Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

У кімнаті була вся королівська родина, Лариса і ще якась дівчина.

— Ми вас залишимо, — сказав король і вийшов із синами.

— Ізабелло, ми за кілька годин підлетимо до станції, — почала королева. — У мене до тебе велике прохання, злітати на неї і забрати мого племінника. Йому всього п'ять років, він син моєї сестри

Я бачила, що вона дуже переживає, і підійшла до неї ближче. Королева обійняла мене.

— Я злітаю.

— Дякую. Тільки тебе потрібно одягнути по-іншому. Іди поки що в душ, там чистий рушник.

Пішла в душ, тут ванна кімната простора і вся абсолютно біла. Трохи задивилася на красу. Щось мені стало тривожно, ще й королева нервує. Тут явно не все так просто. Прийняла душ, швидко витерлася, волосся просушила рушником. Одягла халат і вийшла в кімнату. Лариса показала мені на білизну на ліжку і дозволила самій хоч трохи вибрати. Хоча все було білим. Друга дівчина виявилася майстром манікюру. Мене всадили на стілець і Аліна, ім'я прочитала на бейджику, вона стала займатися моїми руками. А Лариса сушити й укладати волосся.

— Ваша Величносте, а в чому складність?

— Там є кілька людей... Олександр не хоче, щоб я, ну або хтось із синів перетиналися з ними. У них певні розбіжності й напружені стосунки. Хлопчика звати Макар, сестра відправила його до мого чоловіка на виховання, оскільки її чоловік загинув. А в нас заведено, щоб хлопчиків виховував чоловік. Тебе туди і назад відвезе пілот, зброю брати з собою не можна.

— А навіщо манікюр і зачіска?

— Тому що я сказала, що за племінником прилетить моя прийомна донька. Саша нарешті погодився, — Мартіна злегка посміхнулася.

Я здивувалася, але вирішила не коментувати, і запитала:

— А хто його супроводжує?

— За ним доглядають люди, що працюють на станції. Тебе зустрінуть і проведуть до нього. А потім ви вдвох повернетеся на корабель. Усе має пройти добре. Просто нікому іншому я його не довірю. Досить того, що він і так довго був під чужим наглядом.

— Але вас щось напружує.

— Так, — королева усміхнулася, ти прониклива. Не можу зрозуміти поки що, але щось мені не подобається, таке відчуття, що я щось не беру до уваги. Алін, скільки ще потрібно часу?

— Півгодини як мінімум.

— Добре. Ізо, звідки я тебе висмикнула?

Я зніяковіла і почервоніла, навіть не знала, як відповісти. Королева чекала відповіді.

—З побачення, — трохи зам'явшись, сказала я.

Вона посміхнулася і сказала:

— Вибач, мабуть, мій дзвінок був дуже невчасно.

— Ну, не зовсім. Краще тоді, ніж пізніше.

Королева теж зніяковіла і тільки злегка посміхнулася.

— Сподіваюся, Альфред не дуже образився.

— Сподіваюся на це, — тихо сказала я, Аліна мені тільки посміхнулася.

Закінчили манікюр, Лариса подала мені білий гольф із чорними штанами. Вони виявилися з еластичної тканини і добре тягнулися.

— Щоб ніщо не сковувало рухів, — сказала Лариса.

Королева одягла мені на шию маленький кулон із фіолетовим каменем і сережки.

— Лар, нафарбуй її трохи, щоб зберегти природність.

Поки Лариса займалася макіяжем і волоссям, Аліна пішла, зате прийшли король із синами.

— Добре змінилася, — сказав король.

Потім мені показали фотографію хлопчика і провели в ангар до корабля. Там мені видали маленький непомітний навушник, і він же мікрофон.

— Так зможемо підтримувати з тобою зв'язок, — сказав Євген. — Успіхів.

— Дякую.

У пілота дізналася, що летіти всього три хвилини. Це зі стартом і посадкою.

— Саша, — суворо почала королева, — я сподіваюся, ти дотримаєш свого слова щодо удочеріння?

— Я тебе колись обманював?

— Ні.

— Так і не збираюся, я слів на вітер не кидаю.

Мартіна посміхнулася, а потім сказала:

— Щось мені тривожно.

— Мам, дорога туди і назад у неї має зайняти щонайбільше півгодини. Це з тим, що їй доведеться трохи пройтися, щоб Макара забрати.

— Ми тут почекаємо?

— Ні, поруч є кімната, можна буде послухати її і поспілкуватися, і поспостерігати за її переміщенням.

До станції справді долетіли швидко, пілот залишився в кораблі. А мене супроводили до хлопчика. Щоправда довелося трохи почекати в одній із кімнат, поки його приведуть. Дитина зараз була з іншими дітьми, гралася. Коли його привели, він підбіг до мене й обійняв, хоча до цього ми з ним жодного разу не бачилися.

— Нарешті мене заберуть звідси, пішли швидше, — сказав хлопчик.

— А твої речі?

— Їх принесуть на корабель. Я Макар.

— Ізабелла, зазвичай звуть Іза.