Читати книгу - "Не такий"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Денис майже нічого не почув. Тепла хвиля радісних сподівань накрила його з головою. Ура! Віка теж ним цікавиться! Денис мчав до школи в радісному очікуванні…
У спортивній залі було повно учнів. Хоча на дискотеці могли бути лише старшокласники, там ошивалися і зграйки малоліток, особливо дівчат, і «чужаки» з інших шкіл, які любили потусуватися на халявних дискотеках.
Горлала музика. Потап і Ромко пішли шукати своїх. Зала була розбита на «зони впливу» і кожен клас мав відриватись тільки на своїй території — за порушення кордонів можна було отримати добрячого копняка чи запотиличника, або навіть і гірше.
— О-о-о! Хто до нас прийшов! — голосно заволала Інка Рульова, побачивши Потапа, і ще дужче стала вихитувати стегнами. — Сам Джекі Чан із дев’ятого «А» вшанував нас своєю присутністю! — дівчина притиснулася до Дениса. Той мовчки відсунув її, підійшов до стіни, біля якої вишикувались у ряд стільці, і вмостився на один із них. У нього було єдине бажання: опинитися вдома, в тиші, з цікавою книжкою в руках… Але — Денис виглядав Віку, сподіваючись, що дівчина таки прийде.
За хвилин десять музика стала нестерпною. Кульбабки не було, і Потап вирішив іти додому. Раптом дівчина з’явилася у залі. На ній була легка сукня до колін, стягнута на тонкій талії пояском. Шию прикрашало акуратне намисто. Легко ступаючи, Віка перетинала залу, прямуючи до однокласників.
— О! Намалювалась — не зітреш! — почув Потап у паузі між піснями. Це Фіона помітила Віку і «ласкаво» зустріла її в колі танцівників. Хлопці розступилися, Кульбабка стала між ними. Знову зазвучало ритмічне бухкання, а Денис відчув як стугонить кров у його жилах. Він хотів запросити дівчину до танцю і… хотів утекти з цього чужого для нього світу мерехтливих вогнів і розкутих тіл.
— Чого сидиш? — постала перед ним Юля Сосновська. Ще півроку тому вона подобалась Денису, але про стосунки з нею тоді нічого було й думати. Тепер вона відверто демонструвала йому свою прихильність. Музика знову закінчилась, а тоді раптом у залі залунало:
Нарешті знову ти повертаєшся додому.
Дивлюсь назад, хтось бананами гамує втому,
Хтось щось читає, хтось в метро втикає,
Лиш вона одна біля вікна тебе чекає.
Потап здригнувся. Ця пісня звучала на табірній дискотеці, коли він танцював з Олесею… Все визначила доля! Він зірвався на ноги і почав шукати поглядом Віку.
— Потанцюємо? — вчепилась у нього Юля. Денис хотів її відшити, та побачив Самоху, який упевнено наблизився до його Кульбабки, взяв її за руку, щось шепнув на вушко і повів плавними рухами в танок, обнявши за талію. Потапа заціпило. Він схопив в обійми Сосновську і почав з нею танцювати, не зводячи погляду з тієї солодкої парочки. Матвій, судячи з усього, розповідав щось веселе та цікаве. Віка час від часу посміхалась і хитала головою, ніби від чогось відмовлялася.
— Ти якийсь напружений! — нахилила Юля голову на плече Потапу. Волосся Сосновської лоскотало хлопцеві шию, приємно пахло і було м’яким на дотик. Вона поклала обидві руки йому на плечі і почала легенько їх погладжувати, знімаючи напругу. Музика несподівано урвалася.
— Надіюсь, ми ще потанцюємо? — заклично глянула Потапові в очі дівчина.
— Не те слово! — вигукнув Потап, який хотів себе переконати, що йому абсолютно все рівно, з ким танцює Віка і як себе поводить. — Кожен медляк — мій! — підморгнув він Сосновській. Вона легенько стисла його пальці, натякаючи на можливий розвиток подій, посміхнулась і пішла до загального кола.
Потап не знав, що йому робити. Подався в туалет, щоб не стовбичити, як пень, посеред зали. Двоє хлопців із десятого «Б» стояли там, поплескували один одного по плечах і, матюкаючись через слово, доводили, як вони поважають пацанячу дружбу. Здається, обидва були під добрячою «мухою». Нарешті вони до чогось домовились і, обнявшись, посунули до дверей.
Потап крутнув кран, підставив руки під холодну воду, провів ними по обличчю. І раптом до туалету, який у школі, як завжди, правив ще й за місце обміну інформацією, голосно грюкнувши дверима об стіну, зайшов Шура Калмиченко з паралельного класу. Взагалі-то його звали Сашко, але вже ніхто, навіть вчителі, не кликав його так.
— О! Здоров, Потапе! — здивувався Шура. — І ти сьогодні тут? Ніколи раніше тебе не бачив на танцюльках! — потиснув він Денисові руку. — Хильнеш трохи?
Шура витяг із кишень куртки дві пляшки пива. Колись тато давав ще малому Денису спробувати цей напій, однак тоді він здався йому гірким, противним на смак. Але сьогодні, після того танцю Самохи із Кульбабкою, Потап хотів чимось зняти стрес, тому він погодився.
— Давай! — простягнув руку. Калмиченко професійним рухом відкоркував пляшку, дав йому.
— Тільки не до кінця! — попередив. — Тут іще мають малявки підійти…
Потап спраглими губами припав до горлечка. Відчуття були такими самими, як і в дитинстві. Але Потап глушив їх, бо прагнув забути про все на світі, навіть про себе самого.
— Е-е-е! Ти куди так розійшовся!? — Шура вихопив у нього пляшку. — Ми ж домовлялися! От блін, майже все видудлив…
Калмиченко, проте, глянув на Потапа з повагою, дістав сигарету, підкурив і кілька разів блаженно затягнувся. Вигляд у нього був такий, як у людини, котра довго бродила пустелею, а потім допалася до джерела з холодною водою. Солодкавий запах закружляв у повітрі, лоскочучи ніс.
— Пихнеш!? — простягнув цигарку Шура. — А ти нічого пацан! Я раніше думав, що ти ботан задрипаний, а вчора, казали, ти Дятла мочканув, правда? Ризиковий ти пацан! На, шмальни!
Потап насолоджувався своїм новим станом. Пиво швидко вдарило йому в голову. Всі турботи зникли, а світ розплився і став хистким. Язик не повертався сказати бодай слово і не вміщався в роті. Хотілося пити. Потап сьорбнув води просто з крана, поглянув на себе в дзеркало і зареготав, не впізнавши свого відображення. Рука сама потягнулася за цибаком. Неслухняні пальці схопили смердючий «косяк», але затягнутися хлопець не встиг. Порушена координація зробила свою справу: сигарета впала на брудну підлогу.
— Капець, Потапе! Ну ти і даун! Хто ж тепер з параші його курити буде!? — на очах Калмиченка аж сльози виступили, так йому жаль було втраченого недопалка.
— Та відвали ти! — відштовхнув Шуру Потап і нерівною ходою почвалав до зали. Там усе тепер здавалося набагато кращим і веселішим, ніж півгодини тому. Рідні, радісні обличчя, які посміхались Потапу. Симпатичні дівчата, до яких його тягнуло з незнаною раніше силою… Світло і музика… Денис почувався
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не такий», після закриття браузера.