Читати книгу - "Назустріч долі , MarVit"

Минуло ще кілька тижнів. Віра і Артем, хоча й не поспішали називати свої стосунки офіційними, все більше часу проводили разом. Артем часто залишався на вечерю, вони разом вкладали Данила спати, інколи навіть прогулювалися вечорами. Віра потроху починала вірити, що цього разу він не зникне.

Але відчуття тривоги нікуди не поділося. Вона все ще боялася втратити те, що тільки почало з’являтися.

Одного ранку, прокинувшись, вона відчула легку нудоту. Спочатку не надала цьому значення, але коли подібне повторилося кілька днів поспіль, вона почала хвилюватися. Віра знала це відчуття… Вона вже проходила через це.

Сидячи у ванній, вона затамувала подих, дивлячись на тест у своїх руках. Дві яскраві смужки.

Серце гучно калатало в грудях. Вона не знала, що робити. Це не входило в її плани. Їхні стосунки з Артемом ще не були стабільними, а тепер… Як він відреагує?

Віра не помітила, як двері відчинилися, і Артем зайшов до кімнати. Побачивши її бліде обличчя і затиснутий у руках тест, він завмер.

— Віро… — його голос був тихим, але сповненим напруги. — Це те, про що я думаю?

Вона повільно підняла на нього очі, в яких відбивалися страх і сум’яття.

— Так, Артеме. Я вагітна.

Він мовчав кілька секунд. Віра бачила, як у ньому борються емоції — шок, розгубленість, страх. Але потім він сів поруч, простягнувши руку до її обличчя.

— Ти хотіла б цього? — запитав він тихо.

Її губи здригнулися.

— Я не знаю… Я просто не була готова до цього. Ми… ми тільки почали…

Артем провів пальцями по її щоці.

— Ми розберемося. Разом.

Віра дивилася на нього, намагаючись зрозуміти, чи справді він цього хоче. Але в його очах не було сумніву.

— Ти  втечеш цього разу, Віро. І я не дозволю тобі проходити через це самій.

Її груди судомно піднялися, і вона опустила голову йому на плече, дозволяючи собі нарешті заплакати. Артем обійняв її, міцно і впевнено.

Але десь у глибині душі Віра все ще боялася… Чи справді цього разу буде інакше?