Читати книгу - "Мудрі жінки"

Анкету свою він не заповнив, не мав часу — був у відрядженні, сьогодні зранку тільки приїхав. Попросив роздрукувати ще кілька світлин і анкет. Трохи поговорили, і він пішов, бо розмова зовсім не в’язалась. Знову Галина стала біля вікна, проводжаючи очима постать жаданого чоловіка. Раптом Анатолій підняв голову і подивився в її вікно, жінка відсахнулась і заховалась за штору — не хотіла, щоб він бачив, як вона підглядає за ним. Настрій був тривожний. Галину зачепило за живе те, що Анатолій переглядав фото на комп’ютері, розпитував усе детально про жінок із картотеки, але не запитав, чим вона живе, чи є в неї сім’я.

Тиждень тягнувся роком, Галина хотіла знову бачити Анатолія. Цікаво, на кому із жінок він зупинить свій вибір.

Чоловік мав прийти в понеділок — важкий день, але вона не вірила в різні прикмети і не була забобонна. У неділю була погана погода, цілий день дощило. Вона трохи читала, щось робила на комп’ютері і ввечері внесла свою фотографію в картотеку, заповнила анкету.

Анатолій прийшов у призначену годину. У передпокої поклав якийсь великий пакет і увійшов у кімнату. Від нього віяло добротою і порядністю. Поговорили, сіли до комп’ютера. Він почав знову неквапно переглядати анкети та фотографії. Галина лишила його, сіла у фотель, переглядала якісь записи. Хотіла заховати свої руки, щоб не видати хвилювання. Анатолій роздрукував собі ще одну фотографію, попросив вибачення і вийшов на хвилину в передпокій.

Увійшов у кімнату зі своїм величезним пакетом, розгорнув — і вийняв гарний букет червоних троянд. До троянд прикріплено якийсь папір, скручений у трубочку і перев’язаний червоною стрічкою.

Анатолій, усміхаючись, підійшов до Галини і простягнув їй букет. Вона від несподіванки не могла нічого сказати, тільки усміхалась. Розгорнула папір, прикріплений до букета, — це була його заповнена анкета. У ній у графі «Таємні бажання» червоною ручкою написано: «Галино! Обери мене». Він усміхнувся і подав роздруковану фотографію зі словами: «Я обрав». Це була фотографія Галини. Жінка засміялась…

Вона була коханою. Як довго йшла до цього! Галина знала і вірила, що найбільше щастя в житті — це впевненість у тому, що тебе люблять.

Вона завжди чекала дива, і воно сталося, з нею.

Цю подію в містечку обговорювали довго і бурхливо. Деталі трактували і так, і сяк, кожен мав свою думку. Бо кажуть: «Скільки голів, стільки й умів».

А в офісі знявся цілий тайфун, така була реакція! Основні дійові особи, які були причиною розмов і пересудів, працювали разом і були найкращими подругами.

Робочий день у них починався так, як у всіх жіночих колективах: вбігали захекані, розхристані жінки і поступово перетворювались у спокусниць для мужчин, які працюють в офісі, та й не тільки для них. Кожна виймала свою косметичку і починала ретельно робити макіяж і навіть те, що слід було робити вдома наодинці із дзеркалом. Хтось чавив прищик, хтось вищипував волосинки під носом і нервував: «Ну звідки беруться ці вуса!». Після усіх цих маніпуляцій на жінок любо було поглянути. Одразу думалося: «Що ця жінка-красуня робить у нудній бухгалтерії, їй би на подіум!». Потім починався огляд одягу. Хто в новій спідниці, а хто в новій кофтинці — все оглянуто. «О, яка білизна! Де купила? Скільки заплатила?». Зранку бос боявся зайти в цей кабінет, щоб часом не побачити напівоголене тіло чи ноги своїх підлеглих, хоча йому не раз кортіло це зробити. Але зась, головне — робота. А на роботі, як і у своїй хаті, грішити не можна. Це можна робити в готелі, у лісі, що він і не раз робив з одною зі своїх підлеглих.

Довівши, наскільки це можливо, свою зовнішність до досконалості, жінки сідали по робочих місцях і відпочивали від ранішньої утоми — вештання по хаті в пошуках одного загубленого черевика або рукавиць сина, приготування сніданку дітям і чоловікам. Відпочивали від щоденних вранішніх клопотів, питань чоловіків і дітей: «Де моя сорочка? Де мої шкарпетки? Що вбрати сьогодні? Чи холодно на вулиці?»

Питання про погоду дратували найбільше, бо жінка не була псом і цілу ніч не спала в будці, щоб знати: холодно зранку чи ні. Жінка так само, як і чоловік, спала під теплою периною. Але тепер, ніби як термометр чи флюгер, мала зробити прогноз — яка погода зараз і яка буде у другій частині дня.

Якщо на небі були хмари, то вона казала взяти парасолю, але якщо дощу не було, то громи і блискавки були увечері.: «Я увесь день носився з парасолею як дурень, де твої очі були зранку?». І, навпаки, коли чоловік не взяв парасолю і потрапив під дощ, то казав: «Як ти дивилася зранку, чи ти не бачила, що буде дощ?» І так було завжди. Чоловікам не догодиш, їм як не вбила, то болячка задавила, все не так, усе не гаразд. І так щоранку жінки бідкалися, які вони нещасливі, і які їхні чоловіки егоїсти.

Тільки жінки вміють так несправедливо перебільшувати чоловічу недосконалість і безмірно вивищувати своє его над всім.

Але треба було тільки чути, як змінювався голос у кожної, коли дзвонив телефон і в трубці чувся голос того чи іншого «домашнього тирана»: «Так коханий, це ти? Не голос, а солодкий мед: «О, я так рада тебе чути, але маю багато роботи, не підводжу голови від паперів із самого ранку. Любий, купи хліба, молока, м’яса…» — і далі йшов весь перелік продуктів, які тільки можна вмістити в холодильник. — «Так, коханий, люблю! Цьом-цьом. Па-па, до вечора!»