Читати книгу - "Відпустити й жити, Айсі Дора"

ОЛЯ

Прокидаюсь від запаморочливого аромату, що долинає з кухні. Встаю з теплого ліжка й, забувши про халат, так до пуття й не прокинувшись, чимчикую, керуючись нюхом як основним органом чуття. Мов той Рокфор (герой мультика «Чіп і Дейл»), почувши сир.

Заходжу на кухню — а там мрія кожної жінки: чоловік біля пательні, готує сніданок і, схоже, почувається на моїй кухні вельми комфортно. Адже з одягу на ньому тільки труси й фартух. Ммм… як же це сексуально.

Тягнусь до цієї краси, воджу пальчиком по м’язистій чоловічій спині, а носиком трусь об плече, даруючи короткі поцілунки. Рука починає жити своїм життям — і от я вже погладжую його сідниці. Усередині зароджується дике бажання й хтиві думки.

Мене хапають в обійми, кудись несуть, саджають на стіл, розсовують ноги — і все це супроводжується глибоким поцілунком, якому нема кінця. Несвідомо починаю тертись об це спокусливе й жадане тіло. Відчуваю його твердість у найінтимнішому місці. Заводжусь ще дужче.

— Уявити не міг, що ти така гаряча, — шепоче він мені на вушко, і… чари розвіюються.

Що я творю?

Зупиняюсь. Відсторонююсь. Боже, я ж тільки після сну — не вмита, зуби не чищені, на голові колотун, бо волосся не розчесане. Ніяковію. Відводжу очі. Та Богдан не дає остаточно відсторонитись. Бере мене за підборіддя, повільно й ніжно змушує поглянути йому в очі.

— Олю, що сталось? Я зробив щось не так? — вкрадливо питає. А я бачу в виразі його обличчя бентегу. Він нервує? З чого б це?

— Ні, все добре. Просто...

Просто що? Моє тіло прокинулось раніше за розум? І тепер мені соромно. За свою відвертість. За зовнішній вигляд. За те, що це я мала перша прокинутись і подумати про сніданок.

— Мені ніяково, — знаходжу прийнятне пояснення.

Богдан трохи відсторонюється, проте не прибирає рук з моєї талії. Навпаки — обережно мене погладжує. Роздивляється. Любується? Другою рукою перебирає волосся, гладить вилиці. Пестить як кішку.

— Ти дуже гарна. Така природна, що з розуму зводиш.

Зазирає мені в очі. Веде носиком по вилиці — майже так, як я нещодавно робила це з його плечем. Невагомо цілує в кутик губ.

— Дозволиш тебе поцілувати?

Питає. Він мене питає про такі речі? Це звучить так ніжно. Так безпечно. І водночас — так дивно.

— Я ще зуби не чистила, — мимрю зніяковіло.

— Мене це не зупиняє, якщо ти не проти.

Мене вистачає лише на короткий кивок. Богдан, не витрачаючи часу, знову притискає мене до себе. Цілує. Пристрасно. З жагою. Відчуваю себе в цей момент найбажанішою жінкою на планеті.

Його руки тримають крайку моєї футболки з наміром підняти її вгору.

— Дозволиш? — знову питає й зазирає в очі.

Можу тільки знову кивнути й підняти руки.

Він повільно стягує з мене футболку. Я оголена перед ним — не тільки тілом, а й душею. Це так бентежно. Так солодко.

Він розсипає поцілунки моєю шиєю. Його руки пурхають, як метелики, моєю спиною, боками, животом, під грудьми. І ось момент, коли руки й губи зустрічаються на моїх грудях. Він ніжно засмоктує правий сосок, в той час як рука більш відчутно стискає ліву. Зміна. Контраст ніжності й пристрасті зводить з розуму. Знову зміна. І знову. Хочеться стиснути ноги. Хочеться, щоб він відсунув мої трусики й торкнувся мене саме там.

Нахабнію. Беру його вільну руку й направляю. Разом з ним пірнаю у свою білизну. Направляю його пальці до найчутливішого місця. Шукаємо потрібний темп і силу натиску. Я так давно цього не робила навіть сама з собою, що просто не пам’ятаю, як мені подобається.

Богдан не поспішає. Ми досліджуємо моє тіло разом.

Його поцілунки переміщуються в зону за вушком, у той час як пальці занурюються в мене. Вигинаюсь у його руках. Розчиняюсь. Пливу.

Він розв’язує фартух, спускає боксери й повільно входить у мене.

Чіпляюсь за нього. Гладжу спину, волосся на голові, сідниці. Хаотично. Зараз не можу думати про те, як краще його пестити. Я — суцільне відчуття. Пластилін у його руках.

Розтискаю обійми. Спираюсь руками позаду себе, щоб досягти потрібного кута для входу. Кайф. Це воно. Ось так. Ще.

Я кажу це вголос?

Байдуже. Усе байдуже. Нехай лише не зупиняється.

Підмахую йому назустріч і стогну від задоволення.

Ще кілька фрикцій — і я кінчаю. За мною слідує Богдан.

Він розслабляється, та все ще не покидає мого тіла. Занурює обличчя в ложбинку між грудьми. Цілує. Ніжно. А я так само ніжно перебираю його волосся.

Він цілує мене в живіт. Підіймає погляд — і я бачу хлопчачу посмішку.

— А зараз я спокушатиму тебе своїм фірмовим сніданком. Але спочатку — в душ.