Читати книгу - "Змій"

Але не зараз. Не тепер, коли готовий до використання Вежа.

Тіна зустрічається водночас з ним і зі Жрицею. Вони сидять у човні посеред бухти, їдять фрукти та п'ють воду, і Тіна каже:

— Навіть якщо ми знайдемо цей «лікоть святого Симона», чи що там Контаріні намагається накинути єпископам, ми маємо проблему, що Сенат хоче, щоб слова Контаріні були правдою. Вони хочуть, щоб у Венеції з'явилася священна реліквія, вони хочуть мати для її зберігання великий дорогий проект з будівництва, що наповнить їхні кишені. Украсти або знищити цей предмет недостатньо: ми мусимо переконати єпископів і їхніх прихильників, як сильно це починання їм зашкодить, а не допоможе.

Жриця якийсь час мовчить, погоджуючись, але не пропонує нічого іншого, бо чим вона може це виправити? Що тут можна вдіяти?

Тому наші погляди звертаються до Вежі, який відомий як Фоскарі, і при зрості сто дев'яносто сантиметрів такий високий, такий широкоплечий, що просто диво, що гондольєр погодився взяти його в човен, не злякавшись, що один пчих цих грудей може перекинути їх у забруднену нечистотами воду. Колишній військовий інженер, він втратив руку в позабутій війні, в одному з нескінченних зіткнень між містами-державами, яке обидві сторони почали заперечувати, щойно воно скінчилося, бо ніхто в Італії не любить воювати одне проти одного; їхні битви — то радше просто дрібні непорозуміння в питаннях території, честі та гордості, а загиблі — то якісь авантюристи, а не солдати, не воєнні, якими командують князі, бо хто знає — що як учорашній заклятий ворог завтра стане твоїм зятем? Такі вже неминучості бурхливих часів.

— Я вважаю, що в наших інтересах створити потребу в іншому будівництві, — продовжує Тіна. — Такому, в якому Контаріні не матиме найбільшу частку.

— Що ви пропонуєте?

— Патріарх має дуже гарний будинок, — відповіла вона.

Мовчання.

Фоскарі-Вежа наче не зацікавлений, його погляд стежить за парою мух, що ширяють над водою, сплутані одна з одною, але якимось чином не падають, шалено тріпочуть крилами та здіймаються над водою. Жриця сидить, але попри всі свої благопристойність і підготовку не витримує; її рот трохи роззявився, і зрештою вона вигукує:

— Ви хочете спалити будинок Патріарха?!

Вежа злегка посміхається; його погляд досі деінде, наче в дитини, що почула сварку батьків і знає, що якщо сидітиме тихо, ця сварка незабаром закінчиться для нього добре.

— Лише частину його, — відповідає Тіна.

Жриця знов сідає, хитає головою, її долоні злітають з колін і знов опускаються, наче метелик, що не впевнений у змозі полетіти.

— Патріарх дуже багатий, — тихо продовжує Тіна, — і обирав його радше Сенат, ніж Бог.

— Ви не можете цього знати, — заперечує Жриця, можливо, більш різко, ніж хотіла. — Бог у руках людей, що голосують, і на язиках людей, що говорять, навіть тих, хто каже зле, бо все зрештою служитиме його святому духові.

— Навіть ми? — питає Тіна. — Навіть цим?

Знов мовчання.

Потім Вежа повертає свою величезну бородату голову, дивиться вгору, на небо, можливо бачить у мінливих хмарах якусь дитячу фантазію — спину дракона, ноги коня, дух дельфіна — і каже:

— Ви хочете, щоб хто-небудь помер?

— Ні.

— Наскільки велика пожежа вам потрібна?

— Не настільки велика, щоб будинок був не вартий ремонту, і не в такому місці, де вогонь може поширитися.

Напевно, те, що ми бачимо на обличчі Вежі, є розчаруванням; і саме тут і тепер ми розуміємо, що попри всю його дитячу простакуватість, попри його невинний вигляд, цей чоловік тримав своїми руками ворогів за горло, і йому це подобалося. Що ж привело його, цікавимося ми, до служби Домові Ігор?

(І є прихований секрет, бо одного разу Фоскарі дивився на місто, якому не судилося бути захопленим, воно було високо серед пагорбів: похилі жовті вулиці, червоні дахи, круті схили яких простягалися по ландшафту наче карта, і нападникам було видно кожну дорогу, кожний ріг, кожний дім, і вони могли вказувати пальцем, що буде зараз зруйновано. У тому місці, в той час, чекаючи на гарантовану перемогу, Фоскарі простягнув руку до гармати, що була його коханкою, його друзями, його владою, його всім, і коли він взявся запалювати вогонь, одягнута в біле жінка підійшла до нього та сказала:

— Стій. Не треба. Пороху забагато, метал старий. Ця гармата при спробі пострілу вибухне і гарантовано вб'є тебе.

Сказавши це попередження, вона пішла, а він, будучи чоловіком гордим, але забобонним, наказав підпалювати ґніт своєму лейтенантові, а сам відійшов, і потім висохлу кров зі шматків того чоловіка знаходив у складках свого камзолу ще кілька місяців, а коли біла пані знов прийшла до нього, він став на коліна та сказав, що тепер він належить їй, а вона сказала: «Я знаю».

Така історія Вежі.)

— Не бачу, чим це вам допоможе, — каже Жриця, і її голос повертає нас до цього часу, цього місця, до цієї миті на морі. — Патріарх витратить гроші на ремонт свого палацу, і це лише збільшить прибуток Контаріні.

— Вся стратегія Контаріні залежить від цієї реліквії, — відповідає Тіна. — Вона є виправданням прагнення єпископів збудувати собі більше