона, пильно вдивляючись мені у вічі. - Можливо це був сон, чи видіння? Ти ж і плач дитини чула. Софі ти захворіла, в тебе температура майже під сорок і не виключно , що все те, що ти мені розповіла лише гра твоєї хворої уяви. 

Як все гарно вона пояснила. Я нервово посміхнулася. 

-Чому ти не хочеш мені вірити? Ми ж з тобою товаришуємо з дитинства. Невже він так зачарував тебе, що ти не бачиш вірогідного. 

-Я не кажу, що не вірю тобі. - надто різко заперечила дівчина. - Я кажу про те, що Мирча не міг бути в тебе тієї ночі. 

-Та чому ж?

-Хоча б тому, що всю ніч я провела з ним. І я можу покластися, що він ні на мить не залишав кімнати. Вибач подруго, та я не така як ти. Це ти вдаєш з себе поважну цяцю. Я ж дівчина проста, до мене князі не сватаються. 

Її голос був сповнений безсилої лютті і ненависті. Я вперше бачила її такою. Гірка грудка образи підкорилася до мого горла і на якусь мить я навіть не спроможна була вдихнути повітря. Моя подруга. Моя найкраща подруга якій я довіряла мабуть більше ніж самій собі, вийшла з кімнати, грюкнувши дверима і, залишивши мене на самоті. 

Як тільки за нею зачинилися двері, я увіткнулася обличчям в подушку і дала волю сльозам.