Читати книгу - "Україна: шляхом незалежності чи неоколонізації?"

Сучасна ідеологія лібералізму здійснила підміну понять: прогрес замінила ринком, а загальні цінності розвитку — гендлярськими цінностями. Ворожість гендлярсько-лихварської цивілізації до моралі й культури змушує задуматися про подальшу долю цих важливих феноменів суспільного життя, якщо в Україні їй вдасться досягти перемоги. Це' випадково стратегічний тиск ідеології лібералізму супроводжується каламутною хвилею американської поп-культури. На екранах телевізорів ідуть примітивні фільми, що пропагують насильство, розбещеність, пріоритети матеріальних цінностей. А це є грою на пониження й підрив духовного та морального потенціалу українців.

Попри те, що в липні 1997 р. у Мадриді підписано Хартію Україна — НАТО, затверджено Державну програму співробітництва з НАТО на період до 2001 року, попри заяви про прагнення України розвивати співробітництво з Євросоюзом — відчутної фінансової допомоги український уряд так і не отримав. Така політика лідерів України — курс на свідоме загострення російсько-українських відносин. Дехто хоче розіграти антиросійську карту як плату за входження України до ЄС. Проте з боку Євросоюзу адекватних дій щодо України, зокрема відкриття ринків країн — членів ЄС, не відчувається. Понад те, Європейський Союз прагне створити “залізну завісу”, ускладнюючи процедуру перетину кордону з країнами ЄС. Вимоги Міжнародного валютного фонду, Світового банку (комунальні платежі, плата за електроенергію, скорочення збройних сил, наукових і навчальних закладів) ставлять Україну перед проблемою остаточного розвалу економіки, зубожіння населення, втрати суверенітету.

Водночас один із неоатлантистів США Пол Вольховіц, радник у справах безпеки, доповідаючи урядові в березні 1992 року, вказав на “ необхідність не допустити виникнення на європейському й азіатському континентах стратегічної сили, здатної протистояти США”. Вони вважають Росію, як і раніше, найсильнішим супротивником США та країн НАТО, тому мають намір створити проти Росії “санітарний кордон”, до якого увійдуть країни Східної Європи й Прибалтики.

Що собою являє той санітарний кордон — здогадатися неважко. Сьогодні НАТО однією ногою стоїть на лівому березі Дніпра і, не дай Боже, виникне конфлікт між Росією та Заходом, — є всі умови для класичного варіанту перенесення конфлікту на територію України.

Нова доктрина НАТО, яку було схвалено в урочистій обстановці святкування 50-річчя Альянсу під час бомбардувань югославських міст, передбачає широкі можливості для застосування сили. Віднині для воєнних дій не потрібно мати санкції Ради Безпеки. Таким чином, Югославія є люстерком, в якому можна прочитати майбутнє країни, що посміє не рухатися американських стратегів.

Значної шкоди народові України, особливо молоді, завдають поширювані в засобах масової інформації різні міфи, в яких проповідується крайній індивідуалізм, насильство, сексуальна розбещеність. Для духовного здоров’я нації така пропаганда набагато небезпечніша, ніж діяльність чаклунів, астрологів і віщунів.

Інтелектуальна спільнота України має активно протидіяти розробленим у США доктринам “Нового світового порядку”, облаштованим під “військовою парасолею” НАТО, відвертому бажанню сильних країн світу перетворити нові незалежні держави, зокрема й Україну, в неоколоніальні сировинні придатки країн “золотого мільярда”.

Неодмінним принцип демократії, за Платоном, є свобода. Якщо ж демократія вбачає під свободою анархію, коли кожен робить все, що йому заманеться, то демократія приречена на глибоку кризу. Платон і Сократ вважали, що демократія сама потрапляє в кризу, а не призводять її до цього вороги демократії. Анархія стає нестерпною для людей і на зміну їй приходить тиранія. Згідно з Платоном, демократичне суспільство передбачає свободу громадян вибирати спосіб життя, який вони хочуть, а також свободу участі в політичному житті. Проте зловживання свободою призводить демократію до загибелі.

Історична катастрофа українців у сучасній ситуації полягає в тому, що втрачено зв’язок між свободою та моральністю. Через те необхідно збагнути і, зрештою, ми це зрозуміємо, що фінансові олігархи (Міжнародний валютний фонд. Світовий банк і ті банки, а за ними люди, що фінансували комунізм і лібералізм) хочуть одного: світового панування завдяки створенню нового світового порядку.

Американський народ бореться проти фінансових олігархів (страйки в Сієтлі, Празі, Давосі, підготовка до бойкотування засідання МВФ у Вашингтоні), проти глобалізації.

Об’єднані зусилля людей, свідомих громадян світу повинні спрямовуватися на гармонізацію відносин між націями й народностями, релігійними конфесіями, на недопущення злиднів та екологічних катастроф.

Підписана В. Путіним 6 січня 2000 р. нова “Концепция национальной безопасности” знаменує собою новий ракурс у російській політиці національної безпеки. Згідно з нею, НАТО і СІЛА стають джерелами зростання загрози; розширено умови, за яких вважається можливим завдання першого ядерного удару; наголошується на необхідності широкого й рішучого зміцнення військової сфери за рахунок інших сфер політики.

Антизахідні настрої, які чітко простежуються у новій концепції безпеки і реальній політичній практиці, знаходять схвальні відгуки в суспільстві. Рішуча силова політика президента Путіна підтримується керівниками більшості регіонів, православної церкви та фінансовими олігархами. Єльцин прийшов до влади як “друг Заходу” і початок його правління був пов’язаний з надіями на глибоку демократизацію й оздоровлення економіки. Одночасно з катастрофічним спадом в економіці на передній план вийшли ті фундаментальні розходження щодо “нового світового порядку”, які сьогодні характеризують ставлення Росії до Заходу.

Очевидно, настав час визначитися з пріоритетами і народові України. Важливо відкрити людям очі на події, що відбуваються за сценарієм деструктивних сил, які Олександр Ігнатов назвав хасидсько-парамасонськими.

Але що чекає на людство і на наш багатостраждальний український народ?

Сучасні західні аналітики дещо розгубилися перед феноменом технологічної революції саме тому, що вона втратила ці критерії, а в суспільній свідомості українців день сьогоднішній, як не дивно, значно поступається дню вчорашньому. І якщо наш уряд так слухняно виконує поради західних учителів, то за приклад можна назвати слова видатного американського філософа та письменника минулого століття Ралфа Уолдо Емерсона: “Істинний показник цивілізації — не рівень багатства, не величина міст і, навіть, не високий рівень урожаю, а людський фактор, що ґрунтується на вихованні особистості в країні”. Це чіткий, зрозумілий і високоморальний критерій. Він ставить у центр прогресу розвиток усього кращого, що закладено в людині природою, і визначає рівень цивілізації саме цим показником.

Свого часу Франклін Рузвельт висунув своє розуміння мети суспільного розвитку: “Наш прогрес вимірюється не достатком тих,