Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— Ізабелла красивіше звучить.

У ньому відчувалася доросла людина, а не дитина, і це було приємно, ніяких тобі сюсюкань. Буквально за хвилину, як ми з Макаром пішли до корабля, мене окликнули.

— Ізабелла Норіх!

Я обернулася.

— Ірино, — вимовила я спокійно.

— Ти вражаєш мене своєю живучістю!

— І я рада тебе бачити, — сказала я безрадісно.

— Хто вона? — почула я в навушник Євгена.

— А ти що тут робиш? — запитала в дівчини.

— Пересадка з одного корабля на інший. Тато розраховував, що ти загинеш в аварії, ну або принаймні на тій планеті. А ти жива і навіть маєш гарний вигляд.

— Нам пора, — сказала я їй.

— Як тобі вдалося вижити?

— На планеті? Напевно, пощастило.

— Я мала на увазі інші рази, ти разюче живуча. Тобі стільки аварій влаштовували, потім ця планета — і хоч би що, жодної подряпини.

— Подряпини швидко гояться. А ти звідки знаєш про аварії? Адже це були нещасні випадки, і я тут ні до чого, якщо то був громадський транспорт.

— Ти що, справді така наївна? Спадкоємиця багатомільйонного бізнесу батьків, не могла здогадатися, що бізнес твоїх батьків просто захочуть забрати. А тебе усунуть, як маленьку перешкоду. Потрібно таткові зателефонувати, що ти жива. Тож у тебе хвилин п'ять, щоб змитися звідси.

Ірина пішла, а ми з Макаром переглянулися і пішли на корабель.

— Хто вона? — запитав уже хтось інший у навушник і це саме запитання поставив Макар.

— Навчалися в школі в одному класі, років у 15 вона полетіла на іншу планету. Така сама стерва, як і раніше.

— Пішли швидше, — попросив Макар.

Я прискорила крок. До корабля ми дійшли хвилин за сім, я мимоволі засікла час, все-таки не хотілося, щоб мене вбили. Слідом за нами принесли дорожню сумку Макара. Я підійшла до пілота і сказала, що можемо летіти.

— А можна я тут сяду? — запитав Макар.

Пілот йому дозволив, тепер дитина з таким захопленням сиділа в кріслі другого пілота і спостерігала за всім, що відбувається. Я хвилинку постояла поруч із ними і почула якийсь сторонній шурхіт. Повернулася до салону корабля, цей корабель був невеликий, але все ж таки в ньому могло спокійно поміститися чоловік десять і середньо габаритний вантаж. У салоні стояв чоловік, здається, це він приніс речі дитини. Я здивувалася і сказала йому:

— Вас тут не повинно бути. Ви не встигли вийти?

Він нічого не відповів, напав на мене. Перший раз я ухилилася, а потім він спіймав мене і став душити. Як я не намагалася відбиватися, мої спроби не увінчалися успіхом. Коли я вже була готова знепритомніти і померти, мого вбивцю вдарив пілот рукояткою лазера по голові, оглушивши того.

— Ізабелло, ви як?

Він легенько поплескав мене по щоках, я прийшла до тями і подивилася на нього.

— Ви як?

Я мовчки потерла горло.

— Дякую. А ми тепер не розіб'ємося?

— Ні, — сказав пілот і допоміг мені встати, — нас посадковий промінь уже захопив і зараз розмістить в ангарі.

Коли корабель сів, пілот відчинив двері і насамперед витягнув чоловіка, що напав на мене. Я забрала Макара з крісла другого пілота. Взяла його сумку, і ми теж стали виходити. Макар одразу втік до дядька з тіткою. А в мене забрали його сумку. Королева підійшла і міцно обійняла мене. Потім відсторонилася і подивилася на горло.

— Потрібно в медпункт зайти.

Тепер уже Альфред заходив за мною в медпункт. Король пообіцяв дізнатися, кому була вигідна моя смерть і повернути фірму моїх батьків мені. Я тільки й могла допомогти, сказати прізвище Ірини та її батька. Лікар оглянув шию, чимось побризкав і відправив нас з Альфредом відпочивати.

— Потрібно було поговорити з нею про хлопчиків і наслідки, — сказала Мартіна чоловікові.

— Думаю, ми їх просто одружимо.

— Як ти? — запитав у мене Альфред, поки ми йшли до ліфта.

— Добре, пішли тепер до мене.

Коли залишилися з Альфредом у мене в кімнаті, він запитав:

— І куди тебе відправляли?

— Потрібно було за Макаром, племінником королеви злітати. Там зустріла декого знайомого, точніше знайому. Її звуть Іра, і те, що вона сказала, пролило світло на деякі події мого життя, це її батько постарався, щоб я потрапила на ту планету, — Альфред мене обійняв і посадив поруч із собою на ліжко. — Ще вона сказала, що ті нещасні випадки, у які я потрапляла на громадському транспорті, були невипадкові і мене хотіли вбити. Щоб я не заважала забрати бізнес батька. І вона ще сказала на станції, що в мене нібито 5 хвилин, щоб забратися, тому що вона дзвонить таткові. Вона мене бісить, сильно. Щоправда, дратує вона мене ще зі школи, про неї складно сказати щось цензурне, одні лайки на думку спадають. І ще дещо, — я зам'ялася, не знаючи як сказати, а Альфред мене просто поцілував у щоку, — королева вирішила мене удочерити.