Читати книгу - "Гола економіка. Викриття нудної науки"

точно так, як можна очікувати при їхніх стимулах. Візьмімо Департамент автотранспорту, що має монополію на видачу водійських посвідчень. Чого варто бути дружнім, відкритим, створювати відвідувачам зручності, додавати клерків, коли велика черга, утримувати офіс у чистоті чи припиняти приватну розмову по телефону, коли відвідувач підходить до віконця? Жодна з цих дій не додасть хоча б одного відвідувача! Кожна особа, якій потрібно водійське посвідчення, прийде до цього Департаменту й продовжуватиме ходити незалежно від того, наскільки неприємний цей досвід. Звичайно, є обмеження. Якщо обслуговування стає дуже поганим, виборці можуть виступити проти політика при владі. Однак це — непрямий і неповороткий процес. Порівняйте це з вашим вибором у приватному секторі. Якщо під час обіду у вашому улюбленому китайському ресторані по столу пробіжить пацюк, ви, напевно, більше туди не ходитимете. Кінець проблеми. Ресторан або виведе пацюків, або зникне з бізнесу. Між тим, якщо ви не ходитимете до Департаменту автотранспорту, можете опинитися у в’язниці.

Я досить гостро відчув цей контраст, коли чек, що його я очікував від Fidelity, інвестиційного фонду відкритого типу, не прийшов по пошті. (Мені потрібно було повернути борг моїй мамі, яка могла бути вимогливим кредитором.) Я чекав день за днем — немає. Тим часом моя матуся нагадувала мені все частіше. Винуватцем була одна з двох організацій — Fidelity або пошта, і я ставав усе більш роздратованим. Нарешті я зателефонував до Fidelity з вимогою підтвердити, що чек мені вислали. Я був готовий перевести всі мої (відносно невеликі) активи до Vanguard, Putnam чи якогось іншого відкритого інвестиційного фонду (чи принаймні пригрозити зробити це). Замість цього я поговорив із дуже ввічливою працівницею щодо роботи з клієнтами, яка пояснила, що чек був висланий мені два тижні тому, однак глибоко вибачалася за незручності, які я відчував. Вона скасувала той чек і протягом кількох секунд виписала інший. Потім знову перепросила за проблему, яку створила не її компанія.

Винуватцем виявилася пошта. Я розлютився ще дужче і… нічого не зробив. Що я міг би зробити? Місцева пошта не приймає скарги телефоном. Я не хотів витрачати час на написання заяви (яка могла й ніколи не прийти до них). Не допомогло б і скаржитися на листоношу, який ніколи не переймався якістю своєї служби. У середньому він раз на місяць з’являється біля будинку і залишає пошту для кожної сім’ї під дверима. Суть, ретельно схована в цьому звинуваченні, полягає в тому, що Пошта США має монополію на доставку пошти першого класу. І це явно видно.

З цього можна винести два уроки. По-перше, уряд не повинен бути єдиним провайдером благ чи послуг, якщо немає чіткої певності, що приватний сектор цього не зможе зробити. Такий виняток залишає урядові купу справ у галузях від громадського здоров’я до національної оборони. Познущавшись над Департаментом автотранспорту, я повинен визнати, що видача посвідчень є, напевно, функцією, яка має залишатися в руках цього департаменту. Приватні фірми, видаючи водійські посвідчення, можуть конкурувати не лише за ціною та якістю обслуговування — у них може бути потужний стимул для приваблювання клієнтів через видачу посвідчень тим водіям, які їх не заслуговують.

І це вказує на купу речей, які уряд не повинен робити. Одним з цього є доставка пошти. Сто років тому уряд міг мати законні підстави вести поштовий бізнес. Пошта США непрямо допомагала низько розвиненим регіонам країни, гарантуючи доставку пошти на субсидіарній основі (оскільки доставка пошти у віддалені райони коштує дорожче, ніж у великі міста, однак поштові марки коштують однаково). Технологія також відрізнялася. 1820 року було малоймовірно, що знайдеться більше, ніж одна приватна фірма, яка зробить великі інвестиції, необхідні для створення системи, що зможе доставляти пошту в будь-яке місце країни. (Приватна монополія не краща, а може, й гірша за монополію урядову.) Часи змінилися. FedEx і UPS довели, що приватні фірми цілком здатні збудувати світову інфраструктуру доставки.

Чи потребує посередня служба доставки великих економічних витрат? Мабуть, ні. Однак уявіть собі Пошту США, що контролює інший важливий сектор економіки. В інших куточках світу уряди керують сталеливарними заводами, шахтами, банками, готелями, авіалініями. Усі здобутки, які могла би додати в ці галузі конкуренція, втрачені, а в результаті добробут громадян низький. (Пожива для роздумів: однією з найбільших урядових монополій у Сполучених Штатах є державна освіта.)

Тут є інша, делікатніша проблема. Навіть якщо уряд має відігравати важливу роль в економіці, наприклад, будуючи дороги та мости, звідси не випливає, що уряд повинен фактично виконувати цю роботу. Урядовці не мають розливати цемент. Радше уряд може планувати й фінансувати нові швидкісні автостради, а потім збирати пропозиції від приватних підрядчиків, готових виконати цю роботу. Якщо процес відбору підрядчиків чесний і конкурентний (у багатьох випадках — велике «якщо»), то проект потрапить до тієї фірми, яка може найкраще виконати роботу за найнижчу вартість. Коротше, суспільні блага надаються у спосіб, який використовує всі переваги ринку.

Ця відмінність іноді ховається від американських платників податків, наприклад, те, що зробив Барак Обама під час одного з публічних виступів у міському центрі на тему реформи охорони здоров’я. Він сказав: «Я нещодавно отримав листа від однієї жінки. Вона писала: — Я не хочу, щоб охороною здоров’я займався уряд. Я не хочу соціалізованої медицини. І не чіпайте мою Medicare». Звичайно, іронія в тому, що Medicare — урядова програма охорони здоров’я. Ця програма дозволяє американцям у віці понад 65 років обслуговуватися у своїх приватних лікарів, які потім отримують компенсацію від федерального уряду. Навіть Центральне розвідувальне управління пройнялося цим прикладом. ЦРУ повинно бути на передньому краї технології, однак воно не може створити такі самі стимули для інновацій, які надає приватний сектор. Хтось, хто зробить проривне відкриття для ЦРУ, не буде вартий сотень мільйонів доларів за півроку, як це може статися зі стартапом Кремнієвої долини. Тому ЦРУ вирішило використати приватний сектор для власних цілей, послуговуючись грошима, схваленими Конгресом, для відкриття своєї власної фірми з венчурним капіталом під назвою In-Q-It (з хитрим посиланням на Q, технологію гуру, що розробляє гаджети для Джеймса Бонда)[87]. Керівник In-Q-It пояснював, що метою цього підприємства була «передача інформаційних технологій Управлінню з більшою швидкістю, ніж традиційні процеси урядових закупок дозволяють». Як і будь-яка фірма з венчурним капіталом, In-Q-It інвестуватиме в малі фірми з перспективними новими технологіями. In-Q-It і фірми, які вона фінансує, отримуватимуть гроші — напевно, чималі гроші, — якщо ці технології виявляться цінними для комерційного застосування. Водночас ЦРУ зберігатиме право використовувати будь-яку нову технологію з потенційним розвідувальним застосуванням. Підприємець із Кремнієвої долини за фінансування In-Q-It може розробити кращий спосіб кодування даних в Інтернеті — щось таке, що фірми електронної торгівлі швидко хапатимуть. Тим часом ЦРУ дістане кращий спосіб захисту інформації, яку посилають до Вашингтона таємні оперативники з усього світу.

У приватному секторі ринки кажуть нам, де розміщати наші ресурси. Сидячи на центральній трибуні на матчі Chicago White Sox, я помітив роздрібного торговця,