Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Острів Скарбів 📚 - Українською

Читати книгу - "Острів Скарбів"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Острів Скарбів" автора Роберт Льюїс Стівенсон. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 54
Перейти на сторінку:
Це наша мета. А ви хочете, зрозуміло, врятувати свої голови, це ваша мета. Ви ж маєте карту, чи не так? — Все можливо, — відповів капітан.

— Я точно знаю, що вона у вас, — продовжував Довгань Джон. — І навіщо ви так сухо зі мною розмовляєте? Це вам не на користь. Нам потрібна ваша карта, оце й усе, а я особисто не бажаю вам нічого злого…

— Припиніть… — урвав його капітан. — Не на того натрапили. Ваші плани нам відомі. Та це нас не турбує, бо тепер вони нездійсненні.

Капітан спокійно глянув на Сільвера і почав набивати свою люльку тютюном.

— Якщо б Ґрей… — почав Сільвер.

— Стоп! — закричав містер Смоллет. — Ґрей мені нічого не казав, та я й ні про що його не питав. Та я, якщо хочете знати, раніше від нього і від вас мокре місце залишив, а заразом і від усього цього острова. Зрозуміло?…

Цей спалах гніву, мабуть дещо приструнив Сільвера. Він почав було вже гніватися, але тепер стримався.

— Це ваші справи, — сказав він. — Думайте, що хочете, не мені вас повчати… Здається, ви збираєтеся закурити люльку, я з вашого дозволу, зроблю те саме.

Він напхав тютюну у свою люльку і закурив. Вони довго сиділи мовчки, то вдивляючись один в одного, то затягуючись димом, то нагинаючись уперед, аби сплюнути. Кумедно було спостерігати за ними, ніби споглядаєш театральну виставу.

— Вислухайте наші умови, — сказав врешті-решт Сільвер. — Ви даєте нам карту, щоб ми могли знайти скарби, ви перестаєте відстрілювати нещасних моряків і трощити їхні голови, коли вони сплять. Якщо ви погоджуєтеся, то ми пропонуємо вам на вибір два виходи із ситуації. Вихід перший: завантаживши скарби, ми дозволяємо вам повернутися на корабель, а я даю вам слово честі, що висаджу вас усіх на якомусь березі живими і здоровими. Якщо вам не до смаку такий варіант, я зрозумію: матроси вже давно мають на вас зуб, замучили ви їх роботою. Ось вихід другий: ми залишаємо вас тут, на острові. Провізію ми поділимо з вами порівну, і я обіцяю прислати за вами перший зустрічний корабель. Наполегливо раджу прийняти ці умови, бо кращих ви добитися не зможете. Сподіваюсь, — він почав говорити голосніше, — усі ваші люди, всередині, чують мої пропозиції, бо те, що я сказав вам, стосується їх усіх також.

Капітан Смоллет підвівся і витрусив попіл зі своєї люльки в долоню лівої руки.

— Це все? — запитав він.

— Це моє останнє слово, хай поб'є мене грім! — відповів Джон. — Якщо ви відмовитесь, замість мене говоритимуть наші рушниці.

— Чудово, — сказав капітан. — А тепер послухайте мене. Якщо ви всі прийдете до мене сюди беззбройні по одному, я зобов'язуюсь закувати вас у кайдани, доставити в Англію і представити перед справедливим судом. Але якщо ви не прийдете, я буду не я, Александер Смоллет, який підняв тут прапор мого короля, якщо не відправлю вас усіх на самісіньке дно пекла. Скарбів ви не знайдете. Втекти на кораблі теж дзуськи: ніхто з вас не вміє ним кермувати. Битися ви теж не мастаки: проти одного Ґрея було п'ятеро ваших, а він таки втік від них усіх. Ви добряче загрузли на мілині, капітане Сільвере, і нескоро зійдете з неї. І це останні добрі слова, які ви від мене почули. При наступній зустрічі я засаджу вам кулю у спину. А зараз — забирайтеся геть звідси. Раджу не зволікати!

Варто було бачити Сільвера в той момент. Очі наповнилися гнівом. Він витряс попіл зі своєї люльки.

— Подайте мені руку, щоб я міг підвестися! — крикнув він.

— Не подам, — відмовив йому капітан.

— Хтось подасть мені руку? — заревів Сільвер.

Ніхто з нас і з місця не зрушив. Жахливо лаючись, Сільвер проповз до ґанку, схопився за стінку і тільки так зміг підвестися. Він плюнув у джерело.

— Ви для мене як цей плювок! — крикнув він. Вже за годину я підігрію ваш старий блокгауз, як бочку з ромом. Смійтеся, хай поб'є вас грім, смійтеся! За годину побачимо, хто сміятиметься. А ті з вас, котрі залишаться живими, заздритимуть мертвим!

І вилаявшись знову, він пошкутильгав піском. Разів із чотири він намагався перелізти через огорожу, та все падав. Нарешті його перетягнув моряк з білим прапором, і за хвилину вони щезли поміж деревами.

Розділ 21

Атака

Тільки-но Сільвер зник з поля зору, капітан, який досі слідкував лише за ним, повернувся і помітив, що на посту стоїть лише Ґрей. Тоді ми вперше побачили, як сердиться наш капітан.

— Зайняти позиції! — заревів він. Ми кинулися кожен до своєї бійниці.

— Ґрею, — сказав він, — я запишу твоє ім'я в журнал корабля. Ти виконував свій обов'язок так як це повинен робити справжній моряк… А ви, містере Трілоні, мене дуже здивували, сер!.. Докторе, адже ви носили військовий мундир! Якщо ви так само виконували свої обов'язки при Фонтенуа, краще б вам було навіть не злазити з койки.

Вахта доктора повернулася до бійниць, усі решта заряджали мушкети. Ми всі почервоніли, нам було соромно, адже нас заслужено сварили.

Капітан знову слідкував за нами. Потім заговорив спокійніше.

— Друзі, сказав він. — Я зустрів Сільвера бортовим залпом. Я навмисно розлютив його. Якщо вірити його словам, не мине й години, як на нас нападуть. Ви знаєте, що їх більше ніж нас, зате ми у фортеці. Хвилину тому я ще міг сказати, що ми більш дисципліновані ніж вони. Я не сумніваюся, що ми зможемо перемогти їх, якщо ви справді цього захочете.

Потім він обійшов усіх нас і визнав, що цього разу все гаразд.

У двох вузьких стінах, східній і західній, було лише по дві бійниці. У південній, там, де двері, — теж дві. А у північній — п'ять. На нас сімох було двадцять мушкетів. Дрова ми склали у чотири стопки, вони слугували тумбами. На кожній тумбі стояли боєприпаси і по чотири заряджених мушкети, щоб ми, захищаючи фортецю, мали їх під руками. Поміж мушкетами були розкладені кортики.

— Гасіть вогнище, — сказав капітан. — Вже стало тепліше, а дим лише очі виїдає.

Містер Трілоні виніс надвір залізну решітку і розкидав вугілля по піску.

— Гокінс ще не снідав… Гокінсе, бери свій сніданок і уплітай на посту, — продовжував капітан Смоллет. — Поспішай, друже, треба встигнути як слід попоїсти… Гантере, роздай усім грогу.

Поки йшли останні приготування, капітан обдумав до кінця план захисту.

— Докторе, ви відповідаєте за вхід, — сказав він. — Стежте пильно, але старайтеся не висовуватися з дверей. Стійте всередині і стріляйте

1 ... 30 31 32 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Острів Скарбів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Острів Скарбів"