Читати книгу - "Вушко голки"

Двоє солдатів, що стояли на березі, кинулися до нього, а капрал почав поспіхом злізати з дуба — аж гілля тріщало.

Щойно Фабер смикнув стилет із шиї хлопця, той повалився додолу. Капітан намагався дістати з кобури пістолет. Шпигун стрибнув у човен і розхитав його — старий ледве не впав. Ще мить — і рука зі стилетом робить випад у бік капітана. Відстань була занадто велика, тому вдарити не вдалося. Лезо відскочило від лацкана форми та розсікло чоловікові щоку. Капітан покинув морочитися з кобурою і схопився руками за рану.

Фабер розвернувся обличчям до берега. Один із солдатів стрибнув у човен, але німецький шпигун встиг викинути йому назустріч руку зі стилетом — хлопець усією вагою наштрикнувся на восьмидюймову голку.

Від удару Фабер не втримався на ногах і випустив стилет. Солдат упав і грудьми накрив ніж. Агент скочив на коліна, але часу забрати свою зброю в нього не залишилося: капітан нарешті відкрив кобуру. Фабер стрибнув до нього. Капітан витягнув пістолет, але руки німця охопили його обличчя, а великі пальці з усіх сил начавили йому на очі. Чоловік закричав і спробував відштовхнути від себе Голку.

Човен грюкнув — ще один солдат стрибнув на палубу. Фабер відвернувся від капітана — той однаково був не в змозі стріляти. У руках солдат тримав поліцейську палицю, якою негайно вдарив німця. Фабер встиг трохи зміститися праворуч, тому палиця поцілила лише в його ліве плече. Проте руку наче відняло. Здоровою рукою агент рубонув солдата по шиї одним чітким ударом. Неймовірно, але той витримав і замахнувся палицею, щоб ударити злочинця вдруге. Голка кинувся до солдата, щоб зменшити відстань між ними. До лівої руки агента повернулася чутливість, і всю кінцівку охопив страшенний біль. Шпигун схопив обома руками голову ворога й почав викручувати її в різні боки, аж поки не почувся хруст — зламалася шия. У цю саму мить палиця таки відшукала голову Фабера. В очах Голки згасло світло, ноги перестали тримати.

Палуба хиталася, і капітан непевно стояв на ногах — він з усього маху накинувся на шпигуна, але натрапив на його кулак. З голови старшого чоловіка злетів картуз, а сам він відсахнувся назад і звалився в канал, здійнявши бризки.

Капрал щойно зліз із дерева й кинувся у вир подій. Фабер вихопив стилет із тіла мертвого солдата, який лежав на палубі, і стрибнув на берег. Ватсон не рухався на землі — ще живий, хоча ненадовго, бо кров стрімко витікала з його рани на шиї.

Капрал і Фабер зустрілися поглядами: солдат тримав рушницю. В очах у нього стояв невимовний страх, що не дивно, коли за кілька секунд хтось убиває трьох твоїх товаришів, а четвертого викидає у воду. Очі в капрала світилися жахом, як два ліхтарі. Здавалося, що в руках він тримає не рушницю, а музейний експонат: якби він вірив у те, що з неї можна когось вбити, він би вже стріляв.

Капрал зробив крок уперед — і Фабер помітив, що він не спирається на праву ногу. Може, пошкодив, коли стрибав із дерева. Агент кинувся вбік, змушуючи солдата наступили на праву ногу, щоб продовжувати утримувати рушницю націленою на ворога. На землі біля Фабера лежав якийсь камінець. Шпигун носаком черевика пожбурив його вгору, щоб відволікти капрала. Юнак на мить відвів погляд, і Фабер зробив випад.

Хлопець натис на спусковий гачок, але пострілу не пролунало: стара рушниця дала осічку. Навіть якби куля й вийшла, вона б однаково не влучила, бо капрал відволікся та ще й сперся на пошкоджену ногу. Фабер зробив випад уперед і ввігнав лезо солдатові в шию.

Залишився тільки капітан.

Шпигун озирнувся і побачив, що той вилізає з води по інший бік каналу. Ще мить — і в голову капітана влучив доволі великий камінь. Чоловіка це не спинило — він виліз на берег і кинувся бігти. Фабер скочив у воду й за кілька секунд уже був на другому березі. Капітан біг на сто ярдів попереду, але він був набагато старший, ніж німець, тому відстань між ними швидко скорочувалась. Чоловік ледве волочив ноги та задихався, згодом від утоми він просто впав під кущем.

— Ти просто диявол, — почув Фабер, коли підійшов до капітана.

— Ти бачив моє обличчя, — пояснив той, перш ніж убити старого.

12

Транспортний літак Ю-52 з трьома двигунами та свастикою на крилах зупинився на мокрій від дощу злітній смузі в Растенбурзькому лісі, у Східній Пруссії. Трапом спустився невисокий чоловік із широким ротом, великими вухами й носом. На нього вже чекав мерседес, до якого він і попрямував.

Машина мчала крізь вологий похмурий ліс. Фельдмаршал Ервін Роммель зняв картуз і нервовим жестом потер лоба. За декілька тижнів цією самою дорогою їхатиме інший чоловік з бомбою у валізі — тією, що буде призначатися для фюрера. Тим часом війна повинна продовжуватися, щоб новий лідер Німеччини — ним може стати і сам Роммель — міг вести переговори із союзниками з міцної позиції.

Десятимильна подорож завершилася у Вольфсшанце — Вовчому лігві, де перебував Гітлер із найближчими прибічниками.

Мрячив дощ, і з високих сосон за огорожею падали важкі краплі. Машина зупинилася біля воріт резиденції Гітлера. Роммель одягнув картуз і вийшов з авто. Оберфюрер Раттенхубер, голова особистої охорони СС, мовчки простяг руку за пістолетом новоприбулого.

Збори проводили в підземному бункері — холодному та вологому бетонному сховищі, де завжди не вистачало повітря. Роммель спустився вниз сходами й увійшов. У кімнаті зібралося близько десятка осіб, які чекали на збори, що мали розпочатися опівдні. Серед присутніх були Гіммлер, Ґерінґ, фон Ріббентроп, Кейтель та інші. Роммель привітався кивком голови й сів на твердий стілець.

Увійшов Гітлер, і всі підвелися. На фюрері був сірий кітель і чорні штани. Роммель помітив, що той дедалі сильніше горбиться. Гітлер пройшов до стіни, на якій висіла мала Північно-Західної Європи. Він мав знервований і стомлений вигляд. Фюрер без усіляких вступних слів почав свою промову:

— Союзники наступатимуть на Європу. Уже цього року. Братимуть участь англійські й американські війська. Вирушатимуть із Британії. Висадка планується у Франції. Ми знищимо їх ще під час висадки на узбережжі. Обговоренню не підлягає.

Гітлер окинув поглядом усіх присутніх, наче чекаючи заперечень. Панувала цілковита тиша. У Роммеля від холоду побігли мурашки.

— Питання тут лише одне: де саме відбуватиметься висадка? Фон Ренне, доповідайте.

Полковник Алексис фон Ренне, заступник Канаріса,