Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Над прірвою у житі 📚 - Українською

Читати книгу - "Над прірвою у житі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Над прірвою у житі" автора Джером Дейвід Селінджер. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 63
Перейти на сторінку:
Пора вшиватися. Ходімо, чуєш!

— Та йду, йду! — каже Моріс, а сам, каналія, стоїть, не йде.

— Серйозно кажу, Морісе, чуєш?! Не зачіпай його.

— А хто тут кого зачіпає? — відповідає Моріс та так невинно — жах. А тоді як дасть мені щигля по піжамі! Не скажу вам, куди саме, але дав добряче, так заболіло! За це я обізвав його брудним ідіотом.

— Що таке?! — питає він. Ще й руку приклав до вуха, ніби не дочув. — Що таке? Хто-хто я такий?

А я схлипую, і край. Така мене лють узяла — просто себе вже не тямлю.

— Ти брудний ідіот! — кажу. — Задоголовий ідіот і шахрай, а років через два станеш обідраним жебраком і чіплятимешся на вулиці до людей, щоб дали бодай центів десять на каву. Обвішаєш шмарклями все своє задрипане пальто, а сам…

І тоді він садонув мене по-справжньому. Я навіть не встиг відскочити чи пригнутися. Тільки раптом відчув страшний удар у живіт.

Однак зовсім я не відключився, бо ще пригадую, що дививсь на них із підлоги і бачив, як обоє виходять з кімнати й причиняють за собою двері. Я ще довгенько лежав на підлозі — як того вечора, з Стредлейтером. Але цього разу мені здавалося, що я вже віддаю богу душу. Серйозно. Наче потопаю абощо. Так важко було дихати. Коли я нарешті встав, то мусив діставатися до ванної, зігнувшись у три погибелі, ще й за живіт обома руками тримався.

Але я справді ненормальний. їй-богу, ненормальний. По дорозі до ванної я раптом забрав собі в голову, що в кишках у мене куля! Нібито її вгатив мені каналія Моріс. Ось я зараз доповзу до ванної, підкріплюся добрячим ковтком віскі або чогось такого й, заспокоївши нерви, почну рішуче діяти. Я уявляв собі, як виходжу з ванної вже вдягнений тощо, з револьвером у кишені, а сам ледь помітно похитуюсь. Тоді рушаю сходами вниз — у ліфт не сідаю. Іду, тримаючись однією рукою за поручень, а з кутиків рота час від часу скапує кров. Так я сходжу на кілька поверхів нижче — все тримаючись за живіт, і кров усю дорогу скапує на підлогу, — потім викликаю ліфт. І тільки-но каналій Моріс відчиняє двері й бачить мене з револьвером у рупії, він починає з переляку несамовито верещати, щоб я його не зачіпав. Та я все одно його пристрілюю. Шість пострілів просто в оту його жирнющу, волохату пузяку! Тоді викидаю револьвер у шахту ліфта — певна річ, спочатку витерши всі сліди пальців. Далі доповзаю назад до свого номера і дзвоню Джейн, щоб прийшла й перев’язала мені рану. Я уявив собі, як вона тримає мені біля рота сигарету, я затягуюсь, а сам сходжу кров’ю і т. ін.

Кляте кіно! Занапастити може людину. Серйозно кажу.

Я з годину просидів у ванній, попарився тощо. Потім знов ліг. Заснути довго не вдавалося, — я ж бо зовсім не був стомлений, — та кінець кінцем таки задрімав. Але чого мені хотілося тоді найдужче, то це накласти на себе руки. Хотілося виплигнути з вікна. І я, мабуть, так і зробив би, якби був певен, що хто-небудь мене накриє, як тільки впаду. Просто не хотілося, щоб на мене витріщало баньки збіговисько тупоголових роззявляк, коли я лежатиму закривавлений на тротуарі.

15

Спав я не дуже довго, бо, коли прокинувся, була ще тільки година десята. Я закурив і зразу відчув, що добряче зголоднів. Востаннє я їв, коли ми з Броссардом та Еклі їздили до Егерстауна в кіно. Оті два біфи. А це ж було вже досить давненько. Так наче років п’ятдесят тому. Телефон стояв поруч, і я вже навіть узяв трубку, щоб замовити сніданок у номер, але потім злякався — гляди, думаю, до мене пошлють отого гада Моріса! А коли ви гадаєте, що я вмирав побачити його ще раз, то у час просто не всі дома. Отож я повалявся трохи й викурив другу сигарету. Хотів був дзенькнути каналії Джейн — спитати, чи вона вже приїхала на канікули, — але душа не лежала.

І тоді я подзвонив Саллі Гейс. Саллі вчилася в школі Мері Е. Вудроф, і я знав, що дівчина вже вдома — тижнів два тому вона, каналія, прислала мені листа. У захваті я від неї не був, але знав її багато років і з дурної голови завжди гадав, що вона бозна-яка розумна. Я думав так через те, що Саллі знала купу всякої всячини про театри, п’єси, літературу і взагалі про всю оту муру. А коли дівчина знає таку тьму-тьмущу всякої всячини, то не відразу втямиш, дурна вона чи ні. Я цю каналію Гейс цілі роки не міг розгадати. Може, до мене б дійшло багато раніше, що вона дурна, як ступа, якби ми з нею не цілувалися стільки. У цьому ж і вся моя біда: коли я цілуюся з дівчиною, то завжди думаю, що вона бозна-яка розумна. Цілування і розум, звичайно, зовсім різні речі, проте я все одно так думаю.

Отож набрав я її номер. Спершу трубку взяла служниця. Потім батько Саллі. Нарешті вона сама.

— Саллі? — кажу.

— Я. А хто дзвонить? — питає. От уже любить покорчити з себе! Я ж бо щойно сказав батькові, що це я.

— Голден Колфілд. Як там у тебе?

— Голден?! У мене все нормально. А в тебе?

— Прекрасно! Чуєш, серйозно, як там у тебе? Що в школі?

— Нормально, — каже. — Ну, сам знаєш.

— Прекрасно. Чуєш, я хотів спитати, як у тебе сьогодні з часом? Неділя, правда, але в неділю у них там завжди бувають денні вистави. Бенефіси й інша мура. Не хочеш піти?

— Я залюбки! Це просто грандіозно!

Грандіозно! Одне зі слів, які я ненавиджу, це — «грандіозно». От уже дурисвітство. Я ледве не бовкнув їй, щоб тепер ні про яку виставу й не думала. Проте ми розводили бузу далі. Тобто вона розводила бузу. Саллі й слова ніколи не дасть укинути. Спочатку вона торочила мені про одного кадра з Гарварда, — мабуть, якийсь першокурсничок, тільки про це вона, звісно, не сказала. Нібито підбиває під неї клинці. Дзвонить їй, мовляв, днями й ночами. Днями й ночами! Слухайте, я трохи в осад не випав. Потім завела ще про одного типа — курсанта з Вестпойнтського військового училища, — цей, мовляв, теж задля неї ладен у вогонь і воду. Страшне діло. Я сказав їй, щоб ждала мене о другій під годинником у готелі «Білтмор», тільки щоб не спізнювалася, бо вистава починається, мабуть, о пів на третю.

1 ... 30 31 32 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Над прірвою у житі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Над прірвою у житі"