Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » В країні дрімучих трав 📚 - Українською

Читати книгу - "В країні дрімучих трав"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "В країні дрімучих трав" автора Володимир Григорович Брагін. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 86
Перейти на сторінку:
сітки павука?

Коли я біг за скарабеями, моя тінь бігла попереду. Отже, тепер треба йти так, щоб тінь наздоганяла мене.

Велетенський птах з шістьма ніжками, з прозорими вузькими довгими крилами злетів угору, спустився і поліз по стовбуру дерева, біля якого я стояв. Я ступив убік. Він спустився із стовбура і рушив просто на мене.

Я відбіг, спотикаючись об коріння, і причаївся за іншим грубим деревом. То оса! Вжалить — загину! Добре, що я зразу помітив її і відбіг. Вона миттю розправилась би зі мною.

Але, стоячи за деревом, я вдивився в хижака і розсміявся. У неї немає жала! Вона абсолютно не шкідлива. Ось наочний приклад до вчення Дарвіна. Мімікрія. Наслідування форми і кольору крил оси. Це метелик-склівка, його крильця прозорі, як у оси, — вони не вкриті пилком. Птахи давно знищили б метеликів-склівок, та грізне вбрання оси рятує їх.

Внизу біля коріння, де я пробирався, була півтемрява, тепла й волога. Немовби я опинився в погребі — напівтемному і вогкому, сповненому випарів від гниття овочів. Несподіванка змінювалась несподіванкою. Яку цьому лісовому маскараді відрізнити справжнього хижака від рядженого? І я то ховався за дерево, то накривався листком, то припадав до землі, непорушно завмираючи. Але скільки разів це було даремно — я ховався не від хижака!

Справді, я хотів був переступити через дві палички, що лежали поряд: вони перегородили мені дорогу. Та раптом одна з них відокремилася від другої, штовхнула мене й поповзла. Переляканий, я впав. Але, придивившись, зрозумів: гусениця! Кому не відомо, що єдиний захист деяких гусениць від хижаків — наслідування палички формою і кольором.

Щось лунко і дзвінко загуло коло величезного куща. На його вершечку злегка погойдувались малиново-рожеві кулі. Колір їхній підказав мені: це конюшина. А велетенська комаха, яка так лунко гула, — джміль. Небезпечне сусідство! Я сховався під кущ. Тут, під кущем, я побачив другого джмеля. Де ж рятуватись?

Та виявилося, що в джмеля тільки два крила, зовсім як у мухи. Знову фокус — це не джміль, а муха-волохачка. Скрізь ряджені! Волохачка у вбранні джмеля! Так відлякує вона ворогів.

Не тільки ряджені, але й фокусники заповнили світ, у який я попав. Ось упала на землю якась істота. Вона неначе кепкує з мене: гепнулася на землю, миттю зігнула своє тіло — знялася вгору.

Фокусник — жук-ляскун.

Я йшов уперед. А гра навколо тривала. Гра йшла у наростаючому темпі. Мімікрія проявлялася довкола мене у найнесподіваніших формах: фокуси, хованки, костюми, взяті напрокат у сусіда-хижака…

Я перебігав з місця на місце. Як я стомився від цього маскараду!.. І ніяк мені іти! Не дійти, не дістатися до павукової сітки, де залишилася рятівна крупинка.

Повів вітру хитнув вершечки трав. Щось загуркотіло, бебехнулося й покотилося поперед мене, заступивши дорогу. На землі лежав величезний глек — мало не вдвоє більший за мене. Дуже обережно я підійшов до нього і почав розглядати. Глек було вміло і вправно виліплено. Глину й пісок було зцементовано якимсь розчином. Глиняний глек, але не випалений!

З радісним хвилюванням я дивився і не міг надивитись на глек. Ясно, цілком ясно: та сама рука, що виготовила дерев’яну ложку, яку я тримаю зараз, — та сама рука виліпила з глини й глек. Я почав роздивлятися навколо. Мені здавалось, що із лісової хащі до мене вийде людина. Думчев!

Вітер задзвенів, зашуміли над моєю головою верхівки трав, і раптом на землю полетів ще один глек. Я встиг сховатися за стовбур дерева. З верхівок дерев летіли все нові й нові глеки. Коли вітер ущух, я кинувся до них і заходився уважно розглядати кожен. І ось в одному я побачив на дні таке, що змусило мене відсахнутись. Там прилипла лапа чудовиська, із сітки якого я ледве видерся, — лапа павука!

Ні-ні! Не буде людина ліпити глеки, наповнювати їх убитими павуками й розвішувати по деревах. Але хто ж і навіщо зайнявся тут гончарським виробництвом та заготівлею про запас “харчів”?

Навіть лічені дні випадкового знайомства з життям комах з книжок, малюнків і фотографій в Ченську, навіть уривчасті спогади дитячих спостережень природи дали мені можливість зрозуміти, які багатоманітні ремесла комах. Тут зовсім недавно я здогадався, що медовий колодязь і дах над ним робить бджола-мегахіла. То, може бути, і глек, і дерев’яну ложку виготовила яка-небудь комаха?

А Думчев? Не треба обманювати себе: очевидно, я сам один, зовсім самотній серед велетенських трав, серед тварин, які повзають, стрибають, скачуть, літають, шурхотять, шумлять, дзвенять, живуть таємничим і страшним для мене життям.

Я йшов, усе йшов…

ХТО КОГО?

Ще здалеку я побачив знайомі обриси величезної гори з рівною вершиною. То був пеньок, від якого почалися мої мандри. Там у павуковій сітці залишилася крупинка зворотного зросту.

Здавалося, що до гори близько, а я все йшов та йшов. Зненацька серед трав постали чотири колони, вкриті шерстю. Вони, очевидно, правили за підпору дивній споруді, що ледь-ледь похитувалась. Колони раптом по черзі почали згинатися. Споруда зникла. Собака!

Підвівши голову, я дивився, шукав павукову сітку з моєю крупинкою. Але сітки не бачив. Блукаючи навколо пенька, побачив на землі якусь сіру масу, що лежала шарами. Костюм! Мій костюм! Хотів підійти ближче — можливо, по костюму вдасться видертися, на пеньок і звідти подивитись, де ж сітка з крупинкою. Та знову з’явилися шерстяні колони. Вони міцно вросли в землю біля костюма. Певно Черникова, завідувачка бази Райхарчоторгу, поспішила піти до міста й повідомити про мене, а собаку залишила стерегти одяг. Я побіг геть від мого костюма, що його грізно охороняв чужий собака.

Я ходжу біля підніжжя гори-пенька, але ніяк не можу виявити велетенську сітку. Нарешті десь високо хитнулося щось голубе, знайоме, що повисло на мотузках. Клаптик моєї хусточки — мій “плащ”! Тоді він не долетів до павука, а прикрив крупинку. Павук обплутав її разом з голубим плащем стрічками павутиння. Зараз плащ висить, гойдається над моєю головою. Але де ж сітка?

Можливо, Черникова, подавшись у місто, зачепила й порвала її? А може, це зробив страшний пес, обнюхуючи і оглядаючи все довкола? Можливо, що повів вітру, скинувши у лісі величезні горщики, порвав сітку.

Та хіба не однаково! Але там, високо, на обривку павутиння гойдається моя крупинка.

Я почав роздумувати, як дістатися до неї. По щербинах і тріщинах кори старого пенька? Важко, майже неможливо видертися так високо по стрімкій стіні. Запаморочиться в голові.

Коло пенька росло височезне дерево. Я помітив, що

1 ... 30 31 32 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В країні дрімучих трав», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "В країні дрімучих трав"