Читати книгу - "Матір, Кайла Броді-Тернер"

– Завтра його переведуть у притулок.– сказала мені доглядачка.

– Невже нікому не потрібен новонароджений хлопчик? – здивувалася я.

Доглядачка обняла себе за плечі.

– Поки що ні.

– Він буде в притулку? А там буде належний догляд?

– Упевнена, там знають, як піклуватися про дітей.– вона посміхнулася куточками губ.

– Адже він... буде там зовсім один...

– Ви могли б усиновити його.– м'яко запропонувала вона.

– Я? Я коледж тільки закінчила. Мені двадцять один рік. Куди мені дитину?

– Тоді, боюся, вам доведеться попрощатися з ним.

Я рішуче кивнула і втупилася на нього.

– Я вас залишу.– тихо сказала вона.

Я кивнула їй і глянула на малюка. Спав собі, зрідка посмикуючи ручкою, стиснутою в кулачок. Такий милий. Чистий, рожевощокий малюк із пухкими ніжками і носиком–кнопочкою. У чому ж ти винен, що тебе так покарали? Ти маєш бути сильним, хлопчику. І будеш. Я вірю.

– Я дуже хочу, щоб у тебе були мама і тато. – сказала я тихо.

Мила мордочка спотворилася і беззубий ротик випустив хрипке крехтіння, що зривається в плач, ні, не так, у ВЕРЕСК.

– Боже... ем... сестро? – я почала шипіти на нього, боячись, що серенаду малого підхоплять інші мініатюрні оперні співаки, які відпочивають у сусідніх боксах.– Малий, ти чого? Не треба плакати...ч–ч–ч–ш. Боже, у вас немає кнопки ВИКЛ? Гаразд...

Я опустила руки в контейнер і, поклавши одну під голову малюка, а іншу на поперек, підняла його і якось переклала в руках, помістивши голову на вигин ліктя, а іншою підтримала попку в підгузку. Він на секунду припинив плакати і підняв на мене очі. Обличчя його було червоним, а очі блідо–блакитними. Кажуть, у новонароджених малюків завжди блакитні очі, а потім вони стають якогось іншого кольору. Серце моє голосно билося в грудях, і, присягаюся, я напевно в якийсь момент, буду дуже шкодувати про те імпульсне бажання, про ту божевільну думку, яка відвідала мене. Що я зможу йому дати? У мене в самої нічого. Але краще нічого і хтось, хто про тебе піклується, ніж нічого і нічого. Адже, так? Тяганина з усиновленням відбувалась півтора тижні. Квартира Лів переходить малюкові, а поки він не повнолітній, його опікун житиме з ним. Я забігла додому, зібрати речі. Монті чекав у машині з малюком, а Брендон допомагав виносити сумки.

– Літо в Італії проведу. Мені нудно. Твій знайомий теж там? А в якому місті? – воркувала телефоном Велл.– Ага, а Мені Дієго поему написав, з купою помилок! Хочеш посміятися? Зачекай секунду. Джекі! Давненько тебе не бачила.

– Забирайся з дороги, Велло.– бурмотіла я.

Біля входу стояли чотири валізи і дві сумки, я склала все три дні тому. Брендон брав по дві валізи, я взяла дві сумки і все це ми закинули в машину Монті. Орендар забере ключі протягом дня, поки я залишу їх у консьєржа. Думаю, все. З цією квартирою в мене пов'язано багато чого, але настав час змінювати своє життя. Тепер я маю думати не тільки про себе. І це мене трохи лякає. Монті та Брендон допомогли віднести сумки до квартири. Апартаменти Лів, звісно, не рівня моїм, тут кожна кімната – хороми, навіть є гардеробна з купою речей. Незручно жити в цьому будинку, не відчуваю себе вдома. Але, це його дім. А тепер і мій. Радує також і те, що ми встигли накупити малюкові все необхідне. Одяг, меблі, іграшки, все для гігієни. Цього складу памперсів вистачить на місяць мінімум. І ще один плюс у тому, що Велла тепер хрін знає де. І не доведеться мені слухати про її ІДЕАЛЬНУ зовнішність, що вона знову ЖОРСТКО схудла, що хтось знову МАКСИМАЛЬНО в неї закохався, скільки хлопців за два місяці вона встигла змінити, або про те, що в неї СИЛЬНИЙ больовий поріг, що вона міс коледжу, або як усі її ЛЮБЛЯТЬ, хлопці пускають за нею слину, а директори успішних університетів просто В ЗАХВАТІ від неї, такі хороші в неї відмітки. Бве. Мерзенна особистість.

Тепер я маю дитину. Не свою, але я маю про неї піклуватися. Отже, що я про це знаю? Пелюшки, підгузки, годувати раз на три години, відригувати на плече, кольки, воду пробувати ліктем, молоко з пляшечки на зап'ясток, перший час притримувати голову, водити лікаря, робити щеплення, привчати до лотка. Ясно, я нічого не знаю про материнство. Мені потрібна допомога. Мати, вона ж була мамою? Ну, коли ми були маленькими? Мамою в сенсі мамою, а не роботом. Звісно, вона і є нам мамою і таке інше, але... серйозно, якби в неї світилися очі в темряві, я б прощалася з нею, не "бувай, ма", а не інакше як: "Аста ла віста, бейбі". Оскільки вона пройшла всі ці пелюшково-ригальні періоди двічі, значить володіє досвідом, тож має провести мені лікнеп. А оскільки телефоном про таке не поговориш, я приїду до неї. Сюрпрайз-сюрпрайз. Упевнена, вона з порога почне нести що я в подолі принесла, і не встигла вона випустити мене в сольне плавання, як я нагуляла карапуза. Вип'ю заспокійливе, а краще два. Я посадила малого в дитячий кошик і закріпила в дитячому кріселці, і про всяк випадок ще й пристебнула. У дзеркало заднього виду я бачила тільки шматочок ковдри, і це мене дратувало, так, що за будь–якої зручної нагоди я оберталася на заднє сидіння і перевіряла, як мій маленький похресник пускає бульбашки в ковдру. Коли я припаркувалася біля будинку, мене не покидало відчуття, що з моменту мого від'їзду він зменшився, немов зіщулився. Бррр. Пробрав мороз. Дім, рідний дім, так? Я натиснула на дзвінок і буквально одразу, мало не кулею мама вилетіла на ґанок. Незмінне начісування, пофарбованого в рудуватий блонд волосся, комплект з перлового намиста і сережок, світла блузка, пісочна спідниця–годе довжиною трохи нижче колін і жовта кофтинка пов'язана на плечах. Ідеальний манікюр, ідеальний макіяж, жодної смітинки на спідниці. Перфекціоністка до свербіння в носі. Ух, ненавиджу. Одразу згадалося, як вона не дала мені з Ві спати, бо в нашій кімнаті було недостатньо чисто, і щоразу ми, проробляючи роботу, на яку вона вказала, звали її перевірити, а вона щоразу, знаходячи щось нове, не дозволяла нам спати до виконання її найточніших вказівок. Це була ніч перед річним тестом. А з батьком була домовленість – низькі оцінки за рік – ми не їдемо на море. Два роки поспіль ми з Велл сиділи зачинені в будинку, нам навіть не дозволяли гратися у дворі. Ненавиджу це. І я хочу порад щодо виховання від неї? Чорт забирай, такими темпами малого можна просто закинути в колонію для неповнолітніх. Ні, я хочу порад щодо догляду за новонародженим. Оскільки я ні чорта не знаю про те, коли з молока переходити на харчування, ні що робити, коли ріжуться зуби, ні коли він має піти. І мені потрібна порада досвідченої матері. Я кинула погляд на сімейне фото. Серйозний батько, беззуба Ві, загадкова посмішка матері, тут у неї ще свій натуральний світло–русявий, як у мене, колір волосся, і я сиджу із заплаканим обличчям, бо Ві перед тим схопила моє морозиво: дороге, потрійної порції, і впустила на асфальт.