Читати книгу - "Інтригуюче кохання, Лана Рей"

Після того, як я провідала в госпіталі Крістіана Дрейка, мій настрій став ще гіршим, ніж був.

Бідолашний хлопець виглядав дуже блідим і змученим. Особливо кепсько виглядала його спина. 

Хоча Дрейк намагався вдавати, що все не так вже й погано, я розуміла, що він страждає. 

І страждає він саме через мене і мою недбалість.

Повертатись в кімнату зовсім не хотілось, тому я вирішила піти потренуватись самостійно. Скину весь негатив і проведу час з користю.

В залі для тренувань я взяла дерев'яний меч і почала відпрацьовувати удари, доводячи їх до ідеалу.

Через деякий час я відчула, що за мною хтось спостерігає і зупинилась.

Біля дверей стояв професор Фобос. От тільки його мені зараз не вистачало для повного щастя.

Зараз він знову, як завжди, почне мене критикувати і насміхатись, називаючи слабаком або дівчиськом.

Хоч би стриматись і не бовкнути йому чогось зайвого.

- Кадете Теренсе, ви робите успіхи, - неочікувано заявив професор, підходячи ближче до мене.

- Дивно чути, що ви мене хвалите.

- Я спостерігав за вами, Теренсе. Ви - досить цікавий юнак. Дивно, що в такому, на перший погляд слабкому тілі, ховається неабияка сила і небезпечна темна магія. Беручи до уваги вашу зовнішність і таланти, ви можете в майбутньому зробити чудову кар'єру в Таємному управлінні, тобто стати шпигуном. Такому, як ви, там ціни не буде. Вас можна легко перевдягти в жінку і відправити збирати інформацію, чи використовувати, як таємного вбивцю. Від жінки ніхто не чекатиме загрози.

Я шоковано слухала професора Фобоса. Невже він розгадав мою таємницю і таким чином натякає на це? Чи професор справді думає про те, що з мене можна зробити хорошого шпигуна?

Тим часом професор взяв один із дерев'яних мечів.

- Кадете Теренсе, нападайте на мене. Покажіть мені все, на що ви здатні.

Показати, на що я здатна? Це я можу...  Зараз я пригадаю цьому пихатому індику всі його образи... 

Я зручніше перехопила свого дерев'яного меча і кинулась на професора.

Цей паскудник, не дивлячись на свій поважний вік, примудрявся відбивати всі мої атаки.

В якийсь момент я майже дістала його, але в останню мить цей старигань на диво спритно вивернувся.

- Ви ще не стомились, професоре? - Поцікавилась я.

- Для мене це всього лише легка розмінка.

Поступово я почала стомлюватись, руки почали боліти, а мій меч здавався все важчим і важчим.

Фізична сила і витривалість - це мої слабкості, які я ніяк не можу подолати.

Якби це був магічний бій, то у мене було б більше шансів, а так - я вже майже досягла власної межі.

Помітивши те, що я вже добряче стомилась, професор різко атакував і вибив мій меч.

- Непогано, Теренсе.У вас хороша техніка і помітний прогрес, але все ще є над чим працювати.

- Дякую, професоре.

- Ідіть відпочивати, Теренсе.

Після тренування з професором Фобосом, я ледь допленталась до своєї кімнати.

Все моє тіло жахливо боліло, а руки горіли вогнем. Оце так скинула стрес...

Після того, як я прийняла душ, стало трохи легше. Я заснула відразу, як моя голова торкнулась подушки.

Наступного дня на ранкових тренуваннях професор Фобос жодного разу мене не образив і це було дуже дивно і незвично.