Читати книгу - "Автомобіль із Пекарської"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Поверх подушок – кілька венеційських масок. Кошовий не вважав себе великим знавцем усього того. Та якщо твоя коханка служить у театрі, дечого таки навчишся. Тому впізнав Коломбіну, Німу служницю, Бауту [35], поруч примостилися два звичайних карнавальних доміно – чорне та біле. Фотель, що стояв біля протилежної стіни, накривав чорний плащ із великим каптуром.
Ступаючи обережно, ніби боячись когось налякати, Клим наблизився до ліжка впритул. Подумавши, взяв батіг, стиснув міцно, приміряючи до руки, коротко замахнувся, шмагонув повітря, домагаючись легенького свисту.
– Нащо ви то робите? – вичавив Шацький.
– Сліди на тілі покійної. Ось звідки походження, хіба ні?
– Та добре, що моя Естер того ніколи не побачить. Її б шляк трафив.
Переклавши батіг у ліву руку, Клим уважно, метр за метром, обмацав спальню поглядом. Не зачепившись більше ні за що, ковзнувши по своєму дзеркальному відбитку, вийшов, граючись канчуком, знічев’я постукуючи ним себе по стегну. Зайшовши в сусідню кімнату, побачив тут ще одне ліжко, менше за попереднє, дбайливо застелене. Та не воно кинулося в очі.
Фотографічний апарат на тринозі стояв ліворуч, ближче до стіни, котра розділяла дві спальні.
Шацький завмер у дверній проймі.
Будучи переконаний, що діє правильно, Клим кинув батіг на ліжко, наблизився до картини на стіні, на яку націлився закритий темною кришкою об’єктив. Узяв за краї, зняв.
Очам обох відкрився величенький круглий отвір.
Кошовий нахилився, зазирнув. Незастелене ліжко в сусідній кімнаті проглядалося добре. Хоча такого ж отвору Клим із протилежного боку не помітив. Мовчки оминувши Шацького, він повернувся назад.
Дзеркало.
– Гляньте в ту дірку! – голосно попросив Йозефа.
Той не забарився, й за мить почувся його вигук:
– Я вас бачу! Бачу, пане Кошовий.
Простягнувши руку, Клим торкнувся люстра.
Прозоре. Він чув про такі штуки, вони зараз робляться за спеціальними замовленнями. У вільному продажу, ясна річ, не знайдеш. Та панна Агнеля без жодних проблем могла собі дозволити таку покупку.
Озирнувшись назад, на ліжко з ременями та масками, Кошовий повернувся до Шацького. Той уже стояв біля масивної етажерки, перебираючи книжечки в тоненьких обкладинках. Клим глянув через плече.
– Захер-Мазох. «Школа розпусти», «Філософія в будуарі» [36]. Що там ще?
– Ви читали ось це? – Шацький узяв одну з книжечок двома пальцями за корінець.
– Я впізнаю назви та авторів. Французькою я не читаю.
Аж тепер Шацький роздивився – частина сороміцьких видань справді надруковані у Франції.
– Панна Агнеля напевне знала французьку.
– Також англійську, – додав Кошовий. – У неї було достатньо вчителів та, наскільки я знаю, гарна приватна освіта.
– Вона вчила мови, аби читати… ось таке?
Клим узяв книжки з рук Шацького. Ще раз передивився назви, деякі погортав, коротко затримавши погляд на непристойних малюнках. Склавши стосиком, поклав назад.
– А що вона вчила, обладнуючи подібним чином помешкання?
– Хіба для такого потрібна спеціальна наука, пане Кошовий?
– І я про те, Шацький. Лише бажання.
Тут його увагу привернула тумба з двома шухлядами. Підійшов, нагнувся, посмикав. Верхня висунулася, там лежали фотографічні пластини. Відбитки з них були в нижній.
Жінки. Оголені наполовину або повністю.
На великому ліжку.
Одна чи по двоє. В красномовних до непристойного позах.
Лиця закриті баченими раніше масками.
Ось – інший сюжет, уже чоловік та жінка. Він у чорному плащі, обличчя закрите чорним доміно. Вона – Коломбіна, дивиться через плече, стоїть біля ліжка, повністю гола, вперлася в край руками. У нього в руці батіг, він притискає його до тіла, імітуючи шмагання. Далі – знову Німа служниця, оголена лише по пояс, прив’язана до билець шкіряними ремінцями. Він – Баута, традиційно закутаний у чорний плащ, та цього разу на голові циліндр. Були ще подібні сюжети, жінки – різні, принаймні, так виглядало. Натомість чоловік у чорному доміно, схоже, був постійно той самий.
Віко смикнулося.
– Йой! – це Шацький зиркнув через плече, а тоді відскочив, немов його могло щось укусити.
Більше нічого сказати не встиг – замовк, принишк, укляк. Теж саме зробив і Кошовий.
Знизу почулося, як у дверях повертається ключ. До вілли хтось заходив.
Обережно поклавши фотографії назад, Клим витягнув револьвер.
Притулив пальця до губ.
Шацький кивнув, так само торкаючись стиснутих губ пучкою вказівного пальця та задкуючи до стіни, аби не маячити в проймі прочинених дверей.
Кивнувши, мовляв, будьте тут тихо, Кошовий посунув уперед, тримаючи револьвер перед собою. Намагався ступати нечутно, і йому це вдалося: хто б не завітав, не відчув, судячи з упевнених рухів, жодного занепокоєння.
Двері тим часом причинилися зсередини. Ключ повертався в замку – новоприбулий теж зачинявся.
Крок уперед, ще крок.
Клим уже не боявся бути почутим. Навпаки, вже час дати про себе знати, проявитися. Тож, ступивши на верхню сходинку, не ховався. З ким би не довелося мати справу, вони все одно зачинені зсередини, тікати – зайвий клопіт.
Сходи рипнули.
– Франце, я прийшла!
Жіночий голос. Грудний, незнайомий. І гостя, котра має свій ключ, переконана: тут на неї чекають.
– Доброго дня.
Клим не знайшовся, що ще сказати. Жінка побачила його, коли він спустився майже донизу.
Закричала, бо на неї дивилося чорне револьверне дуло. Закрилася руками в чорних рукавичках, замахала перед собою, немов проганяючи примарне видіння. Позадкувала до дверей.
Вперлася в них спиною. Аж тоді повільно опустила руки.
– Ви хто? – виплюнула питання, тут же знайшовши відповідь сама: – Вас прислав мій чоловік? Він, це він. За скільки ви купилися? Я дам більше, багато більше.
Розділ десятий
Клуб «Доміно»
Не поспішаючи з відповіддю та не опускаючи зброї, Кошовий наблизився до жінки і зміг розгледіти її краще.
На вигляд – років тридцять, якщо більше, то не набагато. Красунею не назвав би, та щось особливе, невловиме чіпляло погляд, притягувало, приваблювало. На ній був капелюшок, увінчаний перами богемського омелюха, з червоними наконечниками по верхніх краях. Легке осіннє пальто жінка вже встигла розстебнути, зняла. Під ним була пряма сукня, перехоплена в талії бордовим паском із невеличкими китицями та пишними рукавами, за формою подібними до баранячої ноги.
– Чого мовчите? Вас найняв Гошовський?
– Приємно познайомитися, пані Гошовська, – кивнув Кошовий, повільно опускаючи револьвер.
– Мені неприємно! – парирувала вона. – Ви тут сам? Хтось іще є? – І, не дочекавшись відповіді, знову крикнула: – Франце! Франце, ти тут?
Згори почулися кроки, і сходами спустився Йозеф Шацький у всій своїй красі, котрий являв собою абсолютне втілення цікавості.
– Честь, шановна пані, – сказав він, уклонившись так галантно, як міг. – Прошу не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Автомобіль із Пекарської», після закриття браузера.