Читати книгу - "Таємниця підводного човна"

Страус не розумів, що відбувається. Бачив тільки, що носатий Павло кричить на дівчину з косами. Ступив уперед войовничо, клацнув дзьобом, готуючись до бою.

Але тут Галка повелася не менш дивно, ніж голомозий у потаємній затоці.

Закусила нижню губу. Витерла неіснуючу сльозинку з краю ока. Павло, схоже, перестав для неї існувати. Тепер її цікавив тільки Кашкет.

— Ви ж від адмірала, правильно? — поцікавилася вона.

— Правильно, — кивнув той.

— Якщо так, то в мене теж є ділова пропозиція. Цей страус, — кивнула вона на Футбола, — справді починає мені заважати. Одне діло, коли зовсім малою була, цікаво гратися. Тепер же хвостом ходить, нема від нього спасу. На «Ковчезі» птахові краще буде. Там і пара йому є. Везіть мене разом зі страусом на корабель. Умови продажу обговорю лише з самим адміралом.

Розділ 27

У якому «Ковчег» виступає на полювання за скарбами

У кузов пікапа страус зайшов без тіні остраху. Він уже їздив у цій машині. Нічого поганого не сталося. Витяг Кашкет знайому дошку, страус забіг нею, наче трапом, лиш трошки хитнулася вона під чималою вагою птаха. Присів собі Футбол зручніше, до подорожі приготувався. Не знав, навіть уявити не міг, що зараз відбулося і як вирішилася його страусяча доля.

Кашкет жестом запросив Галку сідати в кабіну, навіть галантно розчахнув перед нею дверцята з пасажирського боку. Дівчина, стримано кивнувши, зайшла всередину. Та коли за нею посунув Павло, виставила руку перед собою:

— Стоп! Ти куди?

— З вами, як же… — пробелькотів голомозий.

— Він з нами не поїде, — твердо мовила Галка, глянувши повз хлопця на Кашкета. — У нього човен є. І бінокль. Хай плаває та дивиться. Свою справу вже зробив. І отримав своє за це.

— Молодець! — не стримався Кашкет, легенько, без болю, лиш демонструючи силу, і навіть відданість, стиснув її виставлену вперед правицю. — Отаких би нам у команду побільше! Знаєш, лисий…

— Я не лисий! — визвірився Пава, втягнувши голову в плечі. — Я голений!

— Не перебивай старших! — ледь підвищив голос Кашкет, і тут уже нічого дружнього, навіть товариського, приязного не прозвучало. — Захочу будеш лисим! Бритим! Стриженим! Яким завгодно! Своє отримав? То й пливи! Правильно дівчина тобі каже!

— У тому човні весла є? поцікавилася Галка.

— Аякже! У комплекті! Все як положено!

— Тоді, Павлику, греби веслами подалі звідси! Давай, до побачення! А ще краще — прощавай! і

Сказавши так, вона хряснула дверцятами зі свого боку. Не бачила, як Футбол у кузові, відчувши неприязнь своєї кращої подруги до їхнього нового знайомого, витяг шию в напрямку голомозого, клацнув дзьобом загрозливо.

— О! — радісно підсумував Кашкет. — Пойняв, лисий? Любив кататися в човні, хочеш мати його на дурника, і не тільки човна, готуйся до того, що ставитись до тебе, лисий, будуть отак. Може, навіть ще гірше. Битимуть, Павле Батьковичу. Всі гуртом, боляче й не раз. І не лише по носі.

— Я не думав… — хлюпнув носом Павло, і на нього стало шкода дивитися.

— Для нашої з адміралом Союзовим справи добре, навіть дуже добре, що ти й такі як ти дуже мало думаєте. Або взагалі не думаєте. Все, ми поїхали. Лишайся тут, плавай, попутного тобі вітру, сім футів під кілем, хе-хе.

Навіть не потиснувши руки, не махнувши на прощання, просто викресливши голомозого Павла з пам’яті, Кашкет обійшов пікап, поплескав на ходу по кузову і, підморгнувши страусові, сів за кермо. Заревів мотор. Розвернулася маленька вантажівка і, здійнявши куряву й обгорнувши нею самотнього голомозого Павла, поїхала геть.

До місця, де стояв на якорі крейсер «Ковчег», їхали мовчки. Кашкет кілька разів намагався заговорити з дівчиною, та Галка воліла мовчати, всім своїм виглядом показувала це, і Кашкет врешті відчепився, просто вів машину, насвистував якусь одну йому зрозумілу мелодію. Але по дорозі, не соромлячись пасажирки, витяг мобільник, набрав номер і, почувши відповідь, відрапортував:

— Товаришу адмірал! Зустрічайте гостей! Не сам повертаюся! Ага, приємна несподіванка!

Тож коли пікап уже їхав причалом, Союзова видно було здалека. Стояв біля спущеного трапа, весь у білому, навіть, здається, гудзики надраяв, так і гралися ними сонячні промені, пускаючи зайчики. Один стрибнув Галці в око — дівчина примружилась, відмахнулася так, наче золотавий зайчик був живий. За інших обставин така гра потішила б дівчину, але не тепер, коли вона збиралася продати свого друга — на зло двом іншим своїм друзям.

— Здоров’я бажаю, дєточка! — адмірал виструнчився, зовсім не блазнюючи, взяв під козирок, потім простяг руку, взяв Галчину долоню в свою, велику та жорстку. — Бачу, ти прийняла правильне рішення. Привезла свого вихованця нам сюди, на «Ковчег», так? А ти, — підморгнув адмірал страусові, - я ж обіцяв, що повернешся, ти й повернувся. Не спливло, як кажуть, і півроку, Точніше, лише два дні, і знову ми разом.

— Так — кивнула Галка. — Я подумала й вирішила: Футбику буде краще тут, серед своїх, а надто коли тут матиме собі пару. Вони швидко порозуміються. І ще… — вона враз закусила губу.

— Так-так, ти щось хотіла сказати, Галко. Не бійся, продовжуй, тут свої усі, — заохотив адмірал Союзов.

— Словом, мені б не хотілося, аби Футбол зовсім мене забув. Проте для нього це тепер навіть краще.

— Повір мені — забуде твій вихованець усе на світі, коли опиниться поруч зі страусихою. То як, уперед? Будемо знайомитися й прощатися?

— Чому ж так усе швидко? — здивувалася Галка. — Є в мене ще кілька запитань. Чи умов, як вам більше сподобається.

— Нам по-всякому сподобається! — зробив адмірал широкий жест. — Тільки ти не дуже тягни, бо зараз я з тобою, Галочко, не тільки приємно проводжу час, а й дивлюся на годинник. Маю ще одну нагальну справу…

— Знаю. Грецька бухта.

Союзов зиркнув на Кашкета. Той знизав плечима.

— Хлопець ляпнув. Той самий, якому човен, усе інше…

— Зрадник — він і є зрадник, — процідив адмірал. — Не вміє тримати язика за зубами.

— То він з радості. Похвалився…

— Хоч би й з горя! Таким, як він, іноді краще навчитися мовчанки в риб. Він таки забагато знає. Але з ним пізніше, — адмірал знову