Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Сутінки 📚 - Українською

Читати книгу - "Сутінки"

12 667
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сутінки" автора Стефані Маєр. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 104
Перейти на сторінку:
махаючи рукою, прямував Майк у шортах кольору хакі та смугастій футболці.

— Привіт, Майку! — закричала я, також махаючи йому. В такий ранок неможливо когось не любити.

Він прилетів і влаштувався біля мене. Охайні шпичаки волосся відливали на сонці золотом, на обличчі сяяла радісна усмішка. Він здавався таким щасливим від того, що бачить мене, мені аж на душі потепліло.

— Ніколи не звертав уваги, що твоє волосся відливає червоним, — зауважив він, зловивши пальцями пір’їнку, що тріпотіла на ніжному вітерцеві.

— Лише на сонці.

Він почав гратися пасмом у мене за вухом. Я почувалася трохи ніяково.

— Класний день, правда?

— Те, що треба, — погодилась я.

— Чим займалася вчора? — у голос прокралися власницькі нотки.

— Здебільшого працювала над твором.

Я не сказала, що вже його закінчила. Навіщо виставлятися зубрилкою?

Майк ляснув себе долонею по лобі.

— Ой, треба написати на четвер, так?

— М-м-м, взагалі-то на середу.

— На середу? — насупився він. — Погано… А ти яку тему вибрала?

— Чи ставлення Шекспіра до жіночих персонажів є проявом мізогінії.[10]

Він витріщився на мене, наче я заговорила латиною.

— Схоже, сьогодні доведеться засісти за цю нудоту, — розчаровано сказав він. — А я збирався запитати, чи не хочеш ти вийти кудись увечері.

— Га?

Він захопив мене зненацька. Ну чому з Майком ніколи не вдається приємно побалакати — так, щоб не потрапляти в незручні ситуації?

— Ну, ми могли б піти десь посидіти… чи щось таке. Твір я напишу пізніше, — всміхнувся він, не втрачаючи надії.

— Майку… — терпіти не можу, коли мене заганяють у глухий кут. — Не думаю, що це хороша ідея.

— Чому? — обличчя спохмурніло, очі набули сторожкого виразу. Я подумала про Едварда: цікаво, чи не згадав його зараз Майк?

— Думаю… і якщо ти коли-небудь повториш уголос те, що я зараз скажу, я тебе власноруч приб’ю із великим задоволенням, — пригрозила я, — думаю, що ми зробимо боляче Джесиці.

Він був приголомшений — очевидячки, перед цим грішив на іншу людину.

— Джесиці?

— Майку, слухай, ти що — сліпий?

— О-о-ох, — видихнув він, онімівши. Я негайно скористалася з цього, щоб благополучно накивати п’ятами.

— Зараз почнеться урок, мені не можна знову запізнюватися, — зібрала я книжки і запхнула їх у сумку.

Коли ми мовчки йшли до третього корпусу, Майк мав розгублений вигляд. Я сподівалася, що які б думки не нуртували в його мозку, вони крутяться в правильному напрямку.

Коли на тригонометрії я побачила Джесику, вона жваво щебетала. Вони з Анжелою і Лорен збиралися по обіді поїхати в Порт-Анджелес, щоб купити сукні для балу. Хоча мені сукня не потрібна, та Джесика хотіла, щоб я склала їм компанію. Мене мучили сумніви. Було б непогано вирватися з міста з подружками, але їде Лорен. І хтозна, чим би я змогла зайнятися сьогодні ввечері… Стоп, щось мої роздуми звертають на небезпечну стежку. Без сумніву, я щаслива, тому що світить сонечко. Та причина ейфорії криється не тільки в цьому, навіть далеко не в цьому.

Тому я дала попередню згоду, сказавши, що спершу маю поговорити з Чарлі.

Дорогою на іспанську Джесика без кінця теревенила про бал. Коли після закінчення уроку, що затримався на п’ять хвилин, ми йшли до кафетерію, вона продовжила, наче ми й не переривали бесіди. Я була занадто охоплена нестямним шалом очікування, щоб дослухатися до її базікання. Я згорала від нетерпіння побачити не лише Едварда, а й усіх Калленів, щоб перевірити нові підозри, що визріли в моїй голові. Переступивши поріг кафетерію, я відчула, як уперше вниз по спині по-справжньому крадеться поколювання та від страху зводить живіт. Чи зможуть вони прочитати мої думки? Раптом усередині сколихнулося інше передчуття — а що коли Едвард знову сидить окремо, чекаючи на мене?

Як завжди, я відразу кинула оком на Калленівський столик. Коли я зрозуміла, що він порожній, в нутрі затрусилося. Із надією, що повільно згасала, я обмацала очима решту кафетерію, сподіваючись побачити, як Едвард самотньо чекає на мене. Зал був майже вщерть заповнений — ми-бо затрималися на іспанській, — але жодного натяку на Едварда чи його родичів. Я миттю відчула моральне спустошення.

Я понуро пленталася за Джесикою, більше не вдаючи, що уважно слухаю. Оскільки ми прийшли пізно, наша компанія була на місці. Проігнорувавши вільний стілець поруч із Майком, я сіла біля Анжели. Краєм ока зауважила, що Майк увічливо підсунув Джесиці стілець. Її обличчя засвітилося від вдячності.

Анжела неголосно поставила мені кілька запитань щодо твору по «Макбету», я відповіла як могла невимушено, внутрішньо звиваючись від страждання. Вона також запросила мене ввечері поїхати з ними. Я погодилася, відчайдушно хапаючись за можливість розвіятися.

Я зрозуміла, що хапаюся за тонюсіньку соломинку надії, коли, зайшовши до біологічного класу і побачивши нашу парту порожньою, відчула нову хвилю розчарування.

Решта дня минала повільно і важко. На фізкультурі нам прочитали лекцію про правила гри в бадмінтон — наступну тортуру, що очікувала на мене. Принаймні наразі я спокійно сиділа і слухала, а не гепалася раз у раз на підлогу. Найпозитивнішим виявилося те, що тренер не закінчив пояснення, отже, завтра лекція продовжиться. Можна й забути про те, що післязавтра мене озброять ракеткою і випустять на однокласників.

Я зраділа, виїжджаючи зі школи. Тепер я вільна дутися й хандрити, перш ніж поїду з Джесикою та компанією. Та не встигла я переступити поріг будинку Чарлі, як зателефонувала Джесика і скасувала плани. Я намагалася порадіти за неї: Майк запросив її на вечерю (я справді відчула полегшення: здається, до цього жирафа нарешті дійшло), та навіть мої власні вуха вловили нещирість мого ентузіазму. Джес перенесла поїздку по крамницях на завтра, що значно зменшило й без того скромний вибір моїх розрад. На вечерю маринувалася риба, залишився вчорашній салат і хліб, у кухні робити нічого. Протягом півгодини я прискіпливо виконувала домашнє завдання, та воно не безкінечне. Я перевірила електронну пошту, перечитавши купу нерозпечатаних листів від мами, щоправда, під кінець перестрибуючи з п’ятого на десяте. Зітхнула і набрала коротку відповідь.

Мамо, вибач! Мене не було вдома. Я їздила з друзями на узбережжя. І писала твір.

Жалюгідні виправдання, нічого не скажеш, тому я не стала вигадувати далі.

Сьогодні надворі сонячно. Знаю, знаю, сама повірити не можу, та це правда, тому я зараз тікаю з дому і намагатимусь якнайбільше поповнити запаси вітаміну D в організмі. Я люблю тебе.

Я вирішала вбити годинку-другу, почитавши щось поза шкільною програмою. До моїх послуг була невелика підбірка книжок, що примандрували зі мною до Форкса; найзачитаніша — збірка творів

1 ... 30 31 32 ... 104
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сутінки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сутінки"