Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Таємниця катакомб 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємниця катакомб"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Таємниця катакомб" автора Том Егеллан. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33
Перейти на сторінку:
помчала далі по шосе.

Розділ IV

Утеча

Бурґюнн — Осло

I

Вони стояли хвилину або дві, доки Лючіо розмовляв з кимось по мобільному телефону. Потім він переказав інструкції водієві. Валентино розвернувся і з’їхав на шосе. Повернув праворуч — через міст. Поліція могла чекати на них десь далі на головній дорозі.

Вони довго їхали паралельним до шосе вузьким путівцем у південному керунку. А може, у східному. Роберт не вмів точно визначити напрям. Іноді траплялися назустріч інші автомобілі, один чи два. Поліції ніде не було видно. Навколо мирні, зелені ландшафти. Клаптики нив та ріденькі гайки. Хутори й пасовиська. Вони вже не гнали так швидко, як перше. Ченці пильно видивлялися за поліцією. Але переслідувачі зникли.

За десять-п’ятнадцять хвилин путівець знову вивів їх на шосе. GPS показував, що іншого шляху на цьому відтинку просто не було. Ще за кілька миль треба було б визначатися — їхати далі на південь, до Осло, через гори чи обрати маленькі села на сході. Валентино обережно з’їхав на шосе. Поліції ніде ані сліду. Він натиснув на газ. Неможливо вгадати, чи поліцейське авто прямує далі, а чи повернуло назад — їм назустріч. Однак ченці не мали вибору. Роберт це зрозумів. Якщо їхня мета — Осло, то доведеться прямувати на схід саме цим шляхом. Рух тепер був не такий шалений, тож Валентино додав газу. Роберт глянув на спідометр. Той показував швидкість 140 км/год.

II

У готельному номері в Осло хтось несміливо постукав у двері. Досередини зазирнула покоївка.

— Excuse me, you asked for fresh tovels? — запитала вона. — Вибачте, ви просили чисті рушники?

Обидва ченці підвелися. Один уже розтулив рота, щоб відповісти, але тієї миті щось влетіло в кімнату через прочинені двері. Робертова мама не роздивилася, що саме. А тоді пролунав голосний виляск. Щось сліпучо спалахнуло. Шокова граната! Двері розчахнулися, до кімнати ввірвалися поліцейські. Вони накинулися на ченців і вклали їх на підлогу.

Лише вдягнувши на ченців кайданки, поліція перемкнула свою увагу на двох заручниць.

— Вони викрали мого сина! — вигукнула Робертова мама. — Поїхали з ним до Бурґюннської ставкірки за старовинним амулетом.

— Ми попередили тамтешнього ленсмана. Наш поліцейський гвинтокрил теж уже вилетів з Осло, — заспокоїв її один з рятівників.

— Робертові лише чотирнадцять років…

— Усе буде добре.

III

Водій раптом різко загальмував. Роберта аж жбурнуло вперед. Пасок безпеки боляче вп’явся у груди й стегна.

Хлопчик розгублено роззирнувся. Далеко попереду, на шосе, виднілося поліцейське загородження. Два автомобілі з синіми мигалками перегородили дорогу, утворивши вузький проїзд. Люди в поліцейській уніформі перевіряли кожне авто.

Ченці схвильовано загомоніли. Мікроавтобус зупинився. Валентино вивернув кермо на зустрічну смугу, щоб, здаючи назад, не впертися в автомобільну чергу позаду, а тоді розвернув бусик у «кишеньці» для зупинки рейсового автобуса у протилежному напрямку й щодуху помчав геть від загородження.

Роберт озирнувся. Два поліцейські автомобілі рвонули їм навздогін. Наче знавіснілі вовки.

Спідометр показував 180 км/год. Більше мікроавтобус витиснути не міг. Але й це була шалена швидкість. На вузькій, звивистій дорозі здавалося, що авто ось-ось злетить у повітря, мов реактивний літак. Праворуч від дороги — бетонний бордюр над прірвою, ліворуч — прямовисна скеля.

Розділ V

Автокатастрофа

Бурґюнн — Осло

I

Ще задовго до того, як вони звернули з шосе, Роберт передчував біду. Велику біду.

Через два кілометри Валентино на повному ходу різко звернув на бічну дорогу, що вела уздовж річки. Може, він сподівався, що йому вдруге пощастить втекти від поліції. Путівець був значно вужчий за головну дорогу. Швидкість надто висока. Повороти надто стрімкі.

Нещастя сталося при заході в правий закрут. Переднє колесо потрапило на рінь узбіччя. Валентино не зумів відновити контроль над мікроавтобусом. Роберт вчепився за єдине, що трапилося під руку — пасок безпеки.

«Ми розіб’ємося», — промайнуло в його голові.

Колесо черкнуло камінь. Бусик підстрибнув угору. Дуже перехилився, і його понесло донизу трав’яним схилом. Просто до річки. До бурхливого русла.

Валентино спробував втримати авто й повернути його на дорогу. Він несамовито крутив кермо, та від цього стало тільки гірше. Роберт затамував подих. Мікроавтобус ударився до дерева, відбився від стовбура й боком посунув униз схилом.

Роберт мав відчуття, ніби сидів на каруселі, а та карусель дуже швидко крутилася. Надто швидко.

Вони врізалися у велетенський валун. Авто перевернулося. Роберта сильно замлоїло. Усе пішло догори дриґом. Бусик ще раз перевернувся. І ще раз. Скотився униз. Розбилися шибки. Обшивка зіжмакалася. Роберт гупнувся об стелю. Болю не відчув. Принаймні ніде конкретно. Навіть не відчув, як тече з голови кров. Їх затиснуло в салоні.

А бусик котився…

…котився…

…котився…

…донизу схилом.

Понівечений до невпізнання. Клубок погнутого металу й битого скла. А тоді звалився з берега в бурхливий потік.

II

Тим часом, в Осло поліція звільнила прив’язаних до стільців обох жінок. Ченців уже вивели з кімнати й посадили в поліцейські авта.

Керівник групи слухав у навушниках повідомлення.

— Поліція встановила місцезнаходження мікроавтобуса, — сказав він Робертовій мамі. — Цієї миті вони намагаються його зупинити.

— О Господи! — зойкнула мама, схопила мобільний телефон і тремтячими пальцями набрала Робертів номер.

Озвався автовідповідач.

— Роберте! — розпачливо скрикнула вона.

III

Де я?

Вода…

Вода?

Вода!

Усюди! Вода! Крижана вода!

Робертові перехопило подих, він широко розплющив очі. Пінисті води студеної річки, що витікала з-під льодовика, плинули через розбитий салон бусика. Роберт задихався. Хапнув повітря, натомість наковтався води. Закашлявся. Замолотив руками. Він вхопився за пасок безпеки, трохи підтягнувся, щоб втримати голову над водою.

Мікроавтобус лежав на даху посеред гірського потоку. Неймовірним зусиллям Роберт знову випірнув, ковтаючи навпереміну повітря й воду.

Раптом просто перед собою хлопчик побачив прикраси.

Ту, що зі скрині, знайденої біля Бурґюннської ставкірки, і ту, яка ще недавно висіла в нього на шиї.

Роберт схопив обидві.

Навколо нього борсалися, захлинались водою і репетували ченці. Кожен дбав лише про власний порятунок.

Треба звільнитися від паска безпеки!

Але де замок? Щоб знайти замок, довелося попустити пасок і пірнути під воду.

Він набрав повні легені повітря, пірнув, намацав замок паска. Це ж так просто. Червоний ґудзик. Великий палець. Клац! Доведений до автоматизму рух, сотні разів повторений. Але ж ніколи під водою! Ніколи занімілими від холоду пальцями. Ніколи з затисненими в долоні коштовностями. Ніколи під крижаною водою…

Нагору! Негайно нагору!

Зрештою, Роберт здався. Підтягнувся на паску, вистромив з-над води голову. Судомно хлепнув повітря. Закашлявся. Змерзлі руки тремтіли. Він майже не відчував пальців.

Геть з авта! Треба вибратися назовні!

Роберт знову глибоко вдихнув

1 ... 32 33
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця катакомб», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємниця катакомб"