Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

Він підхопив мене на плечі й пішов швидким кроком до медпункту. Я тільки розсміялася з того, що він зробив, а потім запитала:

— Може, я сама піду, а то якось незручно.

— Гаразд, — задоволеним тоном сказав він, поставив мене на підлогу і обійняв за талію.

Лікар нам посміхнувся і віддав мені блокнотик. Я швидко подівілась його, тут було безліч різноманітних рецептів, точніше поєднання продуктів.

— Вивчиш на дозвіллі, може, потім сама собі будеш складати. Спочатку основні принципи сумісності за їжею.

— Дякую, — сказала я з великою повагою.

— Ідіть, розважайтеся, молодь. Про вітаміни та снодійне не забувай. Ну принаймні, якщо в себе ночувати будеш.

Я зніяковіло посміхнулася і ми пішли. Відразу пішли в їдальню, Альфред вечеряв, а я чай пила.

— Ти точно їсти не хочеш?

— Ні, тільки пити.

— Підемо до мене? — запитав він, коли доїв.

Я посміхнулася і запитала:

— А що ми будемо робити?

— Цілуватися, — сказав він мрійливо.

— Ходімо.

Поки йшли, він обіймав мене за талію. У його кімнаті я ще раз озирнулася і сказала:

— Вони просто однакові, це навіть кумедно. Потрібно не забути, що я в тебе.

Альфред обійняв мене, ми поцілувалися. Він підхопив мене на руки, щоб ми були на одному рівні. Я, користуючись моментом, обійняла його руками за шию і ногами за талію. Ми плавно перемістилися до ліжка і вже лежачи продовжили цілуватися. Альфред запустив руки під футболку, зараз мене це анітрохи не напружувало, а навпаки було приємно. Якось ненав'язливо я залишилася без футболки, а потім і він.

— Не боїшся? — трохи схвильовано запитав він.

— Ні, мені приємно, — знову поцілувала його.

Задзвонив телефон, я відразу проігнорувала.

— Іза це твій, краще відповідай.

— Угу.

Встала з ліжка і підійшла до тумбочки.

— Алло.

— Ізабелло, можеш до мене підійти є термінова справа, — сказала королева.

— Так, зараз буду.

Прибрала телефон у кишеню і пішла за футболкою. Альфред засмучено дивився на мене.

— Ну, не ображайся, ми ще продовжимо.

— А що їй потрібно?

— Не знаю, сказала, що термінова справа. Але з тону справді щось трапилося.

Поцілувала хлопця.

— Ти такий класний, — сказала, відриваючись від нього.

— Так відпускати тебе не хочеться.

— Мені требі йти.

— Угу.

Я швидко втекла.