Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Люди бридкі, коли п'яні.
— Зимової пори, коли хлопці збираються на танці, вони під'їжджають машинами, чекають надворі й кажуть Фонтенові: «Гей, Семе, продай нам пляшку вина», — або ж купують пиво, а тоді витягають з кишені пляшку самогону, наливають у пиво і п'ють. Боже мій, ніколи ще в житті своєму такого не бачила. Наливати в пиво горілку! Ні, помилуй боже, цього я не розумію!
— Вони самі хочуть, щоб їх занудило, бо тоді тільки й знають, що п'яні.
— А іншим разом приїхав до мене один хлопець, що частенько тут буває, і попросив приготувати добру вечерю й вина: вони, мовляв, привезуть з собою дівчат, вип'ють пляшку чи дві, а тоді поїдуть на танці. Гаразд, кажу. Приготувала я вечерю, і вони приїхали, уже добре напідпитку. А тоді почали лити віскі у вино. Боже мій, правду вам кажу. Я до Фонтена: «їм же стане погано!» А він мені: «Та певно ж». Потім тих дівчат занудило, а такі гарненькі були дівчата, дуже милі. І вони теж блювали просто на стіл. Фонтен хотів був узяти їх попід руки та провести до вбиральні, де їм було б зручніше, але один із хлопців сказав: нехай собі, добре буде й за столом.
Тим часом прийшов Фонтен і стояв слухав.
— То коли вони приїхали знову, я замкнула двері й не пустила їх. «Ні,— кажу. — Хоч півтораста доларів давайте — ні». Боже мій, нізащо.
— Для людей, які отаке витворяють, є одне добре французьке слово, — озвався Фонтен. Він стояв, зморений спекою і ніби ще дужче постарілий.
— Яке?
— Cochons [46],— сказав він делікатно, повагавшись якусь мить перед тим, як вимовити таке різке слово. — Вони й були як свині. Це дуже грубе слово, — ніби вибачаючись, додав він, — але ж блювати на стіл… — Він скрушно похитав головою.
— Cochons, — погодився я. — Вони таки справжні свині. Salauds (Паскуди (франц)]
Брутальність цих слів була не до душі Фонтенові, і він радо перевів розмову на інше.
— Але приїздять до нас і дуже милі люди, дуже виховані. От хоч би офіцери з форту. Напрочуд приємні люди. Хлопці що треба. Всі, хто колись побував у Франції, залюбки приїздять до нас випити вина. І таки справді люблять вино.
— А то був там ще один, — сказала мадам Фонтен, — що його дружина нікуди самого не пускала. То він, було, скаже їй, що дуже втомився, і лягає спати, а коли вона піде в кіно, він давай ходу сюди, часом просто в піжамі, тільки на плечі щось накине. «Марі,— каже, — бога ради, дайте пива». Отак сяде в піжамі і п'є пиво, а потім назад у форт — і в ліжко, поки дружина ще з кіно не прийшла.
— То дивак, — мовив Фонтен — але теж дуже милий. Приємний хлопець.
— Та боже ж мій, ще й який милий, — підхопила мадам Фонтен. — Дружина прийде з кіно — а він уже в ліжку.
— Завтра мені треба виїхати, — сказав я. — До індіанської резервації. Ми їдемо туди на відкриття сезону, полювати лугових тетеруків. "
— Он як? Але перед тим, як поїдете зовсім,‘ще заїдьте до нас. Заїдете?
— Неодмінно.
— На той час і вино достигне, — сказав Фонтен. — Розіп'ємо пляшку разом.
— Три пляшки, — докинула мадам Фонтен.
— Приїду, — пообіцяв я.
— Ми чекатимем, — мовив Фонтен.
— На добраніч, — сказав я.
З полювання ми повернулися невдовзі після полудня. Від п'ятої години ранку ми були на ногах. Першого дня нам полю-валося добре, а того ранку не трапилось жодного тетерука. Їхати у відкритій машині було дуже жарко, і ми спинилися пополуднувати під деревом край дороги. Сонце стояло високо, і затінок був зовсім малий. Ми поїли бутербродів та сухого печива з бутербродною начинкою, і нам дошкуляла спрага і втома, отож ми дуже зраділи, коЛи врешті виїхали на шосе, що вело до міста. По дорозі ми натрапили на скупчення лугових собачок і, зупинившись, почали стріляти в них з пістолета. Двох собачок ми поцілили, та потім облишили стріляти, бо кулі, що не влучали в ціль, ударялися в каміння та груддя і рикошетом відлітали у поле, а за тим полем видно було дерева понад річкою та якийсь будинок, і ми не хотіли вскочити в халепу через сліпі кулі, що летіли в напрямі того будинку. Отож ми поїхали далі й нарешті опинилися на пагорбі, схилом якого дорога збігала до околиці міста. Ген за рівниною видніли гори. Того дня вони були голубі, і сніг на високих верховинах блищав, як скло. Літо кінчалося, але свіжий сніг ще не припорошив верховин, і їам лежав тільки підталий на сонці старий сніг з льодом, що яскраво сяяв удалині.
Нам хотілося затінку й чогось прохолодного. Ми попеклися на сонці, губи в нас пошерхли від спеки та солонцевого пилу. Отож ми звернули на бічну дорогу, спинилися біля будинку фонтенів і зайшли. У їдальні стояла приємна прохолода. Мадам фонтен була вдома сама.
— Тільки дві пляшки пива, — сказала вона. — Усе скінчилося. А нове ще не вистигло.
Я поділився з нею дичиною.
— Оце добре, — зраділа вона. — Дякую. Що добре, то добре. — І вийшла, щоб покласти птицю на холод.
Ми допили пиво, і я встав.
— Нам треба їхати.
— Ви приїдете сьогодні ввечері, правда ж? Фонтен принесе вина.
— Ми приїдемо попрощатися.
— Ви уже від'їжджаєте?
— Так. Завтра вранці маємо вирушити.
— Який жаль, що ви їдете. То неодмінно приїздіть увечері. Фонтен приготує вина. Ми влаштуємо вам проводи.
— Приїдемо попрощатися.
Але того дня ще треба було послати телеграми, привести до ладу машину, — одну камеру продірявило гострим камінцем, і вона потребувала вулканізації,— і, лишившись без машини, я пішки подався до міста у всіляких справах, що їх належало залагодити перед від'їздом. До вечора я так натомився, що де, там було кудись їхати. Та й не хотілося нам балачок чужою мовою. Хотілося тільки одного: скоріш лягти спати.
Уже лежачи в ліжку, перед тим як заснути, — довкола купчилися речі того нашого літа, наготовлені до пакування, а крізь розчинені вікна долинав прохолодний вітрець з гір, — я подумав, як недобре ми вчинили, що не поїхали до Фонтенів, але одразу ж і заснув. Другого дня ми з ранку до обіду пакувалися й завершували всі свої літні справи. Потім пообідали й «десь на Другу готові були вирушити.
— Треба заїхати до Фонтенів попрощатися.
— Атож, треба.
— Мабуть, вони чекали нас учора.
— Як по правді, то ми могли поїхати.
— Шкода, що не поїхали.
Ми попрощалися з
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори в 4-х томах. Том 2», після закриття браузера.