Читати книгу - "Таємниця підводного човна"

— А в вас тут навіть ціла місія? — щиро здивувалася дівчинка. — Я думала, ви скарби шукаєте, як і Капітан.

— Значення тих скарбів, панно Галочко, набагато важливіше за просто скриню золота чи царських червінців. Воно змінить історію військово-морського флоту. Повністю перекреслить усе, у що люди вірили до цього моменту. Пора вже зрозуміти: є речі, дорожчі за золото й діаманти. Павлик ваш, той, із човном, цього не второпав. І ніколи вже не второпає. А ти можеш, Галочко. Ти здаєшся розумнішою.

— Ось чому я й хочу зараз піти з вами, — спокійно промовила дівчина. — Це ж не довго і не небезпечно, правда?

Адмірал Союзов реготнув.

— Це швидше, ніж ти думаєш! «Ковчег»» — швидкохідний крейсер. Місце зустрічі з тією недолугою, як її, «Рибкою» змінити не можна — Грецька бухта. Там мої специ-слухачі за допомогою сучасної апаратури знайдуть на дні «Рибку». Пустять пару торпед, легеньких, аби показати, хто тут хазяїн. А самі спливуть. Ваші ж і віддадуть нам усе, що взяли на «Сомі», і я нікого не затримуватиму. Година, Галочко, не більше. Ну, хай півтори, але то — максимум. І це безпечно. Хто проти нас полізе? Беззбройний пришелепуватий Капітан? Теж мені… капітан…

— Тоді я точно з вами, — сухо сказала Галка. — Хочу бачити все на власні очі. Мені набридло постійно бути з тими, хто програє.

— Молодця, — вдоволено крекнув адмірал. — Я, мабуть, пізніше якось потурбуюсь про тебе спеціально. Грошенят підкидатимемо коли-неколи.

— До речі, про гроші, — вставила Галка.? — За ціну Футбола ми ж так і не домовились.

— Ось на борту й домовимось.

— І останнє: ви страуса поки що не саджайте в клітку до страусихи. Взагалі не саджайте його під замок. Хай побігає трошки ще. Хочу біля нього побути.

— Трогатєльно, — сказав Союзов, хоча, схоже, його це зовсім не зворушило. — Хай буде по-твоєму. Тепер «Сом» і його скарби важливіші для мене за сотню страусів, дівчат із косами та маленьких зрадників. На борт, відходимо зараз!

Далі все відбувалося без затримок.

Піднялися трапом на борт «Ковчега» адмірал Союзов, страус Футбол, дівчина Галка й Кашкет. Забрали трап. Поки птах радісно стрибав серед кліток, побачивши знайомих, а звірі і надто страусиха відповідали йому не менш радісними криками, адмірал віддав якісь команди, яких Галка зовсім не зрозуміла. Зрушив крейсер із місця, розвернувся, взяв потрібний курс і посунув уперед.

Ніхто вже ні на Галку, ні на звіринець уваги не звертав.

Справді — не до них тепер.

Он які справи попереду. Мало не державної ваги, як запідозрила Галка.

А крейсер у бойовому оснащенні. Все налагоджено, матроси біля торпедних гармат чекають команди. Завмерли біля приладів слухачі в навушниках, слухають, що попереду під водою.

Не втекти «Рибці». Навіть якщо дуже захоче — не втекти.

Сунув «Ковчег» уперед невмолимо.

Ніс корабля розсікав хвилі, збиваючи піну.

Наближалася розв’язка, стрімко наближалася.

Розділ 28

У якому Данило, Богдан та Капітан нічого не підозрюють

Тим часом команда «Рибки» працювала злагоджено.

Звичайно, ніхто з членів маленького екіпажу й гадки не мав, які події сталися на березі. їх усіх загалом більше турбував успіх їхньої підводної Одіссеї. Дуже хотілося, аби цього разу підводна експедиція вдалою вийшла. Бо якщо й тут прокол, третьої спроби може й не бути.

Тобто Данило в теорії припускав: десь тут може бути, навіть напевне є, бухта, й не одна, де можна знайти залишки старого храму. Античного, православного, мусульманської святині — та хіба мало храмів було, є і буде? Але щось підказувало Данькові: в такому разі доведеться починати взагалі з самого початку. Можна сказати, з нуля.

А існує ж якийсь ворог, не раз згадуваний Капітаном, хоч так і не названий конкретно. Цей ворог напевне не дрімає. Не дарма сивий дивак квапиться. Напевне знає і відчуває щось більше, ніж хлопці. Бо він у цій історії давно, з самого народження. Таємниця підводних скарбів у спадок йому перейшла. А вони ж із Богданом знають про це лише третій день. Тож довіряють його інтуїції безмежно. Якщо відчуває Капітан — ворог дихає в потилицю, то розуміє, що каже.

Цього разу всі швидко зайняли свої місця. Задраїв Капітан люк «Рибки», чомусь перехрестився. Не стрималися хлопці — так само перехрестились. Не те, щоб наслідуючи сивого дивака: щиро в обох вийшло, відчули — треба це зробити. Потім сів Капітан на своє місце, взявся руками за ручки-важелі, глибоко зітхнув.

І знову, як учора, замиготіли в півтемряві довгі худі руки сивого дивака. Звичними рухами оживив своє творіння, загув човен, легенько гойднувся, почав занурюватись. Тиснуть сильні пальці на кнопки, блимають лампочки на панелі приладів, клацають вмикачі, миготять — не встигнеш за ними навіть стрімким поглядом молодих очей! — всілякі ручки-важелі, міцно і впевнено пораються з кермом.

Поволі виплив човен із бухти. А тоді Капітан додав швидкості, взяв курс, звірившись із лоцманською картою, і «Рибка» попливла, опустившись не на саме дно, а приблизно на половину передбаченої конструктором глибини, — так рухатися легше й швидше, маневреність зберігається, не тисне згори важка товща моря.

Не розмовляли. Усі троє стежили за приладами, затамувавши подих. Хлопці навіть у невеличкі кружальця ілюмінаторів не вдивлялися. Хоч все одно нічого б не розгледіли, та однак цікаво. Час спливав непомітно. Не встигли, здається, піти під воду, як ось уже й електронний навігатор пискнув: Грецька бухта прямо по курсу.

Як зайшли на дно бухти, Капітан збавив оберти гвинтів. Човен пішов повільно, обережно, ніби ретельно обшукував, обмацував під собою, намагаючись нічого не пропустити. На дно, звісно ж, не спускався, далі тримався над ним на певній відстані. Все ж таки це субмарина, а не тральщик. Тим більше — не плуг, щоб морське дно грубо орати.

Аж раптом локатор просигналив. Данило з Богданом вп’ялися очима в зелену цяточку, що блимала на потрібному приладі. Капітан зовсім стишив хід, намагаючись не проскочити повз потрібне місце.

— Півградуса ліворуч, — самими губами прошепотів Лановий, а Майстренко для певності обережно торкнувся пальцем заскленого кружальця, під яким бився пульс локатора.

— Бачу, хлопчики мої дорогі, бачу, — теж півголосом мовив Капітан, переклав кермо на потрібний курс, виправився, вирівняв, пішов у заданому напрямку.

Сигнал підсилився. Що далі рухалася «Рибка», то сильніший і чіткіший він ставав. І враз запікало голосно, впевнено, так, ніби прилад сам вимагав: отут, стійте тут, нікуди з цього місця, припливли.

— Є! — вигукнув Богдан. — Є!