Читати книгу - "Снаф"

275
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Снаф" автора Чак Паланік. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 42
Перейти на сторінку:
руку, між грудьми. В нас така собі дівоча вечірка, ми просто триндимо, триндимо й триндимо, а мій ерегований прутень рухається туди-сюди, туди-сюди.

Ренґлер стоїть біля ліжка, одразу за камерою, та тримає в руці секундомір.

І що б ви думали? Ми з міз Райт тільки-но заводимо мову про улюблені дієти, як ренґлер натискає кнопку на секундомірі та каже: «Час вийшов».

І от я тримаю пакунок з речами, і мене підганяють до відкритих, залитих сонцем дверей. Мої труси все ще плутаються в мене на щиколотках, через що я йду перевальцем, мій член хитається попереду мене, наче тростина сліпця, а в ренґлера вистачає нахабства казати: «Дякуємо, що прийшли…»

За мить до того, як опинитися голим у завулку, зі шкірою, ще гарячою від студійних прожекторів, я зазираю до пакунка та бачу небрендову синтетичну чоловічу футболку-регбі з двома ґудзиками, з цільним комірцем та яскравими смугами, з облямованими рукавами та без щонайменшого натяку на приталений силует, і я зупиняюся.

Це не мій одяг. Так, на пакунку написано 137, мій номер, але мій одяг, взуття, містер Тото — вони все ще там, у гримерці. Ренґлер має провести мене назад. Якщо вона не дасть мені піти назад та оглянути кімнату, кажу я їй, я викликаю поліцію. Мої босі ноги туп-туп-тупцяють по бетону за крок від завулка, я чекаю.

І, дивлячись на годинник, ренґлер каже: «Гаразд». Вона каже: «Чудово». Вона зітхає та каже: «Ідіть назад та огляньте кімнату».

Нагорі, дивлячись униз на кількох акторів, які все ще чекають, я кажу: джентльмени. В одних тільки трусах, кланяючись у пояс, я розкидаю руки та кажу: перед вами вже не ідеальна «шістка» за шкалою Кінзі.

З містером Тото під пахвою, не донісши чипе до рота, юний актор номер 72 запитує: «Вона мертва?»

Містер Бакарді каже: «В чому була задумка?» Він стукає пальцем себе по лобі та каже: «Вони не могли знімати твоє обличчя. Отож ніякої слави».

Щоб розтягти цю мить, я роблю один крок униз. Потім інший. На моніторах Кессі Райт бере за руку глухого та сліпого актора. Вона складає його пальці певним чином та втискає його руку собі в промежину, кажучи: «Вода…» Моя улюблена сцена з «Жінки, що створила секс-диво». За іншим кроком я виграю ще мить. Довга безгучна пауза, поки я ліниво чимчикую бетонною підлогою туди, де стоїть Бакарді. Без жодного слова я киваю молодому чоловіку, щоб узяти в нього містера Тото.

Усе ще мовчки, я всміхаюся та піднімаю руку, щоб відкинути волосся з лоба, стає видно шкіру та напис на ній: «Ви мІй ідоЛ!», зроблений рукою Кессі Райт та підписаний її автографом.

Актору номер 72 я кажу: «Це була її власна ідея». Провівши пальцями по губах, я посилаю повітряний цілунок у напрямку сходів та кажу: «Твоя мати — істинний янгол».

Бакарді, його груди голі, на них нічого нема, він закочує очі. Кулон кудись подівся, і він каже: «Отож, тобі вдалося її трахнути».

Не буду хвалитися, але я впорався так добре, що починаю сумніватися, чи мій бідний дорогий батечко в Оклагомі й справді не був збоченцем, яким себе оголосив.

Актор номер 72 щось тримає в кулаці, кулон із ланцюжком, що бовтається в нього між пальцями. Він дивиться на Бакарді та каже: «Я починаю сумніватися в такому самому питанні».

З висоти сходів ренґлер кричить: «Джентльмени, хвилиночку уваги…»

Ряди пакунків стоять під стіною, мій досі серед них. У кімнаті з моменту мого відходу потемніло ще сильніше. Світло від моніторів довкруж стало менш яскравим.

Актор 72 каже: «Містере Баньян?» Дві таблетки лежать у заглибині його долоні, й він питає: «Яку з цих піґулок ви мені дали для ерекції?»

«Мені потрібні наступні актори…» — кричить ренґлер.

Обидві піґулки здаються однаковими.

«Номер 471… — каже ренґлер. — Номер 268…»

Я змигую. Примружуюсь. Нахиляюсь уперед надто далеко і швидко, стукнувшись обличчям об долоню юнака. «Стій тут», — кажу я. Закривши праве око, я стаю сліпим. Я не бачу лівим оком — ані відкритим, ані закритим. Ну що б ви подумали! Мікроінсульт чи як воно там, про що ренґлер і Бакарді товкмачили без угаву.

Цієї миті, коли я скрутив Бренча Бакарді в баранячий ріг, цієї чарівної сяйливої миті, коли він став моєю підстилкою, я не можу дозволити йому мати рацію. Я непевно тупцяю, поки мої стегна не упираються в край столу з наїдками, не дивлячись сягаю рукою вниз та беру перший-ліпший снек, який ухопили мої пальці. Вкидаю його до рота та починаю жувати. Розслаблено. Незворушно.

Ренґлер каже: «…і номер 72».

Юний актор киває на свою долоню. Він каже: «Швидше, будь ласка. Яку з них мені пити?»

Від долоні хлопця я чую запах сиру чедер, часнику, масла та оцту. І троянд.

Але я не бачу. У кімнаті надто темно. Піґулки надто маленькі.

Снек у моєму роті, в який вгризаються мої зуби, — це згорнутий, новесенький кондом. З любрикантом, якщо судити за смаком, з гіркуватим присмаком сперміцидної змазки. Це слизьке відчуття «K-Y»[31] на моєму язику.

Ренґлер кричить: «Номер 72, ви потрібні нам на майданчику, зараз. Просто зараз».

Бренч Бакарді, всі інші, всі чекають.

Отож… я просто тикаю пальцем. «Ось ця», — кажу я, все ще жуючи, давлячись гірким смаком, створеним, щоб убивати сперму, запобігати життю, і я просто вказую на піґулку. Першу-ліпшу піґулку. Неважливо.

Розділ 24

Шейла

Зігнувшись над міз Райт із хромованим пінцетом у пальцях, я стискаю його гострі кінчики довкола однієї волосинки в брові. Прикусюю язика. Замружую очі, коли висмикую волосок. Міцно беру пінцетом наступний.

Міз Райт, вона навіть не кліпає. Не здригається, не відхиляється від пінцета назад на стільці. Розповідає про декого на ім’я Рудольф Валентино: коли він помер від апендиксу, то дві жінки в Японії стрибнули в жерло діючого вулкана. Цей дрочкофіл Валентино, він був зіркою німого кіно, й коли він помер у 1926 році, дівчина в Лондоні отруїлася, лежачи на купі його фотографій. Лифтер із готелю «Ритц» у Парижі отруївся на ліжку, вкритому такою ж колекцією. У Нью-Йорку дві жінки стали перед Поліклінічним шпиталем, де помер Валентино, та втяли собі вени. На його похованні стотисячний натовп збожеволів та розтрощив вікна на фасаді моргу, розчавлюючи погрібальні вінки та букети.

Якийсь хуєдой на ім'я Руді Валі написав хітову пісню про цього суходрота Валентино. Під назвою «Нова зоря засяяла в небесах».

Щира правда.

Коли її брови стають

1 ... 30 31 32 ... 42
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Снаф», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Снаф"