Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Затемнення 📚 - Українською

Читати книгу - "Затемнення"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Затемнення" автора Стефані Маєр. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 137
Перейти на сторінку:
дві ночі, а завтра я відвезу тебе і заберу зі школи.

Я повернулася до вікна, зціпивши зуби.

— Вибач, — сказала Аліса без натяку на каяття. — Едвард мене підкупив.

— Чим? — процідила я крізь зуби.

— «Поршем». Точно таким, як я викрала в Італії, — вона щасливо зітхнула. — Мені не можна їздити на ньому у Форксі, але якщо хочеш, можемо перевірити, як довго звідси до Лос-Анджелеса, — б’юся об заклад, що привезу тебе додому до півночі.

Я глибоко вдихнула.

— Мабуть, я пас, — зітхнула я і здригнулась.

З неймовірною швидкістю ми подолали повороти під’їзної алеї. Аліса заїхала в гараж, і я швидко оглянула машини. Там був великий джип Еммета, червоний автомобіль Розалії з відкидним верхом, а посередині — сяючий канарково-жовтий «Порш».

Аліса граційно випурхнула з машини, наблизилася до свого хабара і ніжно провела рукою по всій його довжині.

— Гарний, хіба ні?

— Гарний — не те слово, — пробурчала я скептично. — І він подарував тобі оце, щоб ти два дні протримала мене в заручниках?

Аліса скорчила міну.

Секундою пізніше мені стукнуло в голову, що до чого, і від жаху я зойкнула.

— Це за кожний раз, коли його не буде?

Вона кивнула.

Я хрьопнула дверцятами і важким кроком пішла в будинок. А вона пританцьовувала біля мене, не відчуваючи жодних докорів сумління.

— Алісо, тобі не здається, що це трохи схоже на ув’язнення? На психологічні тортури?

— Ні, не здається, — пирхнула вона. — Це ти, здається, не розумієш, якими небезпечними можуть бути вовкулаки. Особливо коли я їх не бачу. Едвард не може подбати про твою безпеку. Не треба бути такою легковажною.

Я відповіла уїдливо:

— А вурдалацька «вечірка в піжамах» — це просто ідеал свідомо безпечної поведінки.

Аліса засміялася.

— Я зроблю тобі педикюр і все, що захочеш, — пообіцяла вона.

Це вже було не так погано, зважаючи на той факт, що мене утримували проти волі. Есме принесла смачну італійську їжу, яку вона замовила в Порт-Анджелесі, а Аліса підібрала мої улюблені фільми. Навіть Розалія була там і тихо сиділа в кутку. Аліса наполягла на педикюрі, й у мене майнула думка, що вона діє по списку, який, очевидячки, склала після перегляду паршивих комедійних шоу.

— Коли ти лягатимеш спати? — запитала вона, коли нігті на моїх ногах заблищали, пофарбовані у криваво-червоний колір. Здавалося, мій настрій ніскільки не охолодив її запалу.

— Я зовсім не хочу спати. Але завтра треба йти в школу.

Вона надулася.

— А де мені спати? — я зміряла поглядом канапу, яка була явно закоротка. — Ти не можеш просто тримати мене під наглядом у моєму власному будинку?

— І що це буде за вечірка в піжамах? — Аліса роздратовано похитала головою. — Ти спатимеш у Едвардовій кімнаті.

Я зітхнула. Принаймні канапа у його кімнаті була довша за цю. Зрештою, там на підлозі лежав такий товстий золотисто-жовтий килим, що на ньому можна буде спати майже як на ліжку.

— Можна хоча б з’їздити додому по речі?

Вона розпливлася в усмішці.

— І це також передбачено.

— Можна мені скористатися вашим телефоном?

— Чарлі знає, де ти.

— Я не збираюся дзвонити Чарлі, — насупилася я. — Може, у мене є плани, які треба скасувати.

— Е-е, — вона завагалася, — я не зовсім певна щодо цього.

— Ну ж-бо, Алісо! — заскиглила я.

— Гаразд, гаразд, — сказала вона, вигулькнувши з кімнати. За кілька хвилин вона повернулася, тримаючи в руці мобільний телефон. — Прямо він цього не забороняв… — пробурмотіла вона сама до себе, віддаючи мені телефон.

Я набрала номер Джейкоба, сподіваючись, що цієї ночі він не бігає у лісі разом зі своїми друзями. Мені пощастило — трубку взяв Джейкоб.

— Алло?

— Привіт, Джейку, це я.

Аліса спочатку дивилася на мене безвиразним поглядом, а потім розвернулася і всілася на канапу поміж Розалією та Есме.

— Привіт, Белло! — сказав Джейкоб, миттю насторожившись. — Що сталося?

— Нічого хорошого. Я не зможу приїхати до тебе в суботу. Хвилину в трубці було мовчання.

— Дурний кровопивця, — нарешті вилаявся він. — Я гадав, що він поїхав. Тобі не можна жити нормальним життям, коли його немає? Чи він замкнув тебе у труні?

Я засміялася.

— Не бачу нічого смішного.

— Я сміюся тому, що ти майже вгадав, — сказала я йому. — Але це не має значення, тому що в суботу він повертається.

— І годуватиметься у Форксі? — безцеремонно запитав Джейкоб.

— Ні, — я постаралася не дратуватися на Джейкоба, хоча була майже така ж розгнівана, як і він. — Він поїхав трохи раніше.

— Гей, слухай, приїзди зараз, — вигукнув він із несподіваним ентузіазмом. — Ще не так пізно. А хочеш, я сам приїду до Чарлі?

— Та я б не проти. Але я не в Чарлі, — сказала я кисло. — Я потрапила, так би мовити, в полон.

Він замовк, обмірковуючи почуте, а потім загарчав.

— Ми витягнемо тебе звідти, — рішуче мовив він, автоматично переходячи на множину.

Холодок пробіг по моїй спині, але я відповіла у легкому жартівливому тоні.

— Звучить спокусливо. Мене тут катували — Аліса фарбувала мені нігті на ногах.

— Я серйозно.

— Не треба. Вони просто намагаються утримати мене в безпеці.

Він знову загарчав.

— Я знаю, що це безглуздо, але вони це роблять від щирого серця.

— Від щирого серця! — пирхнув він.

— Вибач за суботу, — перепросила я. — Мені вже пора в ліжко, — (на канапу, уточнила я подумки), — але я тобі скоро ще подзвоню.

— Ти впевнена, що вони тобі дозволять? — запитав він ускіпливим тоном.

— Не зовсім, — зітхнула я. — На добраніч, Джейку.

— До зустрічі.

Аліса уже була тут як тут і простягала руку по телефон. Але я вже робила інший дзвінок. Вона побачила номер.

— Не думаю, що він узяв із собою телефон, — сказала вона.

— Я залишу повідомлення.

Чотири рази прозвучав виклик, а потім — короткий гудок. На автовідповідачі жодного привітання.

— Ти влетів у халепу, — сказала я, підкреслюючи кожне слово. — У велику халепу. Скажені гризлі здадуться тобі кошенятами порівняно з тим, що чекає на тебе вдома.

Захлопнувши телефон, я поклала його в її витягнуту руку.

— От і все.

Вона усміхнулася.

— А це забавно — гратися в заручники.

— Я пішла спати, — оголосила я, прямуючи до сходів. Аліса почимчикувала слідом.

— Алісо, — зітхнула я. — Я не збираюся тікати. А якби збиралася, то ти б уже про це знала і піймала б мене на першій же спробі.

— Я просто хотіла показати, де лежать твої речі, — безневинно промовила вона.

Едвардова кімната розташувалася в кінці коридору на третьому поверсі — важко помилитися, навіть якби будинок був незнайомий. Та коли я увімкнула світло, то зупинилася, збита з пантелику. Невже

1 ... 30 31 32 ... 137
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Затемнення», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Затемнення"