Читати книгу - "“там, де світло торкається води”, Елісса Фенікс"

Лея прокинулась серед ночі.

Холод. Раптовий і неприродний. У повітрі стояла напруга, як перед бурею. Її пальці мимоволі лягли на живіт — серце в грудях гупало, мов барабан, сигнал тривоги. Вона вдивлялась у темряву, намагаючись розпізнати, що її розбудило.

Тиша. Надто глибока. Надто… порожня.

Кайр спав поряд, але щось у її нутрі підказувало — треба діяти. Вона встала, загорнувшись у теплу накидку, вийшла за межі дерев’яного укриття, і відчула: він прийшов.

Не Арон. Інший. Той, хто йшов за ним. Той, хто ніколи не йде першим, але завжди з'являється, коли відкрито двері.

Тіні навколо ніби оживали. І з-поміж них виринув він — висока, закутана в темний плащ постать. Обличчя сховане, рухи плавні, як у мисливця. Його очі світилися з-під каптура — не очі, а два вугілля, що тліли в повній тиші.

— Ти… хто? — прошепотіла Лея, її голос зривався.

Незнайомець не відповів одразу. Замість цього ступив уперед — і трава під його ногами в'янула. Простір, який так ніжно ріс навколо Лєї та Кайра, стискався, втрачаючи тепло.

— Я той, кого покликав твій гість, — заговорив він, і його голос був, мов подряпаний лезом камінь. — Той, хто йде крізь слабкість — до сили.

Кайр вискочив назовні миттєво. Він зупинився перед Лєєю, притуливши її до себе, погляд — твердий, як ніколи.

— Назви себе, — кинув він.

Постать схилила голову.

— Я звався Еріосом, колись. У вашому світі я був лише чуткою, лише шепотом у вухах магів. Але ваш брат відкрив мені дорогу. Він шукав силу. А я — вхід.

— Ти не належиш цьому світу, — вирвався у Кайра.

— Ані ти, — відповів Еріос. — Та світ прийняв тебе. А тепер… він прийме й мене.

В ту ж мить тіні за його спиною почали рухатися. Вони тягнулися з арки, яка знову відкрилася десь далеко в горах. Світ, збудований на любові, на чистоті, тріщав — під тягарем сили, яка не знала співчуття.

— Ми маємо закрити портал, — прошепотіла Лея, відчуваючи, як дитя в її лоні стискається від страху. — Поки не пізно.

— І ми не можемо дати йому торкнутись серця цього світу, — додав Кайр.

Еріос зробив ще один крок. Його голос був тихий, але глибокий:

— Вибір за вами. Але пам’ятайте: те, що ви створили, може бути зруйноване. Бо світ не належить лише коханню. Він належить балансу. І я — частина цього балансу.

І він зник у темряві, але не пішов. Просто сховався. Чекає.

Коли Еріос зник, повітря навколо ніби залишило подряпину. Невидиму, але відчутну. Лея все ще стояла, мов закам’яніла, тримаючись за серце. Щось у ній здригалося — не лише страх, а дивна інтуїція. Немовби… дитя всередині щось знало.

— Йому не потрібен просто цей світ, — сказала вона, коли Кайр обійняв її, вкриваючи плечі плащем. — Йому потрібне те, що в мені.

Кайр застиг. Його пальці мимоволі лягли на її живіт.

— Він це відчув, — продовжила Лея. — Йому не треба руйнувати світ. Він хоче… забрати його через нас.

Кайр уперше за багато часу відчув не просто тривогу — а лють. Але вона була стриманою, холодною. Льодяною.

— Ми не дозволимо, — промовив він. — Сили цього місця — наші союзники. Але ми маємо діяти швидко. Поки портал ще відкритий.

Вони повернулись до лісового святилища — місця, де вперше народився їхній зв’язок зі світом. Святилище змінювалося: його колись прозорі кристали стали тьмяними, а дерева — ніби слухали щось, чого самі боялися. Енергія балансу хиталася.

І тоді луна з-за гір донесла до них голос. Не гучний, але наче пронизував усередину:

«Вона — ключ. У ній сплетено ваше кохання, але також і вогонь предків. Я не прийшов руйнувати. Я прийшов… стати частиною».

Кайр стиснув кулаки.

— Йому не потрібна сила. Йому потрібне… тіло для втілення. Він хоче народитися тут.

Лея злякано відступила, інстинктивно прикривши живіт.

— Ні. Я не дозволю. Це — наше дитя. Наше життя. Не його!

У цю мить саме святилище, мов відгукнувшись на її слова, спалахнуло ніжним світлом. З глибини землі вирвався поштовх — теплий, захисний. І голос, вже інший, м’який, лагідний, ніби жіночий, пролунав у свідомості Лєї:

«Твоя кров — чиста. Але в тобі спочиває вибір. Тінь прагне обрати тебе матір’ю нового світу… або нової темряви. Залиши страх. Його сила в слабкості духу».

— Це… світ говорить до мене, — прошепотіла вона. — Він готує мене. Він хоче, щоб я обрала…

Кайр підійшов ближче, торкнувшись її лоба.

— Ми оберемо разом.

Навколо знову почало змінюватись усе. Світ більше не був пасивним. Він готувався до боротьби. Готувався прийняти нового ворога — і захистити тих, кого назвав своїми.