Читати книгу - "Дотик"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Що там? — спитала темноволоса Матильда.
— Заступи мене у барі, люба моя. Доро, піди скажи Сему, щоб той зробив чаю для мене та містера Кінроса.
Білява дівчина кивнула і зникла, а Матильда стала за стійку.
— Сідай, Александре, в ногах правди немає, — мовила Рубі, вмощуючись за стіл, який був явно начальницьким, бо був краще зроблений та ретельніше відполірований, аніж решта меблів у салуні. З бокової кишені спідниці вона витягнула тоненький золотий портсигар, розкрила його і подала Александру. — Хочете сигару?
— Дякую, спочатку чаю. Я проковтнув не менше ніж фунт пилюки.
Рубі підкурила свою сигару, глибоко затягнулася і випустила з носу тоненьку цівку диму. Тендітні блідо-сірі кільця диму, що попливли у неї над головою, викликали у нього те саме радісно-болісне збудження, яке він інколи відчував у мусульманських країнах, коли зустрічався поглядом з підфарбованими очима якоїсь надзвичайно привабливої жінки. Можна хоч усю її закрити паранджею, але є такі жінки, котрі здолають будь-яку спробу загнуздати їхню привабливість. Саме такою жінкою і була Рубі.
— Тобі пощастило в пошуках золота в Каліфорнії, Александре?
— Ну, взагалі-то так, пощастило. Я з двома своїми напарниками знайшов золотоносну кварцову жилу в передгір’ях Сьєрри.
— І того було досить, щоб стати багатою людиною?
— Так, скоріше помірно багатою.
— І ти все розтринькав?
— Невже я схожий на йолопа? — тихо спитав Александр, блиснувши темними очима.
Рубі, ошелешена такою відповіддю, відразу ж змінила тему, але в ту мить розчинилися задні двері і до кімнати увійшов хлопчик років восьми. Перед собою він штовхав возик, на якому стояли великий чайник на саморобній підставці, два чайні порцелянові набори, кілька елегантних бутербродів та слоїстий торт з кремом.
Очі Рубі засяяли при виді хлопчика, який був дитям незвичної та вишуканої краси — такого Александрові ще не доводилося бачити. Екзотичний, стрункий, граціозний, надзвичайно впевнений у собі та сповнений почуття власної гідності.
— Це мій син Лі, — сказала Рубі і, пригорнувши до себе хлопчика, швидко його поцілувала. — Будь ласка, привітайся з містером Кінросом, мій котику.
— Здрастуйте, містере Кінрос, — посміхнувся малий посмішкою Рубі.
— А тепер — хутко зникни. Нумо, маленький розумнику!
— Значить, ти була заміжня, — виснував Александр.
Рубі здивовано звела красиві брови.
— Ні, не була. Жодна сила на землі ніколи не змусить мене вийти заміж, Александре, — жодна сила на землі! Накинути собі на шию ярмо, щоб бути рабинею якогось чоловіка? Ха! Та я краще помру!
Різкість її відповіді не надто його здивувала; він уже інстинктивно встиг здогадатися про найголовніші риси характеру Рубі. Незалежна вдача. Гордість приватного власника. Презирство до благочестивих громадян. Але хлопець і досі був загадкою: темно-бежевий колір шкіри, форма зелених очей, блискуче і чорне, як вороняче крило, пряме волосся.
— Батько твого сина — китаєць?
— Так. Сунь Чжоу. Але він погодився з тим, що наш син буде зватися Лі Костеван і що він стане британцем, — за умови що я виховаю його джентльменом. — Рубі налила в чашки чаю. — Сунь Чжоу колись був моїм партнером у цьому бізнесі, але, коли народився Лі, я викупила його частку. Він і досі мешкає в Гілл-Енді, але тепер він — власник і керівник пральні, пивоварні та кількох пансіонів. Ми з ним залишилися добрими друзями.
— Однак він ввірив свого сина повністю під твою опіку?
— Звісно. Лі — метис, тому він не може бути китайцем. Сунь виписав з Китаю дружину, щойно у нього з’явилися гроші, тож у нього зараз два сини-китайці. Його брат, Сем Вонґ — узагалі-то його прізвище теж Сунь, але Вонґ вирішив бути Семом, — його молодший брат наразі працює у мене поваром, і я плачу йому скажені гроші. Один з двох братів мусить повернутися додому, щоб догодити батькам, і це має бути Сем. Тому він отримує лише половину своєї платні. Решту я кладу в банк на його рахунок — чим більше він привезе додому, тим більше йому заздритимуть родичі й сусіди. — Рубі пирснула від сміху. — Що ж стосується Суня, то існує лише один спосіб, у який він зможе повернутися до Китаю, — у вигляді праху в урні, розмальованій зображеннями драконів.
— А на яку ж долю для свого сина ти сподіваєшся, якщо збираєшся зростити з нього джентльмена? — спитав Александр, знаючи, яка доля зазвичай чекає на байстрюків.
Прекрасні сяйні очі його співрозмовниці раптом наповнилися слізьми; вона покліпала, щоб вони скоріше щезли.
— Я вже все розрахувала наперед, Александре. За два місяці його зі мною вже не буде. — Знову в очах з’явилися сльози — і знову Рубі з ними впоралася. — Я не бачитиму сина десять років. Він поїде до однієї дуже привілейованої приватної школи в Англії. Та школа навчає іноземних учнів, синів пашей, раджів, султанів — усіляких великих цабе зі Сходу, які хочуть дати своїм синам англійську освіту. Тож Лі не вирізнятиметься з собі подібних, за винятком того, що він надзвичайно розумний. Розумієш, його шкільні друзі одного дня самі стануть великими цабе — султанами, пашами та раджами, і всі будуть служити Британській короні. І зможуть стати Лі у пригоді.
— Ти надто багато вимагаєш від малого хлопця, Рубі. Скільки йому — вісім чи дев’ять?
— Вісім, але невдовзі виповниться дев’ять. — Вона налила Александру четверту чашку чаю і, охоплена емоційною щирістю, нахилилася до нього через стіл. — Він і справді добре розуміє своє становище — що таке бути метисом, вади мого суспільного стану і таке інше. Я нічого і ніколи від нього не приховувала, але я ніколи не допущу, щоб він соромився сам себе. Лі та я сприймаємо себе з тверезою рішучістю і практичністю і тому будуємо цілком реалістичні плани. Я не уявляю свого життя без нього, але мені доведеться зібрати докупи всю силу волі — заради нього. Якби я послала його до школи в Сіднеї чи, скажімо, у Мельбурні, хтось однаково неодмінно дізнався би про це. Але ніхто ні про що не дізнається, коли він буде вчитися в англійській школі для привілейованих учнів. Сунь має двоюрідного брата. Його звуть Во Фат, і він поїде з Лі як слуга та захисник. Вони відпливають до Англії на початку червня.
— Йому буде навіть важче, аніж тобі, навіть попри те що він усе розуміє.
— Гадаєш, я цього не знаю? Але якщо він усе розуміє, то він це зробить. Заради мене.
— Добряче подумай, Рубі. Коли твій син виросте, чи подякує
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дотик», після закриття браузера.