Читати книгу - "Відлуння золотого віку"

Примітки (до електронної версії)

Перелік помилок набору, виявлених та виправлених верстальником електронної версії

С. 14—15: Намаціан із тугою прощається з Римом, а вже у нові часи французький поет Дю Белле, член [літераурної] => літературної школи «Плеяда», перебуваючи у Вічному місті, — тужить за своїм родинним Анжу, але водночас пише збірку сонетів «Старожитності Риму».

С. 24: Rúmpitur ínvidiá ([досліно] => дослівно: «розривається від заздрості», «ось-ось лусне від заздрості») — це саме та окрилена звуковою гармонією ритмічна і смислова одиниця, поетична формула, яка вперто не піддається перекладові…

С. 112: Так що їй [задрити] => заздрити б міг сам Пеоній, першоцілитель…

С. 130: …Од [джрела] => джерела б одійшло й занепало.

С. 148: Міри нема — то й майна брак тобі, [сільки] => скільки б не мав.

Примечания

1

Гаспаров М. Поэзия риторического века // Поздняя латинская поэзия. — М.: Художественная литература. 1982. — С. 10.

2

Пахльовська О. Розмова з поетом: Від грецьких ліриків — до «люди голого короля» // Калабро К. Я не скажу тобі, що це любов. — Львів: Літопис, 2009. — С. 55.

3

Частина цих перекладів побачила світ у першому виданні хрестоматії античної літератури О. Білецького (1936 p., без імені перекладача), більше було надруковано у другому виданні (Антична література: Хрестоматія / Упорядник О. Білецький. К.: Рад. школа, 1968), а перед тим — у «Вибраному» Зерова (K.: Дніпро, 1966).

4

Іноземна філологія, 1979. — Вип. 55. — С. 157—159.

5

Давня римська поезія в українських перекладах і переспівах: Хрестоматія / Укладач В. Маслюк. — Львів: Світ, 2000.

6

Іноземна філологія, 1977. — Вип. 45. — С. 114—115.

7

Т. зв. Докторська чи Гепнерівська кам’яниця: пл. Ринок, 28.

8

Григорій Сковорода. Повне зібрання творів: У 2-х тт. — K., 1973. — Т. 2. — С. 423.

9

Існуванням перекладів більшості текстів названих авторів завдячуємо праці однієї людини — А. Содомори.

10

Показово, що словом epigonoi греки називали спершу просто «народжених після», «нащадків», не вкладаючи у це ніякого пейоративного змісту.

11

До речі, саме роботі збирачів і переписувачів доби каролінзького відродження ми завдячуємо збереженням багатьох безцінних текстів античних авторів. Часто саме рукописи того часу виявляються найдавнішими зі збережених.

12

Сучасний Туніс.

13

Луцій Анней Сенека (4 р. до P. X. — 65 p. після P. X.), уродженець Кордови, провідний римський філософ-стоїк, автор численних філософських трактатів, листів (найпопулярнішими стали його «Моральні листи до Луцілія»); писав також трагедії, сатири, епіграми тощо. Якийсь час, будучи вихователем молодого Нерона, фактично керував державою. Внаслідок придворних інтриг був висланий на Корсику; згодом, на веління того ж таки Нерона, покінчив життя самогубством. У дусі стоїчної філософії, Сенека закликав до скромного життя у злагоді з природою, до плекання розуму, що вирізняє людину з-поміж усіх інших створінь, до стійкості й готовності гідно сприйняти будь-які удари долі, до вміння бути собою; ділився своїм розумінням щастя, дружби, дозвілля, багатства й убогості, життя й смерті… Про що б, однак, не писав, усюди проступає провідна в античних письменників тема часу. Твори Сенеки справили величезний вплив на формування європейської думки. Відомим був Сенека й в Україні (в «Галицьких приповідках», що їх зібрав Г. Ількевич, є й така, іронічна: «Казав Сенека: стій собі здалека та потакуй»). Серед козацької старшини особливо популярними були стоїчні заклики зневажати багатства, біль, несхитно стояти за правду, плекати вірність, дружбу, спокійно дивитися в обличчя небезпеки й самої смерті.

Подані тут епіграми дійшли до нас під іменем Сенеки, проте сам Сенека, очевидно, написав з них лише «Про час» і «До Корсики».

14

Пояснення до маркування див. у вступі до коментарів (с. 201—203). (У електронній версії — прим. їїї)

15

1. «…нагострює зуба…» — найпоширеніший в античних епітет часу — «edax», тобто «їдкий, що усе з’їдає» (у ваґантів: «tempus edax rerum» — «час, пожирач речей»). Найближча наша метафора — «зуб часу».

16

2. «Зрушує все із основ…» — увиразнені в поетичних образах візії неминучих змін знайшли яскраве відлуння у пізнішій європейській поезії, наприклад, у П'єра Ронсара («Гастінському лісорубові»): «Тож істину повів філософ давніх літ, / Що в світі кожна річ прямує до загину, / Щоб форму полишить і іншу взять на зміну. / Там здійметься гора, де мріє простір піль, / Широкий ляже діл, де був афонський шпиль, / I зашумлять жита, де лютували шторми. / Матерія — жива, лиш відмирають форми» (переклав Ф. Скляр). У живописі ця філософська тема чи не найзворушливіше подана на полотнах представника німецького романтизму XVIII—XIX ст. Каспара Фрідріха Давіда.

17

6. «…запломеніє в огні…» — за уявленнями філософів стоїчної школи, весь світ періодично гине у вогні. Ця ж тема — далі, у Сульпіція Луперка (с. 147) (У електронній версії — прим. їїї).

18

3. «…на гори громадячи гори…» — натяк на велетнів, Ота й Ефіальта, які, наваливши на Олімп гору Оссу, а на неї — Пеліон, спиналися до неба, поки Аполлон не повбивав їх стрілами.

19

5. «Розуму смерть не йме…» — звеличення розуму, людської думки — в основі стоїчної філософії; Сенека — її чільний представник у Римі. «Toute la dignité de l’homme consiste en Ia pensée» («Уся гідність людини — в її думці») — не раз наголошує у своїх «Думках» Блез Паскаль, чиї роздуми рясніють ремінісценціями із творів античних письменників.

20

1. «Дружби царів уникай…» — автор тут розвиває мотив, який раніше бачимо в Овідія («Скорботних елегії», III, 4, 4 і далі).

21

7. «…вітрило згорни…» (contrahe vela) — Цю ж саму пораду (contrahes vela) дає Горацій Ліцінієві у своїй знаменитій оді про золоту середину (II, 10).

22

11. «З… великим мале…» — поняття відповідності (грец. prepon, лат. aptum, decorum) — одне із засадничих у морально-етичній філософії стародавніх.

23

4. «…юрби уникай…» — таким закликом Сенека починає свій сьомий лист до Луцілія: «Питаєш, чого слід уникати передусім?.. Юрби…». У подальших рядках епіграми помітні виразні ремінісценції зі «Скорботних елегій»